Валентин ШАПОВАЛ: «Санепідслужба,  яка стояла на сторожі здоров’я людей, була  складовою національної безпеки…»

Валентин ШАПОВАЛ: «Санепідслужба, яка стояла на сторожі здоров’я людей, була складовою національної безпеки…»

Високий рівень захворюваності населення на різні інфекційні хвороби (кір, правець, краснуху…), численні випадки масових отруєнь дітей у шкільних їдальнях і дитсадках, отруєння дорослих у закладах громадського харчування та внаслідок придбання неякісних продуктів у магазинах – усе це, на жаль, стало мало не нормою сьогодення. Безкінечно довго можна говорити й про загалом низьку якість продуктів харчування, які споживає переважна більшість наших співвітчизників. Погіршення ситуації спричинила відсутність контролю підприємств харчової промисловості.
Вести широку профілактичну роботу, щоб уникнути поширення інфекційних хвороб, харчових отруєнь, – таким було завдання Державної санепідслужби України, з часу створення якої минуло 95 років. З цієї нагоди ми запросили до розмови багаторічного очільника зазначеної служби області, лікаря-епідеміолога відділення особливо небезпечних інфекцій Державної установи «Полтавський обласний лабораторний центр МОЗ України», заслуженого лікаря України, кандидата медичних наук Валентина ШАПОВАЛА.

– Валентине Федоровичу, давайте розпочнемо нашу розмову з історії створення державної санепідслужби в Україні.
– Прообразом санепідстанцій стала перша санітарна комісія, яка була створена ще в 1870 році у Кобеляцькому повіті Полтавської губернії. Згодом подібні комісії почали організовуватись також в інших губерніях і повітах. Першим санітарним лікарем України був Веніамін Йосипович Португалов (1835 – 1896 рр.), який народився у Полтаві, працював у Пирятинському повіті, а потім – у Полтаві. Він опублікував понад 200 статей і монографій, присвячених санітарно-гігієнічним питанням, з яскраво вираженими соціальними напрямками.
Санітарні органи України були створені у 1923 році, коли панували епідемії різних інфекційних хвороб. Наприклад, лише у 1923–1926 роках було зареєстровано майже 60 тисяч випадків висипного та зворотного тифів, до 13 тисяч – черевного тифу, 1,5 тисячі випадів дифтерії, 1300 – натуральної віспи, 3,5 тисячі – холери та інших захворювань. Такій навалі хвороб покликані були протистояти санітарні організації. Але шлях їх становлення був занадто важким як у матеріально-технічному, так і в кадровому питаннях. 1937 рік став для Кременчуцької і Лубенської міжрайонних санстанцій Полтавської міської санстанції роком суцільних арештів співробітників органами НКВС…
Хочу із вдячністю згадати й належним чином оцінити профілактичну діяльність наших старших колег. Вони віддали своє життя заради розвитку санітарно-епідеміологічної служби, профілактичної галузі охорони здоров’я, безпеки нації та зробили багато для профілактики й недопущення поширення інфекційних і професійних захворювань серед населення, поліпшення благоустрою населених пунктів, для пропаганди здорового способу життя та підвищення санітарної культури населення.
Трудові здобутки й наукові досягнення багатьох поколінь лікарів-гігієністів, епідеміологів, паразитологів, бактеріологів, вірусологів, санітарних фельдшерів, помічників лікарів та інших фахівців були вагомою складовою благополуччя нації, одним із важливих факторів стабільності в країні та слугували зміцненню безпеки нашої держави. Вагомий внесок у розвиток санепідслужби Полтавської області внесли головні лікарі обласної санепідстанції Олександр Сахно, Наум Драбкін, Іван Лисенко, Тетяна Верчик, Іван Вороненко, Михайло Скрипник, Лариса Кодинець, Валентин Шульга.
– Валентине Федоровичу, починаючи з 1968 року, Ви працювали головним державним санітарним лікарем спочатку Кременчуцького району, а з 1986 по 2010 рік – області. У 60-х роках Полтавська обласна СЕС загалом була зразком для аналогічних установ країни. В області відбувалися численні профільні семінари й конференції, навіть виїзна сесія ВООЗ, у роботі якої взяли участь представники 24-х країн…
– Починаючи з 60-х років минулого століття, рівень організації санепіднагляду за народногосподарськими об’єктами й санітарним станом територій області стрімко підвищувався, поліпшувалася ситуація з профілактикою інфекційних захворювань, розширювалася матеріально-технічна база санепідустанов області. За цей час були побудовані Кременчуцька міська санепідстанція та Кременчуцька дезінфекційна станція, Лохвицька й Кременчуцька районні санепідстанції, відремонтовані й оновлені лабораторії в кожному місті та районі і побудовано чотири житлових будинки для працівників санепідстанцій Новосанжарського, Оржицького, Решетилівського районів, за що щира вдячність тодішнім будівельникам Полтавщини.
– Аварія на ЧАЕС якось вплинула на роль і завдання санепідслужби? До речі, саме в ті роки Ви стали членом вченої ради медичної стоматологічної академії.
– Під час трагічних подій на ЧАЕС 60 працівників санепідслужби області стали ліквідаторами тієї катастрофи. Завдяки лабораторним дослідженням, які тоді провела санепідслужба області, був чітко визначений рівень гамма-фону в навколишньому середовищі у кожному населеному пункті, продуктах харчування, воді, рибі, планктоні тощо. Була визначена й стратегія профілактики отруєнь нітратами та розроблена відповідна обласна програма для захисту дітей, вагітних жінок, населення. Завдяки обласній санепідстанції в області був створений стовідсотковий холодовий ланцюг для закладів охорони здоров’я та санепідслужби при транспортуванні й зберіганні імунобіологічних препаратів.
Важливу роль у забезпеченні санепідблагополуччя відіграло наукове товариство лікарів-гігієністів та епідеміологів Полтавщини, яку очолював доцент Анатолій Лагутін, а нині – професор Олександр Катрушов.
Тоді з ініціативи ректора Української медичної стоматологічної академії, професора Миколи Скрипникова та професора В’ячеслава Ждана дійсно я став членом вченої ради медичної академії. Постійна співпраця із вченими медакадемії та науковими медзакладами Києва й Харкова дала можливість за останні 30 років підготувати серед фахівців обласної санепідстанції 12 кандидатів медичних наук і одного доктора медичних наук, які нині працюють у різних галузях охорони здоров’я. За заслуги в розвитку охорони здоров’я, високу професійну майстерність почесне звання «Заслужений лікар України» присвоєно С.Ф.Токар, В.В. Шульзі, З.П. Горбенко, П.В. Маційчуку, В.І.Акімову, В.І.Семиног, звання «Заслужений працівник охорони здоров’я України» – О.М. Белінський, А.М. Димитраки, Г.Т. Жушман та Л.І. Пиляєвій.
– Незважаючи на всі позитиви в роботі, у 2017 році санепідслужбу було «оптимізовано», а фактично – ліквідовано. Яка Ваша думка стосовно такого реформування?
– На моє глибоке переконання, це – драматична сторінка в історії української медицини, щоб не сказати, трагічна. Керівники служби на вищому рівні та МОЗУ не змогли довести її необхідність і незамінність у сучасній Україні. Ніхто не зміг навести переконливі аргументи на користь функціонування санепідслужби як головної профілактичної ланки галузі охорони здоров’я держави. Чиновники ліквідували санепідстанції, безпідставно принизивши цілу армію її працівників, яких загалом в Україні було понад 60 тисяч, звинувативши їх у корупції. У той же час проблеми офшорів, контрабанди на митницях, неправедно нажитих маєтків та вілл за кордоном так і не вирішили. Прикро, що таке коїться в державі. Певен, що це поспішне й непродумане рішення визнають помилковим. Адже скасована не лише Держсанепідслужба, а й професія санітарного лікаря. Та сама професія, представники якої були покликані супроводжувати людину упродовж всього її життя, немов янголи-охоронці, оберігати її здоров’я. 95 років санітарно-епідеміологічна служба працювала як державна служба, єдина армія епідеміологів, гігієністів, токсикологів, лаборантів та інших фахівців, на яких покладалися найвідповідальніші завдання – збереження генофонду та навколишнього середовища України. Свого часу головний державний санітарний лікар України навіть входив до складу РНБО.
– Нинішній “розгул” кору, дифтерії, правцю, навіть випадок із сибіркою в Одеській області – це, мабуть, частково є наслідком непродуманих реформ?
– На сьогодні у всьому світі спостерігається наступ інфекцій. Тому профілактиці інфекційних хвороб у стабільних і багатих країнах відведено особливе місце в системі охорони здоров’я. Адже це свого роду гарантування національної безпеки. Державна санепідслужба України працювала на випередження, а тепер її маленький уламок, лабораторний центр, перетворився на службу з моніторингу, спостереження та очікування якоїсь біди. Тобто коли грім гряне, коли спалах чи отруєння трапиться або коли епідемії виникнуть, тоді, мовляв, і розбирайтеся. Яскравим прикладом цього були спалахи ботулізму в Україні у 2017–2018 роках, котрі зайвий раз продемонстрували розбалансованість служб, які мають контролювати ситуацію та відповідно реагувати на подібні виклики. Адже причина спалаху ботулізму – в’ялена чи копчена риба – придбавалася споживачами, як правило, в супермаркетах чи магазинах, а люди помирали через безконтрольність, безкарність, а відтак і безвідповідальність виробників. Такий стан справ склався через відсутність системної роботи відповідних служб, мораторій на перевірки підприємств харчової промисловості, відсутність у медзакладах сироватки тощо. Ситуація ускладнилася низьким рівнем вакцинації населення, недотриманням графіка профілактичних щеплень, відсутністю загальнонаціональної та регіональної програм імунопрофілактики населення. Інфекціям не завадять жодні кордони, вони не розрізняють бідних і багатих. Лише постійна, системна, кропітка робота санепідслужби може запобігти їхньому поширенню. Але комусь таки вигідно не лише дискредитувати службу, а й взагалі її ліквідувати. Невже політична «доцільність» важливіша за здоров’я нації? Особливе занепокоєння викликають спалахи інфекційних хвороб, які почастішали. Це також наслідок «реформ» у системі епіднагляду. Наприклад, за період 2012–2017 років кількість спалахів ГКІ (гострих кишкових інфекцій) збільшилася майже в 5 разів. Це пов’язано з відсутністю санітарно-гігієнічного контролю та мораторію на перевірки. Тепер «вживати заходів» доводиться лише після того, як сталася біда. Але ж ми втрачаємо людей, особливо дітей і молодь. А спалахи кору, які торік розпочалися в Україні і вже переросли в епідемію? На сьогодні на кір захворіли понад 44 тисячі українців, у тому числі 15 померло. В області вже захворіло близько 500 осіб, з них 153 дитини.

Валентин ШАПОВАЛ: «Санепідслужба,  яка стояла на сторожі здоров’я людей, була  складовою національної безпеки…»
Колектив головних лікарів санепідслужб міст і районів області.

– Куди поділись фахівці санепідстанцій і загалом яка доля обласних лабораторних центрів МОЗ України, своєрідних правонаступників санепідстанцій?
– Фахівці працевлаштовувалися у Держпродспоживслужбу Мінагрополітики, в лабораторні центри МОЗ України, інші профільні й не зовсім профільні установи. А недооцінка проблем небезпеки, своєрідної біологічної зброї – це шлях у нікуди. Профілактика – вищий поліграм професіоналізму. А для цього треба мати фахівців, але їх “вичавили”, глибоко принизивши.
У цій ситуації лабораторні центри МОЗ України на сучасному етапі мають відіграти важливу роль. Адже в професійному розвитку перемагає той народ, який краще й сильніше озброєний наукою та практикою, чиї дослідження різнобічні й широкі, а розум вільний і незалежний. То чому ж ці центри під час реформ держава не “озброює” сучасним лабораторним обладнанням?.. Але лабораторні центри діють згідно своїх повноважень: проводять лабораторні дослідження різних факторів зовнішнього середовища, беруть участь в епідеміологічних розслідуваннях, проводять дезінфекційні заходи, активну санітарно-просвітницьку роботу, тісно співпрацюють із зацікавленими інституціями.
– Отже, наслідки реформ ми ще відчуватимемо довго?
– Так, адже ліквідували не лише санепідстанції, а й державні протиепідемічні комісії при органах місцевої влади (хоча протиепізоотичні комісії залишили, бо вони для тварин), зруйнували профілактичний напрямок у галузі охорони здоров’я та календар профілактичних щеплень, знищили профілактичний санітарний нагляд, що призвело до будівництва й розміщення різних об’єктів де завгодно, оскільки санітарні норми та правила відмінено. Отже, дореформувалися, доруйнували, добалакалися і навмисне відкрили шлях до епідемій, харчових отруєнь та інших санітарно-гігієнічних ускладнень. Ті, хто знищує профілактичну галузь в охороні здоров’я України й не дбає про санепідблагополуччя, провокують розвиток антисанітарії, виникнення спалахів інфекційних хвороб, харчових отруєнь, появу епідемій та інших ризиків для життя і здоров’я українців.
Санепідслужба, яка стояла на сторожі здоров’я людей, була складовою національної безпеки. Але зараз вираз «для людей» сприймається як банальність. Наші керманичі зациклились лише на слові «бізнес». Я – за розвиток бізнесу, але без порушень санітарно-гігієнічних норм і правил, принципів епідеміологічного процесу. Я і мої колеги “за” нашого товаровиробника, ми сприймаємо його як партнера, але будь-яка діяльність не повинна шкодити життю та здоров’ю людей. Державна санепідслужба України давно мала змінитися, бо вже не відповідала сучасним вимогам. До того ж якщо ми прагнемо в ЄС, то не можемо ігнорувати рекомендації ВООЗ щодо удосконалення санітарних норм і правил. Але те, що вчинила з санепідслужбою попередня влада, дискредитувавши й «розкроївши» її на власний розсуд, не пішло на користь справі, а нинішні можновладці поставили крапку, ліквідувавши її. Складається враження, що таке реформування проводиться в інтересах бізнесу, а не громади, бо від нього маємо лише збитки: втратили висококваліфікованих спеціалістів, об’єктивну оцінку ситуації, можливість реагувати й тим більше впливати на небезпечні виклики.
– Полтавщина має добре розвинутий аграрний сектор. Як ми можемо використати такі переваги в питаннях збереження здоров’я наших земляків?
– Перш за все – це споживання органічної продукції. У нас, на щастя, є агроформування, які займаються її виробництвом. Як лікар профілактичної галузі охорони здоров’я, де працюю понад 50 років, як член громадської спілки «Полтавське обласне товариство сільського господарства» хочу звернути особливу увагу на одного з найвідоміших людей на Полтавщині, в Україні й далеко за її межами, Героя України, Героя Соціалістичної Праці, видатного аграрія, науковця Семена Свиридоновича Антонця. Він 40 років тому відмовився від застосування в агровиробництві отрутохімікатів і синтетичних мінеральних добрив, створив по суті нову ідеологію профілактичної діяльності на користь здоров’я людини. Семен Свиридонович дбає про здоров’я людей, про екобезпеку та майбутнє нації. Тобто це і є реальна профілактична робота, якою вже зацікавились на всіх континентах світу.
– На Вашу думку, що нас чекає у недалекому майбутньому, по закінченні псевдореформ?
– А що буде, коли зрубаєш гілку, на якій сидиш? У кращому випадку матимеш синяки й гулі, у гіршому – можеш не підвестися…
Свого часу геніальний хірург і педагог Микола Пирогов наголошував: «Безперечно, майбутнє вітчизняної охорони здоров’я належить медицині попереджувальній, медицині профілактичній!» Можливо, до цих слів нашого видатного учителя нарешті дослухаються не лише в МОЗ України, а й на найвищому рівні держави. Адже лікування коштує в рази дорожче, ніж профілактика.

Людмила ДАЦЕНКО.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий