Під різними назвами –  в ногу із часом

В інформаційному просторі – майже два століття

Великий українець Олександр Довженко писав, що сучасне завжди в дорозі з минулого в майбутнє. Цю дорогу постійно долаємо ми, газетярі. Навіть тоді, коли світ довкола ще не називали інформаційним простором. Адже спершу було Слово. Воно в черговий раз увиразнилося друкарськими літерами на папері 15 (2 за старим стилем) квітня, коли вийшов у світ перший номер “Полтавських губернських відомостей”.
Прикро, звісно, що газета довгий час виходила мовою метрополії, задовольняла інтереси нетитульної нації. Втім це – тема іншої розмови. До того ж історію не переписують, а вивчають. Хоча би для того, щоб врешті вийти на іншу, привабливішу, орбіту, ніж та, на якій перебуваємо досі, скрушно повторюючи, що історія вчить лише того, що вона нічому не вчить…
Майже два століття присутності нашого видання в інформаційному просторі – то десятки тисяч номерів газет, які виходили під різними заголовками, з різними гаслами й тематичною наповненістю (контентом, як нині прийнято називати). Але у всі часи були видатні майстри, справжні професіонали, які торували шлях українському слову – за літерою і за духом; формували підвалини, зводили стіни вітчизняної журналістики – теж і за літерою, і за духом.
Об’єднані світлом “Зорі Полтавщини” творці газети усіх часів нині також присутні в інформаційному просторі, адже їхня непроста, а почасти й небезпечна робота хоч і була спрямована переважно на потреби їхнього сьогодення, а нашого вже минулого, перейшла в інші координати, що визначають безперервність буття. Без поправок на умовну актуальність чи циркуляри можновладців.
Не будемо й ми нарікати на труднощі, бо коли ж їх не було. Якщо не ідеологічні, то фінансово-економічні лещата тиснуть постійно. І з усієї сили. Нав’язується чужоземна форма, кроєна за чужими лекалами, або ж ріднесенькі “партнери” заповзято пиляють дерево, бо вже самого соку їм мало. Це – безкінечні історії про вічні газетні клопоти. Втім, як і завжди, ми відчуваємо підтримку наших передплатників і читачів, наших щирих і незрадливих друзів. Уклінно вдячні.
Згадавши пісню пісень Тараса Петриненка, процитуємо: “А те, чи варте наше діло, – то скажуть люди, скаже час”.
До нових зустрічей на шпальтах при світлі “Зорі Полтавщини”.

Зоряни.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий