«В чеканні – найвища сила»

«В чеканні – найвища сила»

Галина Вовченко народилася в Карлівці. Закінчила педагогічний факультет Київського державного педагогічного інституту імені О. М. Горького (тепер – Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова), одержала кваліфікацію викладачки дошкільної педагогіки і психології, методистки по дошкільному вихованню. Як дружина військового побувала у найвіддаленіших точках колишнього СРСР (Чукотка, Далекий Схід) та за кордоном (Угорщина). Працювала вихователькою в дитячих садках, стрільцем-пожежницею ВОХР, продавчинею, секретаркою судових засідань, робітницею з обслуговування приміщення, помічницею голови суду. Нині – провідна бібліотекарка відділу соціокультурної діяльності Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського.
Друкувалася в періодичних виданнях України, в журналах «Добромисл» і «Полтавська криниця», альманасі «Рідний край», у колективних збірках. Авторка поетичних та гумористичних книг для дорослих і дітей: «Девять месяцев зимы», «Я не вернутись не могла…», «Вереснева філософія», «Третій кабінет», «Білі крила», «Молюся на любов…», «Днинка», «Шортики», «Все має сенс», «Вина моя найбільша», «Аж до останнього причастя», «Фотопоезії Галини Вовченко», «А дні бувають різні», «П’ю серцем кожну днину», «Добрий день! Гумор та сатира». Співавторка написаної разом із чоловіком, В. А. Вовченком, повісті «Не влюбляйтесь, девочки, в матросов». На вірші Галини Вовченко написано близько двадцяти пісень, які звучать в ефірі радіо й телебачення, в концертних залах країни.
Захоплюється фотографуванням. Провела понад п’ятдесят персональних виставок у закладах культури й освіти Полтави й області, в Одеській регіональній організації Національної спілки журналістів України. Авторські фотороботи використала в своїх книжках «Фотопоезії Галини Вовченко» та «Добрий день!..», в проекті «Фотопоетичний календар Галини Вовченко 2017–2018».
Членкиня Національної спілки краєзнавців України. Багаторазова лауреатка загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання». Триразова лауреатка обласного конкурсу «Краща книга Полтавщини», лауреатка обласної премії імені Леоніда Бразова.

Галина ВОВЧЕНКО
* * *
Я пішла б.
Я пішла б в монастир,
Якби світ мене так не тримав
Безпорадністю зломлених крил.
Якби біль цей в мені не зростав.

Я змогла б.
Я змогла б одягти
Своє тіло в смиренне шиття,
Якби милий аж так не просив
Доживати удвох це життя.

Я звела б.
Я звела б до небес
Найщиріші з усіх молитов,
Якби відчай мій маревом щез.

…Коли б шлях мій до храму ішов.

ДОРОГА
Гукала.
Гукаю.
Гукатиму.
Щоб голос –
свій власний –
чути.
Щоб знати, що ще не втратила.
Що маю ще право –
бути.
Шукала.
Шукаю.
Шукатиму.
Шукаючий менше
губить.
І врешті зроблюсь багатою:
зберу всі слова
докупи.

Чекала.
Чекаю.
Чекатиму.
В чеканні – найвища
сила.
Діждусь – і для мене гратиме
музИка.
Нехай і сивий.

Любила.
Люблю.
Любитиму.
Не просто клянуся –
вірю.
Й того, хто безжально битиме
мене.
І в обличчі звіра.

Кохала.
Кохаю.
Кохатиму.
Тебе. Одного.
Як Бога.
І навіть коли вмиратиму.
…Життєва моя
дорога…

Боліло.
Болить.
Болітиме.
Жива, значить.
Дяка Небу!
Стороннім той біль – невидимий.
І добре.
Воно й не треба.

* * *
Як добре, що тебе немає вдома
В цей пізній час, де я така слабка.
Не від хвороб,
тим більш не від утоми –
від кришталевих крапель на шибках…

Де я холодний відчай свого серця
Розводжу щедро келихом вина,
Допоки він сльозою не зіллється…
Як добре, що удома я сама.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий