Усі барви дитячого світу

Про троянду і будяки

Біля одного ошатного будинку ріс трояндовий кущ. Його посадили недавно, і він ще не встиг зацвісти. Чоловік, що жив у будинку, обкопував і поливав його, і це дуже дратувало будяків, які оселилися біля паркану. Їхні квіти були непоказні, зате колючки – здоровенні, і вони полюбляли нахабно чіпляти ними перехожих.
– Чого це всі так панькаються з тою трояндою? Ось ми цвітемо, і ніхто біля нас не танцює, а колючки у нас ще більші, ніж у неї! – заздрісно бурчали вони.
Пригрівало сонечко, і згодом на трояндовому кущі з’явилися сором’язливі пуп’янки.
– Гей, не думай, що з тебе вийде щось путнє! Ти така ж, як і ми – будяки! – дражнилися колючі сусіди.
Аж ось одного дня з пуп’янка розквітла чудова ніжна квітка. З будинку вибігла дівчинка, побачила її і захоплено вигукнула:
– Ой, яка гарна троянда! Хочу її зірвати!
Вона вхопилася за стебло і враз відсмикнула руку.
– Ай! Яка колюча! – і заплакала від болю: стебло виявилося вкритим шипами-колючками.
– От бачиш, ти нічим не краща за нас! – зареготали будяки.
Троянда зашарілася, і пелюстки її стали ще яскравішими.
На плач дитини з будинку вийшов чоловік.
– Що сталося? – запитав він.
– Я хотіла зірвати квітку, а вона мене вколола! Вона погана, її треба викинути геть!
Чоловік заспокоїв дівчинку, потім узяв за руку і підвів ближче до куща:
– Поглянь: цими колючками троянда захищається від небезпеки. Адже ти хотіла просто побавитися квіткою, а потім викинула б. І тобі це не вдалося. А той, кому вона справді потрібна, не злякається колючок. Нехай собі росте, а ми будемо приходити і милуватися нею.
– А будяки теж захищаються колючками? – запитала дівчинка, вказуючи на колючі зарості біля паркану.
– Ой, звідки вони тут? – здивувався чоловік. – Треба негайно їх виполоти, бо заглушать увесь квітник! Так, вони справді захищені своїми колючками, навіть тварини їх не їдять! Тому й ростуть собі безкарно, ніхто їх чіпати не хоче, щоб не поколотися. Бувають і люди схожі – про них кажуть, що характер мають колючий. А є й такі, як ця троянда: душа у них ніжна, таких і ображають частіше, тому змушені захищатися!
І чоловік узявся виполювати будяки. А дівчинка пішла по воду, щоб полити трояндовий кущ.

Оленчині олівці
(Казка)

Жила собі дівчинка Оленка. Вона дуже любила малювати. Малювала усе, що здавалося їй цікавим, – пташок, квіти, ляльок у барвистих платтячках і багато іншого. А коли малюнок був готовий, то дбайливо складала олівці до великої коробки.
Якось олівці почали сперечатися: хто з них найкращий, найважливіший.
– Звісно ж, я! – заявив зелений. – Я можу намалювати і зелену травичку, і листя на деревах, а коли зелено – це всім подобається!
– А якщо я не намалюю стовбур, то де буде рости твоє зелене листя? – пирхнув коричневий олівець.
– А я можу намалювати жовте сонечко, жовту повітряну кульку, та й восени листя на деревах зовсім не зелене, а жовте! – заперечив жовтий олівець і показав усім язика, хоч і знав, що так робити негарно.
– А де буде світити сонце, якщо не намалювати небо? А це можу зробити тільки я! – похвалився блакитний.
– А я вмію малювати червоні бантики, червоні квіти, червоне платтячко! – вихопився червоний.
– Ну, це кожен вміє: бантики, платтячко і квіти можуть бути й іншого кольору! – перебив його рожевий. – Наприклад, рожевого.
– Або жовтого! – докинув жовтий і знову показав усім язика.
– А помідор – тільки червоний! І його намалюю тільки я! – не вгавав червоний.
– А я… – несміливо почав сірий. Досі він мовчки лежав у кутку коробки.
– Що – ти? Що ти можеш намалювати? Хіба що сіру хмарку, а сірі хмари ніхто не любить, бо з них може піти дощ! – накинулися на нього інші.
– Оленка взагалі малює тобою дуже рідко, а мене вже ледь не наполовину змалювали, і кілька разів підстругували! – похвалився червоний.
Сірий олівець знічено замовк і відсунувся ще далі в куток. Ним і справді малювали нечасто, і він досі був, як новенький, але зараз це його не тішило.
– А давайте вирішимо так: кого Оленка візьме найпершим, коли малюватиме сьогодні, – той і найважливіший! – запропонував фіолетовий. Вважалося, що він був дуже розумним.
– Давайте! – погодилися всі.
– Ось побачите: вона вибере мене! Мене! – залунало навперебій. Тільки сірий олівець мовчки зітхнув.
Аж ось почулися Оленчині кроки. Олівці затамували подих. Дівчинка відкрила коробку і висипала їх на стіл.
– А де ж сірий? Де мій сірий олівець? – раптом запитала вона і зазирнула в коробку. – А, ось він заховався! – втішилася Оленка і урочисто оголосила: – Сьогодні я намалюю, як сіре мишеня втікає від сірого кота!
Сірий олівець не тямився з радощів, а його хвальковиті сусіди засоромилися. Бо зрозуміли: усі барви, що є навколо, важливі й потрібні.

Нащо равликові хатка?

Равлик-син питає татка:
– Нащо нам на спині хатка?
Відказав татусь ласкаво:
– Мати хатку – гарна справа!
Якщо десь повзеш далеко,
То буває це нелегко.
А відчув в дорозі втому –
Тільки рраз! – і ти вже вдома!
А іще скажу я так,
Що без хатки ти – слимак!

Заєць-перукар

Лев – дарма, що звірів цар, –
Йде до Зайця в перукарню,
Бо Зайчисько-перукар
Вміє стригти дуже гарно.
Він до дзеркала посадить
І причеше гребінцем,
Підстриже та ще й пригладить
Чуба феном-вітерцем.
І тепер у Лева грива
І доглянута, й красива!

Здогадливий

В червні червоніють вишні,
В липні – липка зацвіте,
Серпень – бо серпом раніше
Жали жито золоте…
– А про вересень я знаю! –
Швидко Петрик підхопивсь, –
Бо у вересні мій братик
Верескливий народивсь!

Сніговичок і морозиво

Мама донечку повчала:
«Їж морозиво помалу –
Від холодного умить
Може горло заболіть!»
А сніговичок малий
Дивувався мові тій,
Бо йому те ж саме мама
Каже про гарячий чай:
«Пий малеееенькими ковтками
І пломбіром заїдай!»

Галина ПУСТОВГАР
Член Національної спілки
письменників України

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий