Українською, будь ласка!

Українською, будь ласка!

Закон зобов’язав сферу обслуговування стовідсотково перейти на державну мову

Сценарій із незмінною назвою «Мова не на часі» в Україні розігрується мало не всі три десятиліття незалежності. Завчений до нудного автоматизму, набридлий, як бородатий анекдот, він все одно мобілізує своїх апологетів безвідмовно. Цього разу вони настрахані перспективою почути в улюбленій кав’ярні чи найближчому супермаркеті: «Доброго дня» заміть «Здравствуйте» й чітко зрозуміти за написанням вивісок, цінників, меню, що живуть в Україні, а не «за порєбриком». Отака несподіванка! «Наруга» на українській землі, в українській державі над громадянами, які поколінням їдять хліб із цієї ж землі…
Дякувати Богу, в Полтаві жодної лихоманки з приводу нових законодавчих вимог не відчувається. Мабуть, у двох третинах випадків у нас з клієнтом спілкуються все-таки українською. Наша кара – суржик, а щодо наслідків зросійщення, то нам більше пощастило, ніж, скажімо, сусідньому Харкову. І в імперські, й у радянські часи ми були стійкіші до чужинського впливу. Доземний уклін вам за цю духовну варту над рідним краєм, Іване Петровичу Котляревський!

Жодного втручання у приватне спілкування

Шістнадцятого січня цього року ми прокинулися трішки в іншій країні – набула чинності стаття 30 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», за якою усі надавачі послуг зобов’язані обслуговувати споживачів українською мовою. Противники упиваються обуреннями: не на часі – в Україні тарифний майдан, тарифний геноцид… Обидва словосполучення – чергова ілюстрація про підміну понять. Майдан в Україні й геноцид (Голодомор) в Україні – це зовсім інші події і явища, героїчні й трагічні. Це історія. А нинішня провальна економічна й соціальна політика – розплата за «зелену ейфорію» на виборах.
«Кожен з нас – президент… Кожен із нас несе відповідальність», – чесно попереджав гарант на інавгурації. «Якщо жити краще й не станемо, то хоч посміємось», – раділи прикипілі до телеекранів фанати гумористичного шоу. Хіба не було?
Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» ухвалений Верховною Радою 25 квітня 2019 року, майже «під завісу» каденції парламенту попереднього скликання. Чинності набув влітку 2019-го і впроваджується поступово. Попри те, що жодного втручання у приватне спілкування громадян документ не передбачає (хоч китайською!), приватні історії про те, як російськомовні українці вже постраждали, множаться на медведчуківських телеканалах, мов на дріжджах.
«Принижені» мовним законом гості телешоу в ексклюзивному одязі від відомих модельєрів заламують руки й ллють крокодилові сльози про своє нестерпне життя в Україні. Але найстрашніше, що перемиканням телеканалу відмежуватися від відвертої українофобії, примітивності мислення, а в деяких випадках і помітної неадекватності та неврівноваженості «жертв» українізації, не вдасться. Меседжі цих запроданців спричиняють руїну в мізках багатьох тисяч наших співвітчизників – знайомих, колег, сусідів, родичів. І абстрагуватися від цього нікому не реально. Іноді здається, що сучасні яничари вибачили б омріяній прокремлівській владі й непідйомні тарифи, й мільярдні чиновницькі зарплати, і ще багато з того, що закидають постмайданному часу, – тільки б знову прокинутися на вулиці Леніна й Куйбишева, тільки б знову втягнути голову в плечі від страху покритикувати владу, тільки б знову ті, кому Україна понад усе, жили з тавром «неблагонадійних»…
«Накручені», розлючені глядачі маніпулятивних політичних шоу можуть «повестися» на чергову приманку-ляканку. Учасників колотнечі в Нових Санжарах згодом судили, а ті, хто настрахав людей до напівсмерті, й далі розкошують у телестудіях та безкарно сіють в країні розбрат.

«Це не більше, ніж робота «п’ятої колони»

«Можливо, для маленької частки людей, які все ще живуть міфами, і ковбасою по 2.20, – це трагедія. Насправді ж всім нам треба думати про завтрашній день, майбутнє своїх дітей, – коментує перехід галузі обслуговування на українську мову Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь на своїй фейсбук-сторінці. – За триста років заборон української мови в історичному процесі назрів той час, коли по-справжньому треба проявитися, продемонструвати самим собі повагу до того, чим ми живемо і до чого ми прагнемо…
…Зараз деякі ЗМІ розповсюджують фейки про те, що після 16 січня заклади сфери обслуговування будуть патрулювати з поліцією, розповсюджують міфи про величезні штрафи. Мене як тільки не називали – і «шпрехенфюрер», і «наглядач», і «агент мережі стукачів». Як тільки не називали рекомендації, як діяти у разі порушення права на отримання інформації державною мовою: і «інструкція для стукачів», і «методички павликів морозових»…
Але все це не більше, ніж робота «п’ятої колони», те, що називається антиукраїнська підривна діяльність. Мовний закон треба захищати конкретними діями, ефективною державною мовною політикою.
Треба займатися контрпропагандою, боротьбою з фейками, очищувати інформаційний простір, протистояти інформаційним вірусам, законодавчим ініціативам, які мають на меті звузити мовне законодавство. Пандемія робить з людьми одне, а інформаційні віруси роблять ще гірше – вони ламають свідомість».

«Не дочекаєтесь! Україна завжди буде українською!»

Реакцію українців на набуття чинності статті 30-ї можна відстежити відразу ж під дописами Тараса Кременя. Ясна річ, що аудиторію мовного омбудсмена складають переважно люди з українськими цінностями, тож їхні відгуки патріотичні. Але не обійдемо увагою і позицію кількох критиків закону, які бідкаються про втручання мовного законодавства в роботу приватного сектора – це, звісно ж, шлях «у гітлерівську Німеччину». Куди ж іще? Та й хіба можна перейматися мовою, коли в бідній Україні так багато інших проблем… Млявенько якось, «таваріщі-гаспада»! Утім «перли» завжди вигідніше притримати до ефірів у платних студіях…
Прихильники нового закону водночас і радіють, і хвилюються за його долю. Підстав – чимало.
«Щиро рада, що не вдалося цим «Дубінський і компанія # какаяразница» повернути цей процес назад!» (Світлана Марійко).
«Тепер мусимо обороняти цей закон, щоби його не порушували і часом не захотіли змінити! Бажаю успіхів!» (Oleh Jachno).
«Хм, головне, щоб більшість, яка буде отримувати послуги, не наполягала на тому, щоб надавачі послуг «переходили на іншу, не українську». (Валентина Кубрак).
«РФ вигідно нагнітати обстановку з двомовністю. Саме на цьому вони і зіграли у 2014 році. Як ще зіштовхнути людей лобами? Під приводом захисту російської мови можливо зробити все що завгодно. В тому числі й повномасштабну агресію проти України організувати!» (Олександр Цуркан).
«До всіх протестувальників одне-єдине просте запитання: якщо вам так не подобається українська державна мова, а відповідно, і Українська держава, чому ви ще досі тут, а не в тій державі, яка вам ближче і по духу, і по мові? А я вам скажу «чому». Тому що ви сподіваєтесь, що вдасться створити тут другу Росію… НЕ ДОЧЕКАЄТЕСЬ!!! УКРАЇНА ЗАВЖДИ БУДЕ УКРАЇНСЬКОЮ!!!» (Валерій Онішко).

«…пожалуйста, калі ласка, s’il vous plaоt»

Тепер «за замовчуванням» українською до своїх клієнтів мають звертатися працівники магазинів, супермаркетів, ресторанів, клубів, ТРЦ, кафе, АЗС, медзакладів, закладів освіти, банків тощо. Державною мовою повинна зазначатися інформація на цінниках, в інструкціях, на маркуванні, в квитках, меню, технічних характеристиках товару. Водночас всю цю інформацію можна дублювати й іншими мовами, але разом з українською.
Здається, нічого надприродного. А тим більше страшного й непосильного. Звідки у власників, наприклад, полтавських кав’ярень (авжеж, постраждалих від карантину й готових тепер на воду дмухати, коли йдеться про ризики будь-яких нових збитків) можуть з’явитися проблеми з «неукраїномовними» офіціантами? Звідки, коли в школі вся ця молодь, якщо й вивчала російську, то досить побіжно, поверхово – якщо не факультативно, то як другу іноземну чи свідомо нав’язаний адміністрацією школи варіативний предмет. Більше на їхнє спілкування з клієнтом на «вєліком і могучєм» впливають соцмережі, російські серіали та (куди ж без них?) шоу на кшталт «95 кварталу». Тож українською вони володіють краще. Й нарешті настав час цього не приховувати.
Згідно із законом клієнт може попросити обслуговувати його іншою мовою, і якщо працівник погоджується і може нею розмовляти – «да пожалуйста», «you are welcome», «s’il vous plaоt», «калі ласка»… Де тут дискримінація?
За перші три дні дії статті 30 на адресу Уповноваженого надійшло близько сотні скарг на відмову обслуговування українською мовою, переважно з Києва, Харкова, Львова й Одеси. Чи означає це, що на власників (керівників закладів) негайно будуть накладені штрафи, як навперебій лементують на проросійських телеканалах? Ні.
По-перше, штрафувати за порушення почнуть аж з липня 2022 року. По-друге, у цю халепу ще треба примудритись ускочити: за перше порушення Секретаріат Уповноваженого складе відповідний акт та надішле попередження. За повторне порушення упродовж року передбачається штраф у розмірі 5100–6800 гривень. Але стягуватимуть його не з конкретних порушників, а з власників (керівників) закладів.
Наразі «похід» проти мовного закону очолили три десятки «зелених слуг», які сподіваються скасувати норму про штрафи. Власне, перетворити його на суто декларативний документ – недосяжну українську мрію, об яку з особливим задоволенням «витиратимуть ноги» чужоземні запроданці. Загалом же новий мовний закон викликав невдоволення в Росії, яка веде проти нашої країни війну, а також в Угорщині, яка занадто «опікується» частиною українського Закарпаття. Як могла, підсобила й доморощена «п’ята колона» – депутати від проросійського ОПЗЖ помчали оскаржувати закон у Конституційному Суді.
Щодо статті 30 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», то стати порушником норми про обслуговування українською мовою з необачності аж ніяк не можливо: сторони зобов’язані домовлятися. Тобто шукати спільну мову. І в такий спосіб, дай Бог, багатьом, хто ще не встиг, нарешті вдасться знайти її – рідну, українську, Шевченкову й Лесину, Франкову й Довженкову, мамину, солов’їну…

Вікторія КОРНЄВА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий