Український Вільний Університет: внесок вихідців із Полтавщини

Український Вільний Університет: внесок вихідців із Полтавщини

Цьогоріч з ініціативи Українського інституту національної пам’яті, згідно з Постановою Верховної Ради України на державному рівні відзначається 100-річчя заснування єдиного університету з українською мовою викладання поза межами України та одного з найважливіших центрів україністики у світі – Українського Вільного Університету (УВУ) в Мюнхені. Ініціювали його створення провідні діячі Української Народної Республіки (УНР), які після окупації держави більшовицькою Росією опинилися на політичній еміграції, українські професори університетів Австро-Угорської та Російської імперій та Союз письменників і журналістів.

Відень – Прага – Мюнхен: як українці зберегли національну ідентичність

Український Вільний Університет був заснований 17 січня 1921 року у Відні – столиці Австрії – і потім ще двічі змінював місце «прописки». Університет створювався для українських емігрантів, щоб надати їм доступ до освіти та наукових досліджень. На початку точилися дискусії: творити університет чи науково-дослідний інститут? І перемогла точка зору, що важлива не лише наука, а й викладання. Оскільки УВУ засновувався в еміграції, його місія полягала в оберіганні й плеканні української національної ідентичності.
Незабаром Відень втратив позиції «емігрантської столиці», й восени 1921 року УВУ переїхав до Праги, де кипіло політичне, культурне й освітнє життя українських емігрантів. Також там мешкало чимало українських професорів та академічної молоді, що посприяло розвиткові УВУ. Університет одержав приміщення та фінансову підтримку від Чехо-Словацької Республіки, яку очолював Томаш Масарик, а на перший семестр записалося понад 700 слухачів, серед яких були не лише українці, а й німці, євреї, румуни, поляки…
Упродовж свого існування в Празі УВУ розгорнув багатогранну педагогічну, науково-дослідну й видавничу діяльність, визнану в тодішній Чехо-Словацькій Республіці та поза її межами.
В Університеті було відкрито філософський і правничий факультети. Професорська колегія складалася з визначних учених, позбавлених окупаційними режимами своїх кафедр і прав викладати у вищих навчальних закладах України. Серед них – історик, міністр мистецтва УНР Дмитро Антонович, історик і міністр закордонних справ в уряді гетьмана Павла Скоропадського Дмитро Дорошенко, мовознавець Олександр Колесса, географ Степан Рудницький, мовознавець Степан Смаль-Стоцький, історик і правник Андрій Яковлів, географ Роман Дражньовський та інші.
З наближенням військ СРСР до Праги навесні 1945 року УВУ опинився під загрозою, адже він був на заваді окупаційному комуністичному режиму, закладом та його працівниками особисто цікавився кривавий диктатор Йосип Сталін. Щоб зберегти Університет, ректор Андрій Яковлів пропонував переїхати до Німеччини, проте колишній президент Карпатської України, релігійний, культурний та політичний діяч Августин Волошин, який тоді був заступником декана філософського факультету, наполягав на тому, щоб залишитися у Празі, та сподівався на компроміс із більшовиками.
Отож Яковлів із деякими професорами переїхав на Захід, а Волошин перебрав на себе повноваження ректора. Така наївність і недалекоглядність дорого коштували: Августина Волошина й інших діячів УВУ, що лишилися у Празі, заарештували спецслужби Радянського Союзу. Самого його комуністичні бузувіри закатували у московській Бутирській в’язниці, а майно, бібліотека й архіви УВУ були брутально розгромлені чи викрадені й вивезені «радянськими визволителями Європи» до СРСР. Складно навіть уявити, скільки правдивих відомостей з історії перших у ХХ столітті визвольних змагань ретельно приховані «за сімома замками» у закритих архівах нинішньої Росії – правонаступниці СРСР, яку очолює Владімір Путін – послідовний продовжувач політики Сталіна!
Отож буремні вітри ХХ століття закинули більшість професорів і студентів до Баварії. У Мюнхені восени 1945 року почався третій період існування УВУ. Усе довелося відновлювати «з нуля»: знекровлена після Другої світової війни Німеччина не могла фінансово підтримати заклад, тож Університет матеріально опирався виключно на власні сили. Спершу заклад базувався у стінах початкової школи і тільки згодом, стараннями Патріарха УГКЦ Йосипа Сліпого та української діаспори, отримав інше просторе приміщення. Бібліотечний фонд спочатку формувався з курсових записів професорів, самвидавів, періодики та приватних книжок, оскільки не було коштів, паперу та засобів для друку. Нині бібліотека налічує близько
35 тисяч книг, а обсяг архіву УВУ – близько 500 тисяч аркушів документів, якими цікавляться науковці багатьох країн світу.
Внаслідок нової хвилі повоєнної міграції і втеч від репресій комуністичного режиму сюди переїздили науковці з України. У Мюнхені, на відміну від СРСР, вони могли вільно видавати книги, читати лекції та проводити наукові дослідження. На обох факультетах 1947 року кількість викладачів УВУ сягала 80 осіб.

Плеяда краян-подвижників

Український Вільний Університет: внесок вихідців із Полтавщини
Сергій Шелухін.

Серед ректорів, професорів, викладачів та випускників УВУ – чимало визначних особистостей, життя яких пов’язане з Полтавщиною.
Один з них – Сергій Шелухін, уродженець Золотоніського повіту тодішньої Полтавської губернії, український вчений, видатний юрист, історик, дипломат, міністр судових справ та юстиції при Центральній Раді й Директорії УНР. Навчався у Лубенській гімназії, яку очолював видатний етнограф Матвій Номис. До слова, першим вчителем Шелухіна був Іларіон Бойко – родич Тараса Шевченка. Вже гімназистом Сергій виявляв неабиякі здібності: у восьмому класі склав підручник з тригонометрії, схвалений відомим математиком А. Вінклером.
При гетьманаті Павла Скоропадського Шелухін був генеральним суддею. Навесні 1918-го очолив українську делегацію на переговорах з більшовицькою Росією. Результат – підписання договору про припинення воєнних дій. Один із засновників одеської «Просвіти», член п’яти наукових товариств, він обстоював величезний внесок українства у загальнослов’янську історію та культуру.

Український Вільний Університет: внесок вихідців із Полтавщини
Федір Щербина.

Із 1921 року Сергій Шелухін живе за кордоном – спочатку у Відні, а потім у Празі. Стає професором карного права УВУ й Українського Педагогічного Інституту імені М. Драгоманова (1924 – 1925). Проректор, а з 1929 року – декан факультету права і суспільних наук, Шелухін викладав теорію та кримінальне право, політичну історію України в УВУ. На еміграції видав працю «Назва України». У ній доводив, що в ХVI, ХVII та ХVIII століттях французькі, німецькі, італійські, голландські географи вживали назву «Україна» як сталу, а не на позначення чиєїсь окраїни чи пограниччя.
Одним із перших ректорів УВУ був Федір Щербина (1924–1925) – український статистик, економіст, соціолог, громадський діяч та історик Кубані. У 1914 році він підготував видання з історії Полтавського земства. У 1920-му опинився на еміграції. Професор УВУ (1922–1936). А у 1924–1925 роках обіймав посаду ректора славетного навчального закладу. Також Федір Андрійович брав участь у написанні «Збірника пам’яті Симона Петлюри» та є автором наукового дослідження «Симон Петлюра на Кубані».

Складні долі й видатні досягнення

Український Вільний Університет: внесок вихідців із Полтавщини
Олександр Мицюк

У контексті історії УВУ варто згадати й іншу цікаву постать – Олександра Мицюка. Майбутній визначний економіст, соціолог, юрист, громадський діяч народився у Новоолександрівці Золотоніського повіту Полтавської губернії. Був випускником військового Полтавського кадетського корпусу. За Директорії обіймав посаду міністра внутрішніх справ, у 1920 році – заступника міністра народного господарства УНР.
Наприкінці 1920-го Мицюк емігрував до Чехо-Словаччини, де одразу включився в громадську й наукову роботу. Став професором Української господарської академії і Українського Вільного Університету, дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка. У 1938–1941 роках був ректором УВУ. Олександр Мицюк – автор понад 60 наукових праць, серед яких – підручники для вищих навчальних закладів. Учений залишив мемуари «Директорія УНР. Спогади і роздуми» (1931).
(Закінчення буде).

Підготував Олег ПУСТОВГАР,
регіональний представник УІНП у Полтавській області.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

1 thought on “Український Вільний Університет: внесок вихідців із Полтавщини

Добавить комментарий