Ненавиджу девіз «Усьо пропало». Насправді нічого не пропало, життя продовжується, реформи – з величезним скрипом, пробуксовуючи, – рухаються. Але як же часто обставини змушують нас вірити у зворотнє! Ну прямо на кожному кроці. Схоже, від зовнішнього ворога за останні роки ми навчилися оборонятися значно ефективніше, ніж від внутрішніх проблем.
Розмова в електричці
Молодій родині конче потрібен автомобіль – щоб виживати зі своїм маленьким напівлегальним бізнесом. Компанія обговорює перспективу покупки.
– То вибір уже зробили?
– Будемо шукати щось на єврономерах.
– Так із нею ж клопоту не оберешся! Он влада з телевізора увесь минулий рік розказувала, що євробляхи – це аварійний чормет на українських дорогах.
– Нехай ще влада покаже, де в Україні ті дороги… А вітчизняний автопром – не чормет? А «Москвичі» й «Жигулі» 70-х років минулого століття – це нормально? На хорошу машину у звичайного дядька грошей нема, от і саджає жінку з дітьми у те, що від батьків дісталося. І хай він буде найсумліннішим водієм, та якщо в’їде йому в зад мажор на позашляховику, салон перетвориться на суцільне місиво. Он у Польщі машину з Європи ціною 3 тисячі доларів можна «розтаможить» доларів за триста. Міцну, надійну, з подушками безпеки, 2006–2008 років випуску.
– А якщо їх поза законом оголосять? Що з нею далі робити?
– До виборів – точно не посміють. Чимось же треба з електоратом загравати. А мені надійні колеса потрібні сьогодні. За помірну ціну.
– Ага, а потім через кордон її ганяй!
– Елементарно, Ватсон. У вантажний вагон – бляху, сам – у пасажирський. Квиток обійдеться півтори тисячі гривень. І колеса не бити по бездоріжжю, і на пальному зекономив. Назад – так самісінько.
Пост із Фейсбука
Стрічка новин у соцмережі постійно підкидає теми. Іноді – чужі сльози.
«…Ліки в нас дорожчають з космічною швидкістю. Препарат рапіміг, який призначається лише після встановлення остаточного діагнозу, знімає приступ мігрені за годину. Жодні інші знеболювальні ліки проти мігрені мені не допоможуть. Без цього препарату цілу добу може тривати відчуття, неначе в голову занурюється свердло. Біль монотонний і нестерпний.
Так-от, восени в інтернет-аптеці в Полтаві він коштував 110 гривень за 6 таблеток. У Машівці – 170 гривень. Після Новорічних свят купила його у райцентрі вже за 230 гривень. Учора придбала упаковку, в якій замість шести таблеток – всього дві. І коштували вони аж… 160 гривень. Дві! Тобто, щоб пацієнт, почувши ціну препарату, не втратив свідомість одразу, не відійшовши від каси, таблеток поклали у коробку втричі менше. Інакше коштувала б коробочка аж 480 гривень. За півроку ціна зросла втричі.
Хто мені пояснить, що це таке? Упевненість у тім, що як заболить, то нікуди ви не дінетеся?
А ще спостерігала таку картину в черзі. Жінка мала рецепта на препарат по програмі «Доступні ліки», але потрібного їй не виявилося. Провізор запропонувала платний – за 60 гривень. Жінка довго м’ялася, щось прикидала і… відмовилась. Будьмо здорові!»
І приємних нам ранків
Насамкінець, як тепер модно закінчувати дописи у соцмережах, вишенька на торті.
…Ранок, сьома година, зараз розбіжимося по роботах. На кухні запах кави змагається з ароматом жасминового чаю. На хрусткому тостику плавляться шматочок масла і тонесенька скибочка сиру. Так люблю.
Вмикаю телевізор. Ранковий мультик. Купа незрозумілих істот спілкуються специфічним сленгом. Головні герої – увага! – Блювко, Відриг і Гикавка. Тостик застряє у горлі.
Усьо пропало? Не діждетесь! Плазма в кімнаті вже давно «показує» лише Інтернет. Доведеться вимикати «ящик» від усіх наших олігархів і на кухні. Тим більше, що попереду – вибори.
Тож приємних нам ранків і вдалих робочих днів!
Ольга ЩЕГЛОВА
Журналіст