Український Вільний Університет: внесок вихідців із Полтавщини

Український Вільний Університет: внесок вихідців із Полтавщини

(Закінчення. Початок).

У 1946–1947 роках посаду ректора УВУ в Мюнхені обіймав український історик, археолог, етнограф, мистецтвознавець Вадим Щербаківський. Свого часу він досліджував стару українську архітектуру, брав участь в етнографічних експедиціях та археологічних розкопках, зокрема у Гінцях на Полтавщині. Був завідувачем археологічного відділу земського музею в Полтаві, професором Українського університету в Полтаві (1918– 1922). Від 1922 року – на еміграції, професор Українського Вільного Університету в Празі (1922–1945) і в Мюнхені (1945–1951), ректор.

Український Вільний Університет: внесок вихідців із Полтавщини
Григорій Ващенко.

Пов’язав долю із УВУ також Григорій Ващенко (1878–1967) – український педагог, науковець, засновник сучасної методики української педагогіки, діяч Полтавської «Просвіти». Він навчався у Полтавській духовній семінарії, де тоді панували українські національні настрої, а молодшими товаришами були Симон Петлюра і Володимир Щепотьєв. У 1917–1918 роках викладав педагогіку й психологію у Полтавському учительському інституті. А також до літа 1920 року директорував в учительській семінарії на Шведській Могилі (нині це будівля Інституту свинарства НАН України у Яківцях, на околиці Полтави), де провадив українську національну лінію.
Один із найактивніших періодів його життя – започаткування навчального закладу для підготовки українських учительських кадрів, трирічних педагогічних курсів імені Бориса Грінченка в селі Білики Кобеляцького повіту Полтавщини. Попри великий успіх школи, Ващенко став жертвою цькувань з боку комуністичного режиму й мусив залишити Білики. Згодом працював завідувачем кафедри педагогіки Полтавського інституту народної освіти (ІНО). У 1933-му зазнав звинувачень у «буржуазному націоналізмі» та звільнення з посади. Протягом 1941–1943 років був редактором газети «Голос Полтавщини» та працював над темами «Освіта в Україні за часів більшовизму» і «Вплив большевизму на психіку українського народу». 1943 року разом з родиною виїхав з Полтави до Києва. Звідти подався до Галичини, де дізнався про героїчну боротьбу Української Повстанської Армії, звитягою якої захопився назавжди.
У 1945 році Григорій Ващенко емігрував до Німеччини й з вересня уже працював професором педагогіки та психології філософського факультету УВУ в Мюнхені. Його знакова праця «Виховний ідеал» вийшла друком у Мюнхені 1946 року. У ній автор аналізує українську духовність (від найдавніших до сучасних часів), на якій, за його твердженням, і будується Виховний ідеал, що відповідає психічним, природним властивостям української людини. Після здобуття Україною незалежності монографія «Виховний ідеал» вперше була перевидана у Полтаві 1994 року та поширювалася зусиллями обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

Проти більшовицької течії, в українському руслі

Український Вільний Університет: внесок вихідців із Полтавщини
Іван Кошелівець.

Доклався своїми яскравими талантами до зміцнення авторитету УВУ також Іван Кошелівець (справжнє прізвище – Ярешко) – український літературознавець, літературний критик, публіцист, перекладач, мемуарист, громадський діяч, почесний доктор філософії УВУ в Мюнхені. У 1930–1933 роках він був асистентом, доцентом Кременчуцького інституту соціального виховання. У сумнозвісному 1933-му комуністичний режим звинуватив його в українському націоналізмі. Відтак сталінські посіпаки звільнили з роботи в інституті та позбавили права викладати у вищих навчальних закладах. Від 1944 року – на еміграції. З 1947-го у Зальцбурзі (Австрія) разом із діячами Організації українських націоналістів та українськими письменниками, що емігрували з УРСР, долучився до видання журналу «Літаври». Редагував літературну сторінку часопису «Сучасна Україна» (Мюнхен). Згодом на її основі було створено «Українську літературну газету».
На кінець 1960-го ці часописи були об’єднані, натомість почав виходити літературний і громадсько-політичний журнал «Сучасність» на чолі з головним редактором Кошелівцем (1961–1966 рр., 1976–1977 рр., 1983–1984 рр.). Іван Максимович був одружений із відомою поетесою Еммою Андієвською. Видав і упорядкував низку книг, зокрема «Симоненко В. Берег чекань» (Мюнхен, 1965, 1973), «Сверстюк Є. Вибране» (Мюнхен, 1979).
Серед визначних випускників УВУ – Симон Наріжний, історик Гетьманщини, бібліограф, дослідник української еміграції. Народився 1898 року у містечку Сокілка неподалік Кобеляк на Полтавщині, середню освіту здобув у Кобеляцькій комерційній школі. Після окупації УНР був змушений емігрувати до Чехо-Словаччини, став студентом філософського факультету УВУ у Празі, де у 1927 році отримав диплом професора філософії. Викладав у Українському високому педагогічному інституті (УВПІ) імені М. Драгоманова у Празі, а згодом – на кафедрі історії України і Східної Європи УВУ в Празі, де був спочатку доцентом, згодом – професором.
У Празі Симон Наріжний жив і працював до кінця Другої світової війни. У 1929–1944 роках учений виконував обов’язки секретаря Українського історично-філологічного товариства. У 1945–1948 роках був директором Музею визвольної боротьби України. Особливо цінний доробок Наріжного у вивченні української еміграції, її культурних, наукових, громадських установ та інституцій. Навіть сьогодні неперевершеною та інформативно найповнішою є фундаментальна книга Наріжного «Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами».

Науковий міст між ЄС і сучасною Україною

Після розвалу СРСР і відновлення незалежності України, вже 1991 року, у Мюнхені почали з’являтися українські викладачі та студенти. У 1992 році Україна визнала правочинність дипломів УВУ, а 2008-го заклад переїхав у нове приміщення, де перебуває дотепер. Університет має три факультети – філософський, україністики і державних та економічних наук – та кілька сотень студентів – слухачів лекцій українською, німецькою та англійською мовами. Слово «вільний» у назві означає відсутність політичних впливів на науку, якою тут займаються, а «український» – що викладання ведеться українською мовою.
Одна з визначних сучасних філологів УВУ – Тамара Гундорова, уродженка села Климівка, що неподалік міста Карлівка, українська літературознавиця і культуролог, докторка філологічних наук, професорка, завідувачка відділу теорії літератури Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, член-кореспондент НАН України. Її наукові праці присвячені сучасній українській літературі.
Нині Університет став науковим мостом між Європейським Союзом і сучасною Україною.

Підготував Олег ПУСТОВГАР,
регіональний представник УІНП у Полтавській області.
Фотоілюстрації надані автором.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

1 thought on “Український Вільний Університет: внесок вихідців із Полтавщини

Добавить комментарий