Наразі для юні триває хвилююча пора визначення у виборі майбутнього фаху. І велика удача, якщо вдається натрапити на людину, яка щиро готова на власному прикладі розповісти про тонкощі роботи в галузі, до якої абітурієнт має інтерес. Вихованцям Козельщинського ліцею, принаймні тим, хто цікавиться швейною справою чи мріє про професію дизайнера одягу, точно пощастило. У читальному залі Козельщинської центральної районної бібліотеки завідуюча відділом обслуговування Галина Микитенко познайомила дівчат та юнаків із місцевим підприємцем Інною КАРТАШОВОЮ, котра, як виявилося, є водночас і дизайнером, і технологом, і швачкою.
Інна обожнює свою роботу і впевнена, що тільки завдяки цій любові досягла успіху. Нині вона має у Козельщині власне ательє, до якого за послугами хоча б раз звертався, мабуть, кожен місцевий житель. Під час спілкування з ліцеїстами гостя відповіла на десятки запитань про те, як і де навчалася, здобувала досвід, почала виготовляти свої колекції виробів.
“Хтось катається на велосипеді, хтось грає у футбол, а я – шию і шию…”
– Шити люблю з дитинства. Це почалося, мабуть, років з п’яти: потай від мами брала голку, ножички, – пригадує Інна Карташова. – Інколи навіть псувала своїм “шиттям” речі батьків, підрізала краї штор, адже за диванчиком їх не було видно. По-своєму кроїла і робила одяганки для ляльки, особливо сукні – гарні, як у моєї мами. Звичайно, за це мені не раз “влітало”. Та бажання щось створювати власноруч було сильнішим.
У школі я вже шила вироби для себе, ще не заглиблюючись у теорію, а творячи інтуїтивно. Відшуковувала якісь моделі й удосконалювала їх на свій смак і розсуд. А ще – переробляла мамині та свої речі. Шила собі, сусідам, подружкам. І полетіла вулицею новина: “Інна шиє!”. Кому халатик, кому фартушок. Пам’ятаю, хтось із дітей катається на велосипеді, хтось грає у футбол, а я – шию і шию…
Отак, виріб за виробом, і набила руку. Але тоді я ще глибоко не відчувала, що це захоплення може перерости у майбутню професію. Просто усвідомлювала, що можу шити. І це було так водночас і дивовижно, і природно! Крім того, мені хотілося бути не схожою на інших. Це нині в сучасної молоді, загалом в людей будь-якого віку, вибір неймовірно великий: інтернет-крамниці, бутики, інші найрізноманітніші торгові точки, є змога стежити за модою, а раніше такого не було, тож виручали тільки свої ідеї. І в мене їх ніколи не бракувало. Це було моє поле для творчості та самовдосконалення.
“Хто відчув натхнення, ніколи не проміняє його на спокій”
– А як дитяче захоплення переросло у професію?
– Коли настав час обирати професію, то працювати швачкою здавалося неперспективним, – зізнається Інна Карташова. – Мама моя була педагогом. А я бачила себе юристом чи фармацевтом. Але пізніше таки зрозуміла: який з мене фармацевт, якщо хімія не до вподоби…
Після школи батьки напитали для мене училище, де навчають на швачку, – в ньому вчилася сусідська дівчина. Вона й порадила туди податися. Поїхала я в те училище, подивилася, походила коридорами – і стало прикро: однолітки навчатимуться у вишах, а я – в училищі… Заспокоював тато: “Побудеш рік, а там стане видно. Захочеш в інститут – спробуєш”.
Коли ж почалося навчання, я була в захваті. Відразу відчула: це – моє! Лекції викладачів виявились надзвичайно цікавими і повністю зрозумілими. Після занять приходила до гуртожитку й згадувала почуте, аналізувала. Який там відпочинок, якщо на уроці розпочала ескіз моделі – його край треба було завершити. Байдуже, що працювала до пізньої ночі, але в якому творчому пориві! Хто відчував натхнення, ніколи не проміняє його на спокій. Зрозуміло, що я це робила не заради оцінки.
Власне, відчула, що я на своєму місці. Тому, провчившись отой найперший, “батьківський”, рік, залишилася і на другий, і на третій… І ось сьогодні, маючи п’ятнадцять років стажу, я так само хочу й хочу шити. Як той спраглий, що у спеку хоче води напитися.
– Звідки ви берете інформацію про професійні новинки, досвід колег?
– У наш час із цим немає жодних проблем. Було б бажання – і все можна знайти в Інтернеті, на YouTube. Спілкуюся з блогерами. Серед моїх знайомих – дизайнери і закрійники. Від такого моря інформації дух перехоплює. Знаходжу нові й нові фахові напрямки. Наприклад, крім одягу, освоїла ще й пошиття білизни, корсетів. Подобається шити дитячі бальні сукні. Я у захваті від використовуваних у процесі їх створення тканин, вони неймовірні на дотик. Люблю оздоблювати вбрання намистинками, бісером, стразами… Це ніби мандрівка в казку.
Спеціалісти “на вагу золота”
– Вашу професію можна назвати суто жіночою? Чи є в ній місце й чоловікам?
– Моя професія називається “кравець, закрійник і фахівець з індивідуального виготовлення одягу”, – уточнює Інна Карташова. – Попри стереотип, що в швейній індустрії працюють майже самі жінки, в ній є різні напрямки, розгалуження, в яких необхідні, так би мовити, чоловічі руки і чоловічий розум.
Авжеж, серед дизайнерів-стилістів є чимало чоловіків. У юності вони вирізняються тим, що вміють вдало підбирати гардероб собі, а також радити друзям. Інший фахівець – модельєр-конструктор – мусить мати й надалі розвивати просторову уяву. Адже йому доводиться щоразу перетворювати об’єм у площину, простіше кажучи, – “розстелити” модель на папері, а потім звести все це докупи.
А далі вже йде робота закрійника, який за допомогою лекал вирізає з матерії деталі одягу. На великих підприємствах він повинен викроїти, наприклад, півтори тисячі виробів, користуючись 25-кілограмовими ножами!
Закрійників-чоловіків дуже цінують. Минулої осені я не задля розваги влаштувалася у закрійний цех великого підприємства. Аж дух перехоплює, коли бачиш, як закрійник використовує швидкісну стрічку-пилку. Під час роботи його пальці знаходяться буквально за кілька сантиметрів від цієї пилки! Я аж ціпеніла, коли спостерігала за його роботою. І скажіть тепер, чи це не чоловіча професія?
Після закрійника настає черга технолога швейного виробництва. Цей спеціаліст, наче диригент в оркестрі, – дивиться на виріб і розподіляє його на процеси, а кожен процес – на операції. Мало того, що технолог має усе це тримати у голові, – він повинен бути ще й чудовим організатором виробництва. І в цій професії теж дуже цінують чоловіків.
Якщо ж говорити про наладників обладнання швейного виробництва, то це особливо рідкісні спеціалісти, майже “на вагу золота”. Нині швейне виробництво працює на імпортному обладнанні, його “молотком і зубилом” не налаштуєш, необхідні освічені й талановиті майстри, яких називають “спеціалістами на відстані”. На роботу їх викликають за потреби.
– Хто у швейному виробництві найголовніший?
– Хороша швачка. Бо щоби такою стати, потрібні роки безупинної практики. Вміння, які відточуються день у день, перетворюють ремесло на мистецтво. Рухи майстрині мають бути точними, а сама швачка повинна відчувати і матеріал, і працюючу машину. Саме на швачках тримається вся модна індустрія.
Багато людей нині працюють від зарплати до зарплати, від відпустки до відпустки. А можна ж вибрати професію, до якої лежить душа, є хист. Тоді й успіху реально досягти, й працювати буде цікаво.
Олександр СИНЯГІВСЬКИЙ.