Успішні громади: гуртуймося разом, бо разом – не дме!

Успішні громади: гуртуймося разом, бо разом – не дме!

У Хмельницькому вивчали досвід переможців “Кращих практик місцевого самоврядування”

Веселу цитату про те, що “разом – не дме”, зронив хтось із учасників семінару із вивчення досвіду кращих практик місцевого самоврядування. Сюди ж були запрошені й автори кращих журналістських робіт на тему децентралізації. Минулого року зорянський матеріал “Євроремонт України по-полтавськи” був відзначений дипломом другого ступеня Міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України з відповідною грошовою премією.
Як зазначив експерт Програми Ради Європи “Децентралізація і реформа місцевого самоврядування в Україні” Ігор Абрам’юк, цінність Всеукраїнського конкурсу “Кращі практики місцевого самоврядування” вже у тім, що перемога виборюється за європейськими правилами і стандартами. Автори кращих ідей, громади-переможці, продовжують експериментувати і з часом стають елітою місцевого самоврядування.
Голова Дунаєвецької міської ОТГ Хмельниччини Веліна Заяць розповіла, що їхні проекти перемагають у “Кращих практиках” вдруге поспіль, причому в 2017-му – вже за двома номінаціями. Досвід роботи тамтешніх старостинських округів ми вивчали два дні поспіль. З усього побаченого найбільше вражають… люди, які нарешті відчули можливість впливати на якість свого життя.

1788 рік – перша успішна “ОТГ” на Поділлі

Виявляється, перша успішна громада цього регіону була заснована ще… у 1788 році. Тоді граф Ігнацій Сцибор-Мархоцький успадковане ним містечко Миньківці з прилеглими фільварками узяв та й огородив стовпами із надписом “Границя Миньковецької держави від Російського царства”. І за 66 років до скасування кріпосного права віддав людям і землю, й свободу – з правом на успадкування. Знавець землеробства та римського права створив повноцінну судову систему, друкував гербовий папір, книги і гроші. Замість тілесних покарань увів фізичне відпрацювання провини. За все це його люто не злюбили найближчі сусіди і навіть церковники – бо й проповідувати Сцибор-Мархоцький, неабиякий оратор, полюбляв особисто. Та щоразу, коли недоброзичливці підставляли його під арешт, уся Миньковецька “держава” гуртом вирушала до буцегарні в Кам’янець виручати свого графа. А як інакше? Адже 4 тисячі мешканців жили у квітучій місцині заможно – зі школою і сирітським притулком, шпиталем із двома “сімейними” лікарями, аптекою, робочими місцями на суконній, каретній та паперовій фабриках, фабриці анісової олії, цегельному та лакофарбовому заводах, млинах, у друкарні, шовковичному розсаднику.
Тодішні чи то децентралізація, чи то сепаратизм через 230 років перетворилися на історичний спадок. Сьогодні у Миньковецькому старостинському окрузі Дунаєвецької ОТГ наповнює бюджет переважно сільське господарство. Обрана старостою округу Наталія Олійник до об’єднання була сільським головою. Жартує: “Не знаю, чи воно мені треба, але маю спортивний інтерес”. І з усім цим спортивним інтересом, враховуючи унікальну історію, взялася за туризм. На трьох гектарах тутешнього дендропарку налічується 360 видів червонокнижних і реліктових дерев. Туристів – а нас з усієї України був повний великий автобус – зустрічали самодіяльні артисти і навіть граф Мархоцький на троні посеред дендропарку. Хором наспівалися, а самого колоритного Ігнація мало не забрали в автобус.

На вулиці Зоряній

До декомунізації ця вулиця з 25 будинків носила у Миньківцях ім’я Котовського. Вузенька, з крутим рельєфом, нещодавно відсипана вапняковим щебенем – за те, що саме тут, за словами старости, найкраще працює вуличний комітет. Переважна більшість мешканців вулиці – пенсіонери. За парканчиками буяють квіти. Із двору в двір лунає:

Успішні громади: гуртуймося разом, бо разом – не дме!
Ігор Абрам’юк із головою вуличного комітету Аллою Чумаченко.

“То ти чо, не йдеш?” “Та зара біжу, біжу!” А попід кожною з хвірток, у дворах – оздоблення найнесподіванішого дизайну. 70-річна Людмила Оліневич каже, що різні цікаві ідеї привозить із Польщі, де часто гостює у доньки:
– Вона там вивчилася, працює лікарем, має квартиру. І мені допомагає. Інакше не прожити… Якби ви бачили, як красиво у нас на Різдво! Ялинки світяться біля кожного двору: в когось – червона, в іншого – срібна, зелена, золота… А на Пасху! Ось приїздіть! “Задьори” ми тут, один з-поперед одного змагаємося.
Очолює вуличний комітет 72-річна Алла Чумаченко. Каже: “Ми тепер – як одна хата, одна сім’я. Спірні питання вирішуєм разом. А коли щось дуже треба, ідемо просити до голови ОТГ, міської ради. Стукаємо, і нам відчиняють”.
На щиті для оголошень – вишивка у рамці, районна та обласна газети зі статтями про земляків. У разі дощу бабуся Ганя Вознюк усю екпозицію забирає в хату.
– Живем по-чесному, – розповідає, – усе робим гуртом, від отакого до отакого (показує, якого саме. – Авт.). Навіть 90-літня баба – оно навпроти живе – колеса навесні фарбувала.
Бабуся Люба Вовкович, чий ювілей відзначали у квітні всією вулицею, із лавочки через дорогу підтверджує:
– І фарбувала, й квіти садила. Дякую Богу, що дає розуму та здоров’я.

Довідка “ЗП”.
Практика – це фактично здійснена впродовж певного періоду діяльність, яка вже призвела до практичних позитивних результатів (проміжних чи кінцевих).
Всеукраїнський конкурс “Кращі практики місцевого самоврядування” проводиться з 2012 року – за методологією Ради Європи та завдяки експертному й організаційному сприянню Програми Ради Європи “Децентралізація і реформа місцевого самоврядування в Україні”. До участі запрошуються органи місцевого самоврядування усіх рівнів. З 2014 року його організацією опікується Мінрегіон України. “Кращі практики” – це клуб готових безкоштовних креативних рішень щодо найнагальніших проблем громад: забезпечення правопорядку та безпеки на дорогах, екологічної та пожежної безпеки, розв’язання проблеми відходів, переходу на відновлювальні джерела енергії та багато іншого.

Виносити столи за двір на цій вулиці – звична справа. Назву деяких не бачених досі наїдків записати не встигла, тепер і згадати годі. За словами Ігоря Абрам’юка, такого розмаїття страв, як в Україні, немає більш ніде у світі: раз готуєш – тиждень їси… Гастротури – майбутнє вітчизняного туризму. Розумні люди вже вишукують і старих господинь, і старі рецепти. А поки що, під бубон, та до одного столу – і Рада Європи, і Мінрегіон. І ми з бабусею Ганею…
Кожне подвір’я – вилизане й вистрижене, як міський газон. В один із дворів прошуся за потребою. Доріжки – із дисків дубового стовбура. Господиня журиться, що попиляла тонкувато, тому тріскаються по радіусу. Хатка невелика, але “під шубою”, з геометричним узором. Немає жодної речі, яка не на своєму місці. Мию руки. Об стовбур поряд обіперті різної висоти оберемочки обструганих палиць. Виявляється, навіть дрючечок, до якого підв’язують помідори, служить у господарстві по кілька років. Роботу в сім’ї має лише чоловік: “Нарешті влаштувався. У нас тут працюючі – тільки у п’яти хатах на всю вулицю…”

Господарі заходу

Упродовж 2016–2017 років у Дунаєвецький район лише завдяки децентралізації – усі колишні сільради згуртувалися в 4 ОТГ – надійшло більше 120 мільйонів гривень додатково.
Навколо міста Дунаївці у 2015 році об’єдналися півсотні сіл (25 колишніх сільських рад). ОТГ налічує майже 40 тисяч мешканців. У конкурсі 2016 року експертам Ради Європи сподобалося комунальне підприємство “Благоустрій Дунаєвеччини”. Оскільки у місті є і ЖЕО, і міськводоканал, і багато іншого, закуплена за рахунок проекту техніка почала працювати саме по селах, подекуди – вперше за багато років. Від екскаваторів і “МАЗів” до косарок, мотоблоків, зварювальних агрегатів. А вже у минулому році переможцями стали одразу два проекти: у галузях співробітництва та освіти. Тутешній методкабінет забезпечує методичний супровід навчальних закладів усіх чотирьох ОТГ району.

Довідка “ЗП”.
У Дунаєвецькій міській ОТГ створено 27 старостинських округів. Якщо в окрузі більше двох сіл, на допомогу старості введено посаду діловода. Староста спирається в роботі на вуличні комітети. Із досвіду: там, де голова вуличного комітету більш активний, організовує людей до благоустрою, інших заходів, туди й спрямовується зазвичай більше коштів. Але самостійних рішень староста не ухвалює. Особливість: на території ОТГ немає ні свердловин, ні промислових гігантів, ні інших надпотужних платників податків. Бюджети наповнюють переважно туризм та сільське господарство. ОТГ бере участь у найрізноманітніших проектах, залучає до співпраці депутатів, донорські кошти, грантові проекти. Адже тільки освітня галузь – це 25 шкіл, 31 дитячий садочок, 16 шкільних автобусів.
На громадський бюджет, куди проекти подають мешканці старостинських округів, у цьому році в Дунаєвецькій міській ОТГ передбачено 800 тисяч гривень. Голосування у трьох номінаціях (села малі, великі та місто) – електронне. Для інформування людей створено сайт, є оператор зйомки і навіть квадрокоптер. У районній газеті щотижня виходить вкладка про роботу й життя громади на 2–4 сторінках, раз на два місяці інформаційна вкладка тиражем 4 тисячі примірників, яку також виготовляє редакція районної газети, розходиться по селах безкоштовно.
Дунаєвчани охоче переймають досвід – український, польський, шведський – і охоче діляться своїм. Їх не здивуєш візитом, скажімо, заступника міністра чи посла Швеції.

Коротка розмова з Веліною Заяць, Дунаєвецьким міським головою:
– Веліно Владиславівно, чим ваш методкабінет відрізняється від свого попередника при районному управлінні освіти?
– Він перестав бути органом перевіряючим, тим більше каральним. Тепер це місце, де народжуються ідеї. Школи вже не бояться приїзду методиста, навпаки, чекають на нього, бо наші методисти – вчителі з практикою. Вони надають такі послуги, за які інші громади платять гроші.

Успішні громади: гуртуймося разом, бо разом – не дме!
У гості завітала голова Дунаєвецької міської ОТГ Веліна Заяць.

– Попри те, що увесь район пройшов процес об’єднання, районна рада існує?
– Так.
– А райвідділ освіти?
– Також є.
– А що він робить?
– Запитайте у нього, не знаю. Об’єднані громади уклали угоди з нашим методкабінетом.
– Це при тому, що вам усе довелося починати з нуля?
– Так. І щодо освіти, й щодо первинної медицини. Центр ПСМД, терцентр міськради надають послуги усім чотирьом ОТГ району – на засадах співробітництва.
– Свого часу з боку районної влади процес об’єднання мав підтримку чи спротив?
– Районна влада сприяла об’єднанню громад, це її велика заслуга. Тепер ми ходимо на спільні наради, бо є питання, наприклад, вторинної медицини, коштів державного фонду регіонального розвитку тощо. Співпрацюємо, але основна робота лягла на громади. Чекаємо змін у законодавстві й перетворення райдержадміністрації на префектуру.

“Якби не Веліна й Коля, усяку владу я б ненавидів і досі…”

Іванковецький старостинський округ. Ми – у Братенькому ярочку – місці проведення щорічного етнофесту “Подільська підкова”, а останні два роки – центрі культурного життя ОТГ. У вересні, в День громади, тут булькають у казанах безкоштовні борщі, юшки, мамалига. Крім кухні – кінний театр, спортивні змагання, лотерея, квести й вікторини для дітей, презентації усіх старостинських округів, будинків культури й бібліотек. Кажуть, що нову кладку через упорядкований потічок збудував начальник водоканалу – після того, як під ним провалився старий місток. По інший бік потічка зазвичай розміщуються розбірна сцена, виставкові павільйони, манеж і навіть гуральня.

“З людьми працювати дуже складно. Щось вдається лише на позитиві. Як тільки негатив – діла не буде”, – впевнена заступник Дунаєвецького міського голови Надія Слюсарчик

Куштуємо місцеві смаколики, знову співаємо хором: “Зеленеє жито, зелене…”
Колоритний “ковбой” з Іванківців, керівник місцевого кінно-спортивного клубу Олександр Гуров зустрічає нас унікальним номером – верховою їздою стоячи на двох конях одразу. Джигітовка: вихованка клубу на шаленій швидкості стрімко падає з коня й злітає догори, не зачепивши трави рукою. Дружно ойкаємо. Вершники сміються й описують галопом величезне коло.
Найбільша мрія Олександра Гурова – лікувати дітей із ДЦП. Адже їзда верхи змушує координувати рухи одразу в чотирьох проекціях. Самому такий проект не під силу: “Коли привозять хвору дитину дід з бабою, у яких по 45 років педстажу і по 2 тисячі пенсії, що я з них візьму? А коней утримувати дуже дорого. Тепер допомагає міська влада”.
– Я все життя ненавидів владу. Всяку. Якби не Веліна й Коля (голова і секретар Дунаєвецької міської ОТГ. – Авт.), я б її ненавидів і досі. Вперше у владі є з ким побалакать! – зізнається Олександр Гуров.

Успішні громади: гуртуймося разом, бо разом – не дме!
Іванковецький “ковбой” Олександр Гуров із вихованкою кінного клубу.

Куштуємо воду з живоносного джерела Ікони Божої Матері (в народі – Дунаєвецьке джерело). Хто встиг – у капличці над дорогою запалив свічечку.
Староста Іванківців та Слобідки Гірчичнянської Оксана Бабій розповідає, що діловода в окрузі немає, тому доручення, заповіти, довідки про склад сім’ї, про землю тощо людям оформляє сама. За освітою – вчитель початкових класів. Одна з конкуренток на цю посаду тепер – її права рука. Це тому, що обидві прагнули не посади, а змін на краще. Село було дуже занедбане. На думку Оксани Анатоліївни, найбільша проблема селян – “Радянський Союз” у головах. Треба ще захотіти робити благо для себе власноруч.
Перелічує останні досягнення. Каже, що для стороннього ока вони, певно, не такі й разючі. Але для місцевих – кардинальні. Сільська бібліотека має незабаром перетворитися на інформаційний центр для консультацій (щодо субсидій, земельних та інших питань). За кошти Ради Європи підготовлене приміщення для місцевого пожежного депо. Прочищаються громадські колодязі, встановлюються зупинки. Знайшовся інвестор, який допоміг щебенем, а вуличний комітет вирішив відсипати ним не центр села, а ті закуточки, де твердої дороги не було ніколи. Найприємніші зміни заплановані на вересень – асфальтування, якого не бачили десятиліттями. Тож дерева над майбутньою асфальтівкою обрізували всією громадою.

Конкуренція на освітні послуги

Із півтори сотні дітей Іванковецької школи близько половини підвозяться з шести навколишніх сіл. Якість освітніх послуг тут на порядок вища, ніж у сусідніх закладах. Батьки, розуміючи, що тільки велика кількість учнів забезпечить добру освіту, самі поширюють у соцмережах інформацію про школу: чудовий спортзал, майстерні по дереву й металу, оновлення кабінетів – інформатики, фізики, іноземних мов, шкільний Wі-Fі. Про те, що учні стають призерами обласних олімпіад, а вчителі – переможцями фахових конкурсів. Щомісяця школа проводить дні відкритих дверей, на

Успішні громади: гуртуймося разом, бо разом – не дме!
У кабінеті біології Дунаєвецької школи. Побачене під мікроскопом комп’ютер передає на мультимедійну дошку.

урок можна прийти просто так. У минулому році на заміну вікон та дверей витрачено півтора мільйона гривень.
На запитання про “побічний ефект” такої роботи в сусідніх селах, де потім доводиться понижувати ступінь навчального закладу, директор школи відповіла, що опір чинять здебільшого вчителі, які звикли мати в класах по 4–5 школярів замість 25–30. Бо з підвезенням проблем немає.
Про всі напрямки роботи розповідав актив старостинського округу.

Міжконфесійних суперечок немає

Схожа команда ділилася досвідом і у Воробіївському окрузі: до активу входять директор школи, приватний підприємець, власник кафе, представник бюджетонаповнюючого підприємства і навіть пастир. Село охайне, облаштовано свій пункт місцевої пожежної охорони – завдяки коштам Ради Європи. Учні початкових класів за новенькими партами сидять поодинці, харчуються діти за 30 гривень на день (батьківська плата – 12 гривень). Своїми здобутками актив пишається. Бо, наприклад, традиція суботників прижилася не одразу: спочатку староста Тетяна Ткачук обходила увесь округ – від хати до хати. Тільки після того, як гуртом ліквідували кілька смітників, зсунулося з “мертвої точки” рішення про вивіз сміття – за 11 гривень 15 копійок з людини. А потім захотіли провести водогін, і тепер він нарешті є.

Чому ж раніше не було бажання міняти своє життя? Напевне, тому, відповідають активісти, що зміни місцеві співпали зі змінами державними. Доти, бувало, просився голова сільради допрацювать як-небудь до пенсії – ну то й нехай…
Питаю у пастира Церкви євангельських християн-баптистів, чи немає в селі міжконфесійних суперечок:
– У побутових справах і католики, і православні, і баптисти – брати. І ділити нам нічого, бо ж разом живемо.
Розповів, як ще до Першої світової почав проповідувати в селі їхній священик, люди створили християнську комуну, дотримувалися соціальної справедливості. Аж три церковних хори співали тоді у Воробіївці. Допоки не погнали всіх у колгосп. Тодішній пастир побував у тюрмі, довго переховувався, розстріляли його у 1937-му…
Оглядаємо дитсадочок, пункт пожежної охорони. Люди охоче спілкуються, щиро прощаються, махають услід автобусу…

Наші пані у Хмельницькому

Розповідь про прес-тур я зумисне почала з легшої і цікавішої для читача фінальної частини. Бо першого дня напружено працювали у залі засідань Хмельницької обласної ради та в Дунаєвецькій ОТГ. Усі ті цифри й факти із досвіду переможців “Кращих практик” згодяться при підготовці інших матеріалів – бо надто вже багато і фактів, і цифр (про молочні кооперативи, ДНД, ДПД і чимало іншого).
Веліна Заяць провела для нас автобусну екскурсію Дунаївцями, міською радою. Викладені плиткою тротуари, підсвічені пішохідні переходи, сміттєві майданчики із баками для збору пластику на фоні іншого здаються дрібницями. Окремі теми – сучасний ЦНАП, ДЮСШ, комунальна установа “Спорт для всіх”, де вечорами грає у волейбол громада (і її керівники також – де тільки час беруть!). А щовихідних потужний спорткомплекс приймає обласні та всеукраїнські спортивні заходи. У старостинських округах працюють 15 звільнених інструкторів зі спорту. До Духовної ради ОТГ входять священики кількох конфесій. Сформовано систему місцевої пожежної охорони. Як не раз пролунало в обговоренні, децентралізація є базовою реформою вже тому, що об’єднана громада бере на себе відповідальність за базові потреби мешканців: охорону здоров’я, особисту безпеку, середню освіту. Скажімо, про таке навчальне обладнання, яке ми бачили в кабінеті біології однієї зі шкіл у Дунаївцях, може мріяти будь-який столичний ліцей.

“На погляд Ради Європи, децентралізація є однією з найуспішніших реформ в Україні. Потрібні горизонтальні зв’язки між областями, поширення кращого досвіду українських практик”, – говорить Олена Литвиненко, заступник голови Офісу Ради Європи в Україні.

Полтавський досвід переможців конкурсу на заході представляли Світлана Феденко, керівник Семенівського районного ресурсного центру громад, та Оксана Хиль, начальник відділу організаційно-правового забезпечення виконавчого апарату Решетилівської районної ради. У Семенівському районі десять громад об’єдналися для придбання пожежного автомобіля. Бо Оболонський регіон – це неймовірної краси природа і величезні площі торф’яників, які гасити дуже складно. Подальша участь у обласному проекті дозволила цим же громадам залучити кошти обласного бюджету і придбати аварійно-рятувальні інструменти, дві потужні мотопомпи, розробити колодязь для забору води. На часі – укладання угод про спільне утримання комунальної пожежної установи. Сталість проекту підтверджує те, що тепер уже Василівська зона взялася за пожежну безпеку на рубежі трьох районів – Семенівського, Хорольського та Глобинського. Проект передбачає також просвітницьку роботу, будівництво Центру громадської безпеки.

Успішні громади: гуртуймося разом, бо разом – не дме!
Оксана Хиль та Світлана Феденко ділилися полтавським досвідом співпраці громад і вивчали досвід хмельницький.

У Решетилівці коштами трьох громад, а також районного, обласного та донорського співфінансування вдалося капітально відремонтувати, розширити та відповідно облаштувати (оргтехнікою, меблями, стелажами, сигналізацією, системою очищення повітря та пожежогасіння) комунальну установу “Решетилівський трудовий архів”. У 2015 році це були кошти німецького проекту GIZ, у 2016-му решетилівці перемогли в обласному конкурсі проектів розвитку територіальних громад. Тепер черги на передачу документів немає.
Я ж додому повернулася із двома списаними блокнотами, вщерть заповненим диктофоном, неймовірними враженнями від нічної екскурсії Кам’янець-Подільською фортецею (засвітло на неї просто не знайшлося часу) і… запашним кільцем зіньківської ковбаси. У слові Зіньків наголос на першому складі, на відміну від нашого, полтавського, Зінькова. Свої фірмові ковбаси та 6-кілограмові чорні паляниці зіньківці печуть споконвіку – як колись китайці варили чавун. Чорна ковбаса такий колір має тільки зовні (на відміну від паляниці), бо у процесі випікання поливається для консервації “кровою”. Вона славилася навіть у Російській імперії, а в часи СРСР такий вид заробітку чомусь заборонявся на рівні самогоноваріння.
У нас залишалася година до потяга, кількадесят кілометрів до Хмельницького, а сільський голова все припрошував глянути на місцеве диво – маківку католицього костелу, що виринає з трави на рівні очей. Побачили. У єврейські підземелля, якими переснований увесь Зіньків, спустилися. Ковбасу купити встигли не всі – бігали від двору до двору, врешті-решт таки довелося ділитися. До залізничного вокзалу підлетіли за сім хвилин до відправлення потяга. Всі, хто поспішав, на перон домчали вчасно.
А до досвіду кращих практик місцевого самоврядування, про які йшлося у Хмельницькому, принагідно “Зоря Полтавщини” повернеться ще не раз.

Ольга ЩЕГЛОВА
“Зоря Полтавщини”

 

Поділися:
  • 29
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    29
    Shares

Добавить комментарий