Валерій ЮЩЕНКО: “Щоб бути конкурентоспроможним, треба йти в ногу з часом”

Валерій ЮЩЕНКО: “Щоб бути конкурентоспроможним, треба йти в ногу з часом”

Упродовж трудового життя керівнику ФГ «Дар-Ю», що в Кобеляцькому краї, Валерію Ющенку довелося чимало стежок протоптати, не один урожай у поті чола збирати, адже долю вибрав нелегку – хліборобську. Проте не нарікає. На роки (нещодавно Валерію Григоровичу виповнилося 60 літ) й узагалі не звертає уваги: хай вони в паспорті будуть прописані. Головне, що енергії та молодечого завзяття повні засіки і планів – хоч відбавляй.
Усе в житті досягав власною працею. Так розпорядилася доля, що в ранньому дитинстві втратив найрідніших людей: батько помер, коли сину був лише рік, а через пів року не стало й мами… Життєві університети пізнавав з бабусею і дідусем. Останній, хоч і мав три класи церковно-приходської школи, але був дуже мудрою і далекоглядною людиною. Онук і нині пам’ятає його настанови, заново осмислив їх у зрілому віці, а окремі дідусеві дефініції стали крилатими фразами, і ми їх не раз згадаємо в цій публікації.

Як будівельник став аграрієм

Рідна сторона ювіляра – Чернігівщина. Народився і зростав у селі Грабівка. З дитячих літ був привчений до тяжкої селянської праці.
– У дідуся було три гектари землі. Обробляли її вручну. Сіяли жито, льон. Пшениця у тих краях родила слабенько. Зажинали серпом, в’язали в снопи, молотили ціпом. Не раз і по вухах попадало. А потім бабуся пекла житній хліб. Смачний і запашний.
Той досвід згодився Валерію Григоровичу в кінці 1990-х, коли довелося вручну молотити амарант. Але за час, що розділяє ці події, в житті відбулося багато змін. У шкільні роки мав бажання піти шляхом родича, служити на флоті, але дідусь був іншої думки. Порадив отримати одну з наймирніших професій – будівельника. Онук прислухався й вступив у Київський будівельний технікум. Трудову діяльність розпочав після служби в армії в Комсомольську, нині Горішні Плавні. Розпочав з робітничої професії і дійшов до начальника дільниці. Але припало це на період економічної нестабільності, справи з будівництвом стали погіршуватися, і врешті трест зупинився.
– Гостро постало питання: «Що робити?» У сім’ї підростали троє доньок, їх треба було годувати, одягати, забезпечувати всім необхідним…
Валерій Ющенко вирішує зайнятися власним бізнесом. На той час це була нова справа: він був 13-м офіційно зареєстрованим приватним підприємцем у місті. Займався ремісництвом, створив будівельну бригаду, яка працювала в росії. Спогади залишилися найгірші.
– То було вперше і востаннє. Вони не сприймали нас за людей. Вважали нас наймитами. Тож назавжди вирішив: краще хліб з водою, ніж працювати на так званих «братів».
Згодом Валерій Григорович із однодумцями викупили олійницю в селі Комендантівка на той час Кобеляцького району й стали працювати на закупленій сировині. Отримавши певний досвід, задумалися над тим, щоб самостійно зайнятися вирощуванням соняшника.
– В аграрному секторі тривав складний і болісний процес реформування. На одні землі прийшли ефективні орендарі, інші заросли бур’янами… Нам надали в оренду 17 гектарів у Маренівці.
Досвіду роботи в сільському господарстві не було, як і в колеги Віктора Малюка – педагога, завуча однієї зі шкіл Горішніх Плавнів. Та Валерій Ющенко добре пам’ятав слова дідуся: «Навчатися в будь-якому віці не пізно». І він став пізнавати нову для себе науку – працювати на землі! Радився із спеціалістами-аграріями, читав відповідну літературу, стежив за всіма новинками в інтернет-мережі. І робить це до сьогодні, хоч уже й сам має солідний досвід – 27 років вирощує хліб і до хліба.
– Аграрії – найазартніші люди: кошти вкладаєш на рік і невідомо, який кінцевий результат отримаєш. Навіть ті, хто грає в рулетку, менш азартні: закінчилися гроші, встав і пішов. А в нас постійний адреналін, наполегливість. Це, мабуть, і допомагало не опустити руки.
Дуже важким видався початок нової справи. Не було не тільки досвіду, а й техніки. Тож перше, з чого розпочали, – це створення матеріальної бази. Все, що заробляли, вкладали в техніку, брали кредити, тож нині мають необхідне – від комбайна до причіпного інвентаря. Пробували себе в різних напрямах – займалися свинарством, птахівництвом, вирощували овочі, проводили експерименти з різними культурами. Місцеві жителі, оцінивши їхню любов до землі, передали в оренду свої земельні паї. Як результат, з’явилися фермерські господарства «Дар-Ю» (керівник Валерій Ющенко) і «Віват-2011» (Віктор Малюк), які продовжують працювати разом. І хоч аграрії мають різні характери: Валерій Григорович – стриманий, поміркований, а Віктор Миколайович – запальний, емоційний, вони чудово доповнюють один одного.
– Нам вдалося сформувати стабільний колектив. Частина працівників уже вийшли на заслужений відпочинок. Завжди готові прийняти на роботу молоде поповнення. Боляче, що з кожним роком погіршується демографічна ситуація і все більше населених пунктів потрапляють у розряд неперспективних. Ми, як можемо, підтримуємо: у свій час допомогли газифікувати Колісники, сприяємо в проведенні масових та інших заходів.

Сила здорової землі

Нині фермери займаються лише рослинництвом. У сівозміні – пшениця, ячмінь, горох, озимий ріпак, соняшник, соя, кукурудза, гречка. Про своїх «діточок» (так Валерій Григорович називає рослини, дерева, кущі) може розповідати годинами.
– Рослини, як дітей, треба доглядати, дбати про них, щоб вони вкоренилися, набралися сил й успішно пройшли період вегетації, дозрівання. Якщо цього не зробиш, не варто очікувати високий кінцевий результат. І навіть коли все зробиш ідеально, то теж немає гарантії, що, приміром, не втрутиться її величність погода. Усі ми є свідками зміни клімату. Рік на рік не схожий: то надлишок вологи, то засуха. Бува, що озимий горох добре перезимував, а наприкінці березня не витримав дванадцятиградусного морозу. Було, що озима пшениця вимерзала на всій 700-гектарній площі. Це ще одне підтвердження того, що сільське господарство – дуже ризикована галузь.
А ще в рослинництві немає головних і другорядних складових. Валерій Ющенко прихильник органічного землеробства. Упродовж кількох років на площах, які збільшуються, відмовилися від пестицидів, мінеральних добрив, а дозовано вноситься біота, що дозволяє покращувати гумус, зберігати вологу й отримувати хороший урожай.
– Щоб бути конкурентоспроможним, треба йти в ногу з часом. Намагаюся відстежувати в інтернеті новинки агробізнесу. Так потрапила мені на очі інформація про технологію «Ves Terrae», що означає сила здорової Землі. Зацікавився нею, оскільки мова йшла про органічне землеробство. Зателефонував керівнику «Ves Terrae» Андрію Полтавчуку, проговорив з ним кілька годин і прийняв для себе рішення.
А зустрілися теоретик і практик через кілька років на полях ФГ «Дар-Ю», де Валерій Ющенко показав реальні результати застосування біоти.
– Результати реально перевершили мої сподівання: затрати зменшилися, урожайність культур покращилася. Економіка працює. Це перше. Друге – жива земля. Науковці провели аналіз грунтів і зробили позитивний висновок. Тож експеримент, який розпочав на 17 гектарах, розширив на 300 гектарах, а в перспективі планую повністю перейти на органічне землеробство.
Досить прискіпливо підходить фермер до вибору сортів та гібридів.
– Менеджери постійно пропонують насіннєвий матеріал різних фірм, розповідають про їх високоврожайність. Але я повірю, як перевірю. Тому закладаю демоділянки різних культур і за власними спостереженнями роблю висновок. Зараз вирощуємо пшеницю Одеського селекційного інституту сорту «пріор». Минулого року сіяли еліту, тепер маємо товарні посіви, а чи не помилилися з вибором, покаже урожай.
У багатьох випадках Валерій Григорович довіряє інтуїції.
– Буває, що теоретично я не знаю відповідь, але на підсвідомості розумію, як треба діяти. Впевнений, що то гени дають про себе знати. Справа в тому, що мої діди й прадіди працювали на землі. Один з прадідів був досить заможний: мав хутір, ліс, озеро, землю. Тож, мабуть, мені не випадково випала така доля…

“Я повинен бути там, де мій рідний край”

Аграрієм Валерій Ющенко став у 33 роки – вік Ісуса Христа. Вважається, що це особливий період: людина задумується про сенс життя, про те, чого хоче насправді, і про своє місце в суспільстві. Кардинальні зміни в житті Валерія Ющенка припали на непростий час змін. Сказати, що було важко, – це нічого не сказати, але він пам’ятав дідові настанови: «Дотримуйся букви закону, навіть якщо тобі щось не подобається, живи по закону. Після темної смуги неодмінно буде світла». Переборювати труднощі допомагало життєве кредо: «Постійно бути в пошуку і на позитиві». А перевести подих зміг у 45 років – з’явився досвід фермерування, виросли доньки, визначилися зі своїм майбутнім.
– До 45 років я жодного разу не був на морі. Вирішив внести зміни і свій день народження зустрічати на новому місці. Подорожі мені дуже сподобалися. Це особливі враження, ти заряджаєшся, немов акумулятор.
Дехто під час подорожей віддає перевагу шопінгу, а Валерій Григорович – спілкуванню з природою. Він може без зупинки ділитися цікавими спогадами: «Мальдіви – острів в Індійському океані. Це рай на землі», «На день народження зловив рибу зубатку, а кухар її приготував. Було дуже смачно», «Побачити тигрового кита на власні очі – це щось неймовірне».
Географія країн, де побував Валерій Ющенко, вражає. У Європі подорожував всюди, окрім Польщі, Англії, Франції. Був на Балі, в Таїланді, Лаосі, В’єтнамі, Камбоджі, ОАЕ, Йорданії, Омані, Єгипті… І це далеко не повний перелік.
Перед початком пандемії коронавірусу ознайомився зі Скандинавією. Був за кордоном і в лютому 2022 року, але й думки не мав залишитися, пересидіти воєнне лихоліття.
– Я повинен бути там, де мій рідний край, де моя справа, де люди, з якими працюю…
У планах – побувати в Швеції, Фінляндії, Америці. В Україні теж вистачає чудових місць. Чого тільки варте озеро Синевір?!
Ще одне захоплення Валерія Григоровича – плавання у відкритих водоймах.
– Холодно чи ні, хворий чи здоровий, є час чи немає, я щодня плаваю. Це відновлює сили, позитивно впливає на весь організм, незалежно від того, скільки проплив. Випало поплавати в океанах – Індійському й Тихому. Це щось особливе…
Фотографія – теж хобі Валерія Григоровича.
– Фотографую те, що бачу: захід сонця, рослини, квіточки, комах. Кожен раз це інший знімок – інший ракурс, освітлення, погодні умови. Комусь це захоплення може здатися дивним, а мені подобається.
А ще він прихильник здорового способу життя: займався за системою Іванова, зараз – йогою.
Нещодавно Валерій Ющенко відзначив шістдесятиліття. Кажуть, що рік – це багатство, а вік – це п’єдестал. Валерій Григорович заслужив бути на п’єдесталі, адже його роки – це сума добрих справ, порядності, друзів, пригод, творчих удач. Йому є чим пишатися. А в нас є привід поставити ювіляру кілька запитань.
– Що вважаєте своїм найголовнішим досягненням?
– Це моя родина, мої доньки – Олеся, Анжеліка, Анастасія. Вдячний Богу, що дав мені розумних дітей, які впевнено йдуть по життю, з якими маю порозуміння і повагу. Радію успіхам онука Данила, який буде навчатися в одному з вузів Польщі. Дякую Богу, що займаюся улюбленою справою, яка приносить моральне задоволення. Маю надійних колег, друзів, хороший колектив.
– Чи любите читати? Хто серед Ваших улюблених авторів?
– У дитинстві перечитав усю шкільну бібліотеку. Зараз і не пригадаю, коли востаннє тримав у руках книгу, оскільки їх замінили айфони, ноутбуки. Люблю поезію Тараса Шевченка, Ліни Костенко.
– Яка улюблена сільськогосподарська культура?
– Гречка, хоч її важко вирощувати.
– Якими «діточками» хотіли б поповнити свій садок?
– У планах посадити павловнію, фісташкове дерево…
– Які улюблені страви в людини, яка мала нагоду скуштувати вироби кухонь різних народів?
– Найкраще наше українське сало з цибулею, часником, голубці, холодець, холодний борщ…
***
Щиро зичимо Валерію Ющенку, щоб продовжувався славний рід. До речі, одна з доньок працює над створенням генеалогічного дерева, тож можна зробити висновок, що традиції в цій родині дуже міцні.
А традиції, як відомо, – основа сьогодення і майбутнього. Тож нехай вони розвиваються і примножуються.

Наталя ПУЗИНА.

Поділися:

Добавить комментарий