Уроки мудрості ученого із європейським виміром Івана Зязюна

Уроки мудрості ученого із європейським виміром Івана Зязюна

3 березня вчителю вчителів виповнилося б 80 років

Історію вітчизняної освіти уособлюють яскраві постаті звитяжців прогресивних ідей, видатні особистості з широким діапазоном знань, проникливим і винахідливим розумом. З-поміж них – Іван Андрійович Зязюн, відомий в історії української педагогіки як творець і послідовний утілювач у життя прогресивної наукової концепції про гармонійний синтез мистецтва й педагогіки в підготовці вчителя, натхненник та керівник створеної в Полтавському державному педагогічному інституті імені В. Г. Короленка (нині – національний педагогічний університет) унікальної програми «Вчитель», автор знаних у широкому світі підручників, методичних посібників з предмета «Педагогічна майстерність», вітчизняний учений широкого діапазону, організатор освіти, феномен філософсько-педагогічних ідей якого незаперечний та багатогранний.

Уроки мудрості ученого із європейським виміром Івана ЗязюнаНа крок попереду очікувань
Осягаючи нині філософсько-педагогічні та організаційно-управлінські ідеї великого науковця-теоретика і стратега-прагматика, розумієш масштаби його далекоглядності, мудрості та передбачень. Готуючи освітянина, Іван Андрійович усвідомлював, що в цій сфері треба йти бодай на крок попереду від очікувань суспільства та вказівок можновладців, прогнозувати свої діяння не на день натеперішній, а бодай на завтра чи – краще – на віддалену перспективу. Це не тільки освітній успіх, а й суспільний. Унесок Івана Зязюна у становлення професійної педагогічної освіти неоціненний. Прогресивні думки та ваговиті результати його діяльності не просто послідовні й виважені, вони захоплюють своїм огромом, усебічністю та запроектованістю на десятиліття. Він упевнено, успішно пройшов шлях від викладача вищої школи до міністра освіти, від ректора вишу до директора академічного науково-дослідного інституту і, що по-особливому промовисте, мав не просто новаторські ідеї, а часто й густо, як сам зауважував, удавався до неординарних, навіть радикальних у позитивному сенсі дій.
1975 року, з приходом Івана Зязюна на ректорство до Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка, народжувалася, швидко викристалізовувалася й відразу міцно вкорінювалася у вітчизняній і світовій педагогіці неповторна освітньо-виховна теорія, неодмінно оперта на практику. Вона високогуманна, демократична, гармонійно поєднує класичну та народну педагогіку, безпосередньо вибазовується на трьох основних постулатах неперервності освіти: формальна, неформальна та інформальна. Філософсько-педагогічна ідея неперервності освіти, яку в абсолютно новітньому естетичному руслі майстерно обґрунтував Іван Зязюн, уособлює декілька змістових цілеспрямувань. Це передовсім усвідомлення освіти як процесу, що охоплює все життя людини; це невпинне цілеспрямоване засвоєння нею соціокультурного досвіду з використанням усіх ланок чинної освітньої системи; це дотримання означеного принципу організації освіти, освітньої політики, спрямованої на створення умов для навчання людини протягом усього її життя; забезпечення взаємозв’язку й наступності різних ланок складного багатогранного освітнього алгоритму (Іван Зязюн).
Особливу увагу Іван Зязюн приділяв школі як осередкові культури. Проте, на його думку, «найголовнішим виховним засобом у школі була, є і залишається особистість учителя. Його талант, його неповторність, самобутність». Іван Андрійович настійно пересвідчував, що педагог навчає «своєю Поведінкою, своїми Знаннями, своєю Людяністю, своєю Свободою, своєю Любов’ю, своїм Щастям, своїм Талантом» (Іван Зязюн).
Осердя педагогічного процесу
Педагогіка людинотворення – це система професійної підготовки авторства Івана Зязюна в Полтавському педагогічному інституті. Осердям освітнього процесу був і залишається й дотепер майбутній педагог, навколо якого концентруються загальнолюдські цінності в навчанні, дозвіллі, громадській взаємодії з довкіллям. У десяти засадничих принципах життєдіяльності педагогічного вишу полтавський ректор згадує й золоте правило етики, наголошуючи: «Найгуманніше ставлення викладачів до студентів і студентів до викладачів за вічним правилом етики: стався до іншого так, як бажаєш, щоб він ставився до тебе (кантівський імператив)» (Іван Зязюн). Як пророк освітніх змін, він транслював до системи вищої освіти не просто виховання особистості, а формування стратегії її розвитку та самоеволюції. На глибоке переконання Івана Андрійовича, освітню систему слід виструктуровувати не на ідеологічних засадах, її підмурком мають слугувати ідеї ціннісно-сенсового буття людини.
Гострим розумом, добрим серцем, щирою душею
Роки практичної роботи в навчальних закладах дали змогу Іванові Зязюну осягнути його гострим розумом, добрим серцем, щирою душею заглиби змісту вищої педагогічної освіти: «…необхідна побудова цілісного процесу набування знань, адекватних життю, побудова органічного комплексу гуманітарно-соціально-історичних, природничо-наукових і художніх дисциплін, об’єднаних єдністю гуманістичних смислів і духовно-моральних цілей» (Іван Зязюн). Ідеться, висловлюючись найновітнішою термінологією, про значущість високоякісної формальної педагогічної освіти, яка програмує й конкретно виструктуровує міцний фундамент для навчання вчителя впродовж життя.
Ще потужно заявляло про себе жорстке радянське ідеологічне регулювання соціальної взаємодії, а далекоглядність Івана Зязюна настійно вимагала кардинальної зміни педагогічного мислення у викладачів і студентів – вимодельовувалися такі взаємини між ними, які зараз поіменовано суб’єкт-суб’єктними. У людині ректор-учений убачав існування креативно-перетворювального начала, оскільки і сам сповідував цей принцип, й інших толерантно, ненав’язливо до нього навертав та навіть спонукав. І педагог, і студент для Івана Андрійовича були суб’єктами навчально-виховного процесу. Їхню активну роль, життьову позицію він визначав і формував, починаючи із творчо-інтелектуального конструювання освітнього середовища в педагогічному виші.
Увиразнювальні елементи педагогічної концепції Івана Зязюна, що стосуються підготовки вчителя, – ретельний відбір й індивідуальна робота з молодими людьми, які мають схильність до педагогічної діяльності. На думку вченого, до школи має прийти високоморальна особистість. Її пошуки та первні формування сягають безтурботливих шкільних років. З ініціативи ректора у 80-х роках попереднього століття в освітніх закладах Полтавської області створювався факультатив «Юний педагог», де в природних умовах шкільного життя здійснювався без будь-якого примусу, зайвої метушні (агітації, звітності, показовості) пошук дітей, яким педагогічна праця зрідні. У восьмирічній школі факультатив «відвідують один рік ті, хто планує вступати в педагогічне училище, у середній – три роки, з сьомого по дев’ятий, а всіх десятикласників, які виявили педагогічний хист, запрошували на спеціальні заняття в педагогічний інститут», – ідеться в одному з інтерв’ю Івана Зязюна.
У Полтавському педагогічному інституті запрацювали відбіркові комісії, які вели співбесіди з абітурієнтами, рекомендуючи здібних до навчання на відповідні педагогічні спеціальності. Ці вагомі напрацювання колективу однодумців ректора своєрідно – легко й невимушено – розв’язали проблему раннього професійного відбору на вчительську професію. Профілізація сучасної старшої школи, яку передбачає Концепція Нової української школи, може повносило зреалізуватися на засадах модернізованої – колись модної, а нині незаслужено призабутої – «Програми професійної орієнтації, добору та підготовки шкільної молоді» авторства Івана Зязюна.
Сув’язь наук
Наступний вектор особистісного зростання майбутнього вчителя – художньо-естетичний та психоемоційний розвиток у процесі навчання в інституті. Іван Андрійович передбачив контактну сув’язь психологічної та педагогічної наук, збагнув роль свідомості й підсвідомості у становленні особистості вчителя, вияскравив місце рефлексії у професійному гуманістичному зростанні. У вищому навчальному закладі його часів не практикувалося доповнення стандартів підготовки вчителів спецкурсами, які наразі по-іншому називаємо – «варіативним складником». У сміливості реструктурувати, оновлювати і процесуальний, і змістовий бік професійної підготовки педагогів полягає новаторство системи цієї підготовки за Іваном Зязюном. Лише вже за розбурханих демократичних часів кінця 90-х років збіглого та початку нашого століття ми сміливо заговорили про варіативність освітніх маршрутів, конкурентоспроможність випускників. А Іван Андрійович змінював стереотипи лінійного навчання, уводячи, наприклад, спецкурс «Основи педагогічної майстерності», відкриваючи подвійні спеціальності, даючи додаткові кваліфікації на факультеті громадських професій (керівників хорових колективів, організаторів фізичної культури в школі, інструкторів з охорони праці та техніки безпеки, механізаторів, водіїв, друкарок тощо), зорганізовуючи та всіляко підтримуючи художні колективи, утілюючи динамічну систему культурно-освітніх, спортивних, трудових заходів і закладаючи тим самим надійну базу вітчизняної неформальної освіти. Різноманітні заходи, зустрічі та спільноти, що він ініційовував і запроваджував, природно оприявлювали й розвивали індивідуальне та унікально-особистісне в людській природі викладача вишу й «учителя, якого чекають».
Ідея середовищного підходу у формуванні майбутнього педагога не була новою в освіті, але саме Іван Зязюн взявся реалізовувати її в педагогічному інституті, причому робив це ревно, щиросердно, натхненно. Перші кроки ректорської політики його – надання майбутнім педагогам змоги жити по-сучасному – в естетично та ергономічно привабливому соціумі. Він ініціював будівництво нових приміщень для навчання, мешкання, відпочинку (корпуси, гуртожитки, оранжереї тощо). Нині важкувато уявити студента, який би по камінчику розбирав старі будівлі, щоб через рік-півтора сісти за стіл у затишній їдальні чи відвідати новий тренажерний зал. А на ті часи ректор разом зі студентами у співпраці та співдружності трудився на будівництві. Подібна модель «сродної праці» звеличувала майбутніх педагогів як особистостей, як співавторів, співучасників гуртового буття.
Духовний поступ особистості
Для Івана Зязюна важливо, щоб у школі, вищому навчальному закладі створювався належний освітній простір, який би сприяв вияву, застосуванню естетичного досвіду вчителя в царині виховання особистості. Учений був глибоко переконаний, що ефективно здійснювати процес становлення та розвитку учня здатний педагог, який має високий рівень культури, багатий естетичний досвід, вишукані естетичні почуття, потреби, смаки, ідеали. З цією метою за перші п’ять років його ректорства у виші створено понад двадцять художньо-творчих колективів, які забезпечували набуття майбутніми фахівцями досвіду музичної, хореографічної, драматичної, літературної, образотворчої й інших видів артистичної вправності. Водночас мистецьке середовище, як частенько повторював Іван Андрійович, живить, стимулює духовний поступ кожної особистості, сприяє педагогічній підтримці процесів виховання її як людини культури й високої моралі, як індивідуальності, здатної до позитивних змін у світі, що оточує й вишліфовує її.
Розвій неформальної мистецько-освітньої діяльності в Полтавському національному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка сьогодні є творчим, перманентним і послідовним продовженням ідей філософа та педагога Зязюна. У виші тримається висока мистецька планка, відбуваються, зрозуміло, і зміни, які об’єктивно й вимогливо надиктовує час. До тих колективів, що мають сорокалітню історію, долучилися нові.
Наскрізно педагогічну концепцію Івана Зязюна пронизує ідея самостійності вишу, справжня, а не лише декларована його автономія. Працюючи в тоталітарній державі, яка не підтримувала самоменеджмент та самоорганізацію, бо вони не корелювали з догматичною комуністичною моделлю, ректор-новатор відшукував кадри в усій тодішній країні для втілення інноваційних ідей, збирав довкруги себе яскравих особистостей, які здатні творити педагогічне диво, з-поміж котрих були й ті, кому «партійна машина» начепила наличку «неблагонадійний». Він запрошував науково-педагогічних працівників зі столичних вишів, відправляв викладачів на стажування, навчання в аспірантуру й докторантуру до визнаних науковців країни, до академічних установ, бо розумів істину з істин: особистість формує особистість. Це усвідомлення, екстрапольоване на сучасність, – один із визначальних чинників розбудови вищої освіти до того рівня досконалості, який задовольняє найвибагливіші запити сьогоднішнього освітнього користувача.
Ідея піднесення вітчизняної освіти до міжнародного рівня теж була у творчих замислах Івана Зязюна. Йому належить задум формування іміджу вишу як освітнього та культурного центру. Філософ освіти діяв на глобальному й регіональному рівнях у методологічному вимірі «культура – освіта – людина – суспільство – світ», педагогічний інститут уважав «центром культури міста Полтави й області» і, як ректор-новатор, повсякчас взорував на систему організації вищої освіти за кордоном. Педагогічний компаративізм, який, усупереч волі сильних світу того, став-таки активно відроджуватися в радянській науково-педагогічній сфері, відразу запанував і в макаренківсько-сухомлинському педагогічному інституті, що тоді поступово перетворювався на своєрідну освітню «Мекку». Глобалізація світу, інтеграція вітчизняної освітньої думки в наддержавні простори відбувалася й на полтавській землі: до нас приїжджали із зарубіжжя (Польща, Японія, Німеччина), сам очільник вишу та колективи студентів, викладачів побували в різних країнах (Болгарія, Німеччина, Польща). На глибоке переконання Івана Зязюна, освітні реформи можна здійснювати, вивчаючи мудрість предтеч, знаковий досвід попередніх поколінь і визнаний набуток зарубіжних сучасників. Не дивно, що, ставши вже директором Інституту теорії та методики професійної освіти, він відкрив лабораторію порівняльної педагогіки.
Технологія формування вчителя-зодчого
Полтавський педагогічний інститут за часів Івана Зязюна був вишем-першовідкривачем, оскільки змінював стандарти професійної підготовки, розробляв і постійно вдосконалював технології формування вчителя-майстра і вчителя-зодчого, створював підручники й посібники з педагогічної майстерності, популяризував їх в освітянському середовищі, сприяв підвищенню кваліфікації педагогічних кадрів, продукував ціннісні орієнтири педагогічної професії, сприяв саморозвиткові професорсько-викладацького складу та студентства. Багатьом важко було збагнути, як регіональний інститут, або, як прийнято говорити в столиці-центрі, провінційний, повноправно тримав імідж лідера вищого навчального закладу всього тодішнього Радянського Союзу. Процес оновлення освітнього простору в педагогічному інституті, відкритість освітньої діяльності, комунікація ректора-новатора на всесоюзному рівні (публікації в авторитетних виданнях уседержавного і крайового вимірів, освітні теле- та радіопередачі, вихід у світ документального фільму «Учитель, якого чекають») сприяли високим позиціям у наборі абітурієнтів, підвищенню рівня мотивації студентів до навчання та стовідсотковому працевлаштуванню випускників. Перенесення такої діяльності в площину дефінування, тобто в сучасний термінологічний простір, дає всі підстави твердити про існування на той час інформальної освіти.
Аналіз найзнаковіших моментів гуманістичної спадщини, яку залишив після себе «учений із європейським виміром» (Григорій Васянович), засвідчує, що його ідеї випереджали свій час і сьогодні мають важливе значення для вчителя, школи, вихованців. Збагачені, а інколи й відкориговані сучасністю педагогічні парадигми Івана Зязюна надзвичайно важливі й украй потрібні для розв’язання актуальних проблем освіти та виховання. Вони наповнені філософським, загальнонауковим і педагогічно-практичним зарядом, злютовані єдиною концепцією, оптимістичною гіпотезою і, що вельми ціннісне, перевірені найнадійнішим критерієм – практикою, отже, захищені часом, наділені дослідницькою перспективою. Неперевершені уроки мудрості «діяча освіти, науки, культури сучасності» (Григорій Васянович) дають нам приклад для творчого наслідування.

Микола СТЕПАНЕНКО
Доктор філологічних наук, професор, академік, заслужений діяч науки
і техніки України, член Національної спілки письменників України, ректор
Полтавського національного
педагогічного університету
імені В. Г. Короленка

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий