Українські бджоли у фатальному піке

Українські бджоли у фатальному піке

“НЕГАЙНО! В Україні сталася екологічна катастрофа!” Так починається петиція бджоляра Юрія Павленка, зареєстрована на сайтах Президента України і Верховної Ради. Далі в тексті (збережено авторський виклад) зокрема йдеться:
“По всій країні масово гинуть бджоли з причини обробки аграріями полів інсектицидами. Разом з бджолами гинуть дикі комахи-запилювачі. Це – екологічний тероризм! Вже зараз у багатьох областях нікому запилювати соняшник, гречку, рапс, сади, городи. Недоотримання врожаю селянами, фермерами, агрофірмами спричинить тяжкі наслідки на аграрно орієнтовану економіку України. Дуже ВАЖЛИВО! ТЕРМІНОВО!
1. Президенту України видати Указ, Кабінету Міністрів видати Постанову, Верховній Раді України прийняти Закон про заборону ввезення, зберігання, виготовлення, продажу і застосування інсектицидів на основі імідаклоприду (імідаклоприд – неонікотиноїд, заборонений у Євросоюзі для застосування на відкритому повітрі.Авт.) і взагалі тих, що можуть нанести шкоду бджолам і навколишньому середовищу.
2. Ввести кримінальну відповідальність за порушення вищенаведених норм на рівні з відповідальністю за ввезення, зберігання, виготовлення, продаж і застосування хімічної зброї масового враження!”
Показово, що обидві сторони конфлікту – потужні агропромислові підприємства та фермери з одного боку і пасічники з іншого, – як правило, й це цілком зрозуміло, висловлюють кардинально протилежні думки стосовно того, хто винен у тому, що відбувається.

Мертві бджоли не гудуть

Як зазначали у Спілці пасічників України, легше назвати область, де бджоли масово не гинули, аніж де це відбувалося. Як відомо, законодавство зобов’язує агровиробників використовувати лише препарати, внесені в державний реєстр пестицидів та агрохімікатів, дозволених в Україні. Але проблема полягає в тому, що якість навіть зареєстрованих отрутохімікатів дуже різниться. Більшість із тих, що виробляються в Китаї, є відносно дешевими, але пасічники наголошують, що відоме прислів’я “Дешева рибка – погана юшка” спрацьовує на всі сто відсотків. Препарати з Євросоюзу в рази безпечніші для довкілля. Але й значно дорожчі. Й дуже часто аграрії роблять вибір, який підказує їм бажання отримати вигоду саме зараз, не замислюючись про завтрашній день.
Іншим шляхом пішли в Євросоюзі. Протягом останніх років там відбувалися серйозні дослідження, у ході яких було накладено тимчасові обмеження на використання надзвичайно отруйних для бджіл неонікотиноїдів. І ось цього року було винесено остаточний вердикт – заборона діятиме постійно. Європейські чиновники прийшли до висновку, що краще запобігти прийдешнім проблемам, ніж потім героїчно боротися з ними.
У той же час в Україні цьогоріч, за оцінками фахівців, загинули десятки, якщо не сотні тисяч бджолосімей (й це не рахуючи диких бджіл). Точних даних назвати не може ніхто, адже деякі пасічники вже опустили руки й навіть не звертаються до органів влади. Українська економіка втратила мільйони гривень. До того ж, і це є загальновизнаним фактом, загибель бджіл – це передумова ймовірного загального екологічного колапсу. Адже в природі існують зв’язки між усіма її ланками, а бджола, як і інші комахи, що “відповідають” за запилення, – одна з таких надзвичайно важливих ланок. Тож чи не залишиться Україна через гонитву за прибутком “сьогодні й зараз” коло розбитого корита завтра? “Ситуація” спробувала розібратися із станом справ на Полтавщині.

“У Полтавському районі творилося жахіття…”

Кілограмами викидав мертвих бджіл молодий пасічник із Тахтаулового Полтавського району, депутат районної ради Олексій Івженко. Два роки поспіль разом із іншими пасічниками, деякі з яких займаються цією справою десятиліттями, страждає від потрави бджолосімей отрутохімікатами.
– Таке відбувається вже не перший сезон. Минулого року в мене повністю загинуло 5 бджолосімей. Цього – лягла “льотна бджола” з усієї пасіки. До того ж моя пасіка постраждала далеко не найбільше. Але довести щось дуже важко. Справа в тому, що далеко не завжди умовний фермер поводиться “по-людськи”, повідомляє правдиві дані про те, яким саме інсектицидом обробляв поля.
Візьмемо ситуацію, коли пасічник дотримується всіх передбачених норм. Це, до речі, далеко не завжди так, тоді щось довести взагалі неможливо, та в цьому випадку людина винна й сама. Але… Якщо пасіка офіційно зареєстрована в сільраді. Має паспорт. Бджоли пройшли відповідні дослідження й підтверджено, що вони здорові… Здавалося б, якщо трапилося лихо – пасічник має отримати компенсацію. До того ж не лише за загублених бджіл, але й за втрачений прибуток.
Що відбувається насправді. Дуже часто аграрій починає “тягнути резину”. Мовляв: “Так, компенсуємо”. А через три дні, коли речовина вивітрилася, розмова вже йде зовсім іншим чином. “ЯКЩО ДОВЕДЕТЕ – компенсуємо”. А довести вже нічого неможливо.
Це перший сценарій. Інша хитрість – вказати не той препарат, яким справді користувався. Якщо пасічник встигне вчасно провести експертизу морених бджіл, зрозуміло, що вона зафіксує ту речовину, від якої справді загинула бджолосім’я. А в документах, переданих аграрієм, – зовсім інша. Якщо підходити суто з точки зору бюрократії, він не причетний. І знову ж таки винного покарано не буде.
Що вже казати про те, що агровиробник має завчасно, за три дні, повідомляти про обробку полів навколишнім сільрадам, землі яких межують із територією, що оброблялася. І, хочу на цьому моменті зробити наголос, усім навколишнім сільрадам, навіть інших районів, а не лише тим, на землях яких проводиться господарська діяльність. Адже бджола “працює” в радіусі кількох кілометрів.
Крім того, передбачено, що обробка не повинна проводитися під час дощу чи за умов потужного вітру, адже тоді речовина може потрапити на сусідні ділянки чи в житлову зону. В Україні ж бували випадки, що й людям на спини капали отрутохімікати. Взагалі такі роботи не можна проводити на відстані, меншій, ніж 300 метрів, від найближчого житла, а для авіаційного способу – це півкілометра. До того ж, якщо виходити із бажання спричинити мінімальну шкоду навколишньому середовищу, обробку варто проводити вночі чи у ранкові часи.
До речі, усе це й ще ряд норм, чітко прописаних у законодавстві, ми закріпили ще й рішенням Тахтаулівської сільської ради. Раджу всім іншим пасічникам зробити так само. Звісно, все, що записано в рішенні, аграрії мають виконувати й самі – відповідно до законодавства. Але такі рішення мають додатково спонукати їх до відповідального ставлення до тих, хто живе і працює поряд, та й до природи взагалі.
Українські бджоли у фатальному пікеЩе один момент, на якому хотілося б зупинитися. Це нерозуміння деяких агрономів самої біології бджоли. Чи небажання розуміти. Коли у відповідь на претензії тобі кажуть: “А я обробляв кукурудзу чи горох. До чого тут ваші бджоли, вони на ці культури “не ходять”. Це величезна помилка. Бджола літає всюди, в тому числі й на вищеназвані культури. Та й взагалі, чому хтось має вирішувати, про обробку яких культур мене попереджати, а яких – ні. Є правила, і їх треба виконувати.
“Ситуація” поцікавилася й точкою зору іншої сторони. Приємно, що Павло Писаренко – перший проректор Полтавської державної аграрної академії, ділянки якої, серед інших землекористувачів, знаходяться в тій місцині, – не став заперечувати, що проблема справді існує.
– Нам вистачило минулорічних нарікань пасічників, – наголосив Павло Вікторович. – Нині ми чітко попереджаємо сільради про всі роботи. Але хотілося б зупинитися й на відповідальності самих пасічників. Якщо вимагають неухильного дотримання всіх норм і правил від агровиробників, мають так само діяти самі. Не секрет, що дуже багато хто з них ніде не реєструється. В такому випадку мова про компенсацію йти не може. Та й не факт, що незареєстровані будуть вчасно попереджені сільрадою.
Ще один момент, це те, що Україна – аграрна держава, сільським господарством займаються тисячі суб’єктів господарювання. Усі працюють поруч. Обробляють посіви часто в один час. Якщо всі будуть дотримуватися законів, питань взагалі не виникатиме, але коли виникає спірна ситуація, має бути чітко визначений той, хто дійсно винен. Колективної відповідальності тут бути не може. Якщо з якоїсь причини, краще б цього, звісно, не сталося, винні будемо ми – відповідати готові. Але, повторю, намагаємося робити все можливе, щоб таких випадків більше не було.

Чому ж пасічники не реєструються?

З різних причин. Дехто остерігається, що пасіку колись обкладуть податком; дехто зауважує, що якщо в тебе кілька бджолосімей, просто немає сенсу витрачати час на необхідні процедури. Мовляв, не можна гаяти жодного дня.
З цим категорично не погоджується голова Спілки пасічників Полтавської області Наталія Сенчук:
– Провести реєстрацію вкрай необхідно. Та й не займає це багато часу. За день-півтора, навіть з переїздами, легко можна впоратися. Великих коштів це теж не вимагає. Люди самі не розуміють, що потім ставлять себе у становище, коли навіть і вдається встановити винуватця загибелі бджіл, то жодної компенсації за законом отримати не можна. Якщо є можливість на цьому зекономити, аграрій своєї вигоди не упустить. А якщо пасічник має на руках документи, добитися відновлення справедливості можна. Хоча іноді й справді дуже важко. Є різні люди, з різною манерою спілкування, різним розумінням слова “совість”. Та, повторю, без документів шансів немає ніяких.
У нас в області, за приблизними даними (а саме через відсутність у багатьох реєстрації, точними вони бути і не можуть), – 146 тисяч бджолосімей. Насправді їх не менше 200 тисяч. Бджолярством займаються, думаю, не менше 2 тисяч осіб. Проблеми з масовою загибеллю бджіл розпочалися десь з 2014-го. Тоді близько 800 бджолосімей загинуло в Хорольському районі, 350 – в Машівському, були проблеми і в інших районах.
Далі такі випадки почастішали. Багато хто пов’язує це з тим, що було введено мораторій на перевірки аграріїв. Зараз його відмінено, але не можу дати гарантію, що всі, особливо дрібні фермери, користуються якісними препаратами, адже підробки в рази дешевші.
(До речі, у липні прес-служба СБУ повідомляла, що співробітники Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю блокували масштабний імпорт в нашу країну контрафактних пестицидів. Оперативники спецслужби встановили, що комерсанти замовляли продукцію в одній із країн Далекого Сходу та реалізовували в Україні під виглядом європейських брендів. Протиправний механізм діяв протягом 2017–2018 років, контрафакт ввозився через морські порти. На складах було виявлено близько 150 тонн фальсифікованих пестицидів, які були ввезені в Україну без належних дозвільних документів, на суму майже вісімнадцять мільйонів гривень.)
– Закликаю всіх пасічників до об’єднання сил в боротьбі за наші права, але для цього всім нам теж потрібно дотримуватися правил. А стосовно тих аграріїв, які розуміють, що своїми діями шкодять не лише нам, але й собі, адже при правильній співпраці користь буде взаємна, та все одно труять… Ну що вам сказати? Нещодавно відбулася нарада, організована облдержадміністрацією, на якій пасічник розповів майже анекдотичну історію. Тільки жарти вийшли сумні. Одна потужна агрофірма в Миргородському районі вивезла на поля свої вулики, запросила інших бджолярів, а потім протруїла поля поруч. Загинули бджоли й агрофірми, і пасічників. Мабуть, для сільгоспформування так було економічно вигідніше. Рятували врожай. А про бджіл ніхто не думав.
Тими сумами штрафів, які є, несумлінних аграріїв не налякати. Якби кожен знав, що доведеться ще й сплачувати компенсацію, – розмова була б іншою. Але без реєстрації пасічників і об’єднання зусиль діла не буде.
З цим важко не погодитися, як і з тим, що звичайне українське слово “шануймося” мало б стати девізом у стосунках усіх, хто працює на землі. Без розподілу на тих, хто займається рослинництвом чи бджільництвом.
Масова загибель бджіл шкодить всім, в першу чергу – самій екосистемі, природі. Не розуміти цього можуть лише люди, які зовсім не турбуються про майбутнє рідного краю, своїх дітей і онуків.
P.S. Коли матеріал було підготовлено до друку, стало відомо, що петиція, якою він починається, з необхідних 25 тисяч підписів не набрала й 6 тисяч на сайті Верховної Ради (термін голосування минає якраз сьогодні – 14 вересня). У небайдужих громадян є ще близько тижня для того, щоб проголосувати на сайті Президента України. Але там на підтримку захисту природи висловилося взагалі менше тисячі осіб. Цифри, враховуючи кількість пасічників лише на Полтавщині, відверто дивують. Люди зовсім не вірять владі? Чи у власні сили й можливість об’єднатися? Чи й те, й інше разом? А можливо, просто байдужість? Невже ця ситуація найбільше має турбувати саме журналістів?
Підтримати петицію можна за електронною адресою: https://petition. president.gov.ua/petition/45548

Андрій ФІАЛКОВСЬКИЙ
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий