Василь Тарновський-старший: із династії знаменитих меценатів

Василь Тарновський-старший: із династії знаменитих меценатів

Василь Тарновський-старший: із династії знаменитих меценатівУкраїнське меценатство неможливо уявити без трьох поколінь родини великих патріотів Тарновських, без створеної у їхній гостинній і мальовничій Качанівці на Чернігівщині живильної оази для гнаних імперськими утисками й безкінечною скрутою українських митців.
26 червня виповнилося 210 років від дня народження Василя Васильовича Тарновського-старшого, українського етнографа, історика права, громадського діяча, який вагомо доклався до розкріпачення багатостраждального селянства.
У справі великого покровительства українським талантам Василь Васильович став наступником свого дядька Григорія Степановича Тарновського й виховав іще палкішого продовжувача – мецената, шанувальника української старовини Василя Тарновського-молодшого.
Усі троє Тарновських зіграли неоціненну роль у долі Тараса Григоровича Шевченка.

Рід Тарновських має козацько-старшинські корені. Василь Тарновський-старший з’явився на світ у невеликому маєтку в селі Антонівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині – Варвинський район Чернігівської обл.). Початкову освіту отримав вдома, відтак навчався в Ніжинському ліцеї князя Безбородька (разом із Миколою Гоголем), а в 1832 році закінчив юридичний факультет Московського університету.
Викладав у Житомирській гімназії історію. Мрія про роботу в Київському університеті св. Володимира здійснилася завдяки рекомендації Гоголя, яку той надав ректору М. О. Максимовичу. Тарновський став професором російської словесності.
У Василя Васильовича склалися дуже дружні стосунки з Т. Шевченком, М. Костомаровим,
П. Кулішем, він був близький до Кирило-Мефодіївського братства. Відомо, що під час арешту й слідства над Шевченком родина Тарновських переховувала у себе його твори. (Дружина Василя Васильовича, Людмила Володимирівна Юзефович, потайки вночі зашила всі Кобзареві папери у свій матрац). Після звільнення поета із заслання, щоб підтримати його фінансово й психологічно, Василь Тарновський придбав сімнадцять малюнків Шевченка, розпочавши тим самим колекціонування творчої спадщини поета.
Маєток у Качанівці (нині – Національний історико-культурний заповідник «Качанівка») перейшов у власність Василя Тарновського наприкінці 1853 року, після смерті дядька Григорія Степановича, першого з їхнього роду мецената, який почав перетворювати колишню резиденцію графа П. О. Рум’янцева (граф продав маєток 1808 року вітчиму Григорія Тарновського – поміщику Григорію Яковичу Почеці) на українські Афіни.
Багато видатних митців XIX століття знаходили творче натхнення, перебуваючи в Качанівці: Т. Шевченко, М. Костомаров, М. Максимович, М. Гоголь, М. Глінка, Марко Вовчок, Д. Яворницький, І. Рєпін, М. Щепкін… Альбом почесних гостей Качанівки налічує 608 автографів.
Василь Тарновський-старший активно підтримував, зокрема, Пантелеймона Куліша. 3660 карбованців меценат дав на видання у Санкт-Петербурзі двох фундаментальних творів автора. Це фольклорно-етнографічна збірка «Записки о Южной Руси» (1857, у двох томах) і перший український історичний роман «Чорна рада» (1857).
Переконаний противник кріпацтва Тарновський-старший вивчав сучасний і минулий стан та побут українського селянства, його перу належать праці «Юридический быт Малороссии»,
«О делимости семейств в Малороссии», «О крепостном праве в России и необходимости устранения его». Причому співчуття Тарновського поневоленому селянству не обмежувалося лише публіцистичними розвідками. Він брав активну участь у підготовці селянської реформи 1861 року. «Ревний поборник селян, кращий із громадян України в цьому питанні», – писав про нього Пантелеймон Куліш.
Тарновський-старший був членом Полтавської і Чернігівської земських управ. Протягом 1858–1859 років працював у Чернігівському губернському комітеті «для устройства и улучшения быта помещичьих крестьян». 1859 року терміново відбув до Санкт-Петербурга, щоб долучитися до розробки державного проєкту селянської реформи. 1860-го був експертом редакційних комісій у Петербурзі, які готували цей проєкт.
За особливі заслуги у підготовці селянської реформи нагороджений Золотою медаллю на Олександрівській стрічці (1861), орденами св. Анни
2-го ст. (1861) та св. Володимира 3-го ст. (1864), бронзовою медаллю на пам’ять про звільнення селян від кріпосної залежності («Пам’ять звільнення селян», 1863).
Про те, наскільки щиро Василь Васильович вболівав за справи народні, свідчать навіть обставини його смерті. Помер він раптово, у віці 56 років, 4 (16) грудня 1866 року від нервового нападу, що стався після бурхливого засідання земського губернського зібрання.
Велику справу меценатства після Василя Васильовича гідно продовжив старший син (за традицією названий на честь батька) Василь Тарновський-молодший. За палке захоплення українськими історією і традиціями в колі мистецької інтелігенції його кликали «Гетьманом». Василь Васильович-молодший колекціонував українські старожитності. Зібрав велику колекцію козацько-гетьманської музейної й архівної старовини, видав гетьманський альбом «Исторические деятели Юго-Западной России в биографиях и портретах» (1883).
Відвідавши Качанівку, відомий дослідник козаччини Дмитро Яворницький, якому В. В. Тарновський-молодший фінансово допоміг видати двотомне дослідження «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» (1888), згадував: «На всіх стінах, од верху до низу, висіли портрети гетьманів, полковників, генеральних суддів, осаулів, митрополитів, архієреїв, гетьманш, дружин полковникових, різних жінок «панського достоїнства». На підлозі, попід стінами, стояли гарного виробу шахви, де лежали булави, перначі, дорогі шаблі, розкішні сідла, і чого тільки там не було!..»
Тарновський-молодший створив унікальну збірку Шевченкіани. Видав альбом із фотографіями Шевченкових офортів. Після смерті Тараса Григоровича саме В. В. Тарновський-молодший узяв на себе всі витрати, пов’язані з похованням Великого Кобзаря. Дбав про упорядкування його могили в Каневі. Щороку організовував туди колективні подорожі пароплавом, щоб усі небайдужі змогли вклонитися праху Пророка нації.
Наприкінці життя Тарновський-молодший заповідав свою безцінну колекцію Чернігівському губернському земству й увійшов в історію також як фундатор Музею Українських старожитностей імені В. В. Тарновського (нині – Чернігівський державний історичний музей). Фахівці справедливо зауважують, що без Шевченківського зібрання батька й сина Тарновських не існувало б і теперішнього музею Тараса Шевченка в Києві. Упродовж двох поколінь родина меценатів дбайливо збирала малюнки, рукописи, автографи Т. Г. Шевченка. Загалом – 758 документів.
Масштаб доброчинної діяльності Тарновських, як і глибина відданості Україні, справді вражають. Можливо, й тому, що аналогів у сучасному часі нам, на жаль, не знайти…

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий