Василь Маркович готується стати до строю

Коли патрульного поліцейського, учасника АТО, жорстоко побили невідомі й він був на межі життя, його не залишили в біді колеги

Двадцять четвертого дня народження у Василя Марковича, вважай, не було. Напередодні іменин батьки отримали жахливу звістку з Харкова – їхнього сина, патрульного поліцейського, учасника АТО, два молодики-нелюди жорстоко побили за кілька метрів від будинку, де він винаймав квартиру. Побили, зняли куртку, забрали мобільник, гроші й залишили напівроздягнутого юнака на морозі. Через кілька годин його помітили перехожі, затягли до під’їзду. Тільки коли розвиднілось, сусід зателефонував на «швидку». «Шанси на виживання практично нульові», – такий вердикт винесли лікарі. Минали день за днем, а зрушень на краще – ніяких.

Батько й мати не втрачали надії на одужання сина. Дуже раділи першому «проблиску» – через місяць їхній Вася почав реагувати на подразнення, відкривав очі й німим благальним поглядом просив помочі. «Довіку не забуду добрих людей, завдяки яким вдалось організувати подальше лікування сина в одній із кращих швейцарських клінік, – розповідає Віталія Василівна. – Спасибі народному депутату України Антону Геращенку. Він знайшов добродійника, котрий зголосився оплатити майже тримісячний курс лікування та реабілітації. А це не одна сотня тисяч євро».
Із Швейцарії Василя на кілька тижнів привезли додому – в село Дудкин Гай Новосанжарського району, до батьківського дому. Він уже почав говорити, згадувати друзів… «Бачили б ви його у харківській лікарні – кістки та шкіра, схуднув до сорока кілограмів. Тепер уже набрав у вазі. Як і до побиття, вісімдесят кілограмів», – розповідала мати.
Після Швейцарії Василь продовжив реабілітацію в одеській клініці, а в листопаді – під Гданськом, у реабілітаційному центрі «Добрий брат». «Як і в Швейцарії, так і в Польщі прийняли нас гостинно. Займались інтенсивною реабілітацією. День був розписаний похвилинно – із 7.30 до 17.00», – мати розповідає, що коли повертались додому, в аеропорту Жуляни їх із сином зустрічали керівники Департаменту патрульної поліції України. Сам очільник Євгеній Жуков (учасник АТО, його позивний – «Маршал») тепло привітав Василя з прийдешнім 25-літтям, побажав швидшого одужання і пообіцяв, що візьме на службу в патрульну поліцію. А ще вручив оригінальний дарунок. Довідавшись, що Вася побажав мати собаку, Євгеній вирішив – кімнатна не підходить, придбав тримісячного лабрадора. Для юнака це неабияка радість – він з рук не випускає білосніжного песика.
А в день ювілею до Марковичів завітали колеги Василя з Харкова і з Нових Санжар. Всіх упізнав, радості не було меж. Харків’яни привезли в дарунок форму поліцейського патрульного. Пообіцяв, що не повісить її в шафу, вдома носитиме.
А ми скористались нагодою і взяли в гостей короткі інтерв’ю.
Ірина Гончаренко, співробітниця патрульної служби: «З першого дня підтримуємо, допомагаємо Васі швидше стати в стрій. І не зупинимось, ми ж поліцейські! З Василем не просто колеги – справжні друзі. Він надійна, порядна людина, нікого в біді не залишить. То чи ж ми можемо його залишити наодинці з лихом?»
Яна Терехова, співробітниця патрульної служби: «Ми служили в різних підрозділах, бачились рідко. Коли довідалась про те, що сталось, не могла залишитись байдужою. Тим більше, Вася – учасник АТО. Це завдяки йому і таким, як він, мої двоє дітей живуть під мирним небом і не відчувають, що таке війна. Василь – людина, яка заслуговує, щоб за неї боролися до останнього. Віримо, що недалеко той час, коли він стане у стрій».
Олексій Ніколаєв, начальник управління патрульної поліції Харкова: «На таких мужніх, самовідданих бійцях, як Василь Маркович, тримається патрульна служба. Він не з тих, хто у безсиллі опускає руки. Переконаний, що жага до життя переможе».
Олександр Гребенюк, заступник начальника міської патрульної поліції: «Він служив у батальйоні, яким я командував донедавна. Відмінний хлопець! Справжній поліцейський – по духу і по характеру… Віримо в нього!»
Насамкінець спитали харківських гостей: а що коли раптом Василь Маркович забажає служити в полтавській поліції? «Гарні люди скрізь потрібні. Головне, що служитиме народу України. Вірно і мужньо – по-іншому він просто не може».

Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий