– Ма, дай пилога! – Василько крутився біля матері, котра закладала чергову жаровню з пирогами до розпашілої печі.
– Та підожди ти зі своїм «пилогом»! – заклопотано промовила Оксана, витираючи фартухом розчервоніле біля печі лице, – он уже й Меланку по хутору водять, а я ще нічого не вспіла. Відчепися, жди жданого! Бо як візьму лозину!..
– А я ще й батогом добавлю! – ховаючи усмішку у вуса, піднявся з ослона Іван Тарасенко. – Та де ж це видано? Півпарубка вже вимахав, завтра п’ять годів тобі відзначаємо, а ти все «пилога» та «пилога»! Ще не було в нашім роду таких шепелявих! Страмовище та й годі!
Знав Василько, що ніякого батога чи лозини він не «скуштує». Отож ухопив свіженького пиріжка та й гайнув за двері побавитися увечері з Джеком. О, Джек – то знаменитість усієї хутірської малечі і неабияка Василева гордість. Випадково прибився цей породистий мисливський пес, коли влітку їхали з татом велосипедом із Кобеляк. Розумні, аж якісь сумовиті очі, досить-таки солідний вигляд. Василько тоді кинув йому шматочок ковбаси, чомусь покликав: «Джек! Ходімо з нами!» І собака… послухався. З гідністю підібрав гостинець і побіг за велосипедом. Мо’ його звали Джек? Хтозна. Чи то хазяїн його образив, чи сам пішов – хіба він скаже? Отже, прибіг до оселі Тарасенків та й залишився і за сторожа, і за першого друга Василеві й усій малечі хутірській.
Граються хлопці у війну – «шпигуна» по сліду знайде. І Боже борони образити Василька! Так загавкає, що …
Любив Василько з Джеком гуляти. Ось і сьогодні хоч і вечоріло вже, і завірюха здійнялася – дарма! Ухопив «рушницю» – палицю з мотузкою – і гайнув «на полювання»…
…Вже й Меланку відспівали дівчата, вже й до святкового столу все у Василевої мами готове. А надворі щось несусвітнє почалося. Хурделить за вікном так, що світу білого не видно.
– Де той Василь запропастився? – бідкається Оксана. – Не замерз би десь. От же непосидюча дитина! Іди, Йване, та поклич його, бо вже й душі немає!
– Та він же із Джеком, не заблудиться! – відказав Іван, а все ж нап’яв кожушину та й дверима грюкнув. Шугнув на поріг – ой, леле! А тут і справді «дідько свайбу грає!» – світу не видно. «Де ж хлопець?» – уже непокоїла лячна думка. – «Чи не впав кудись?»
І тут зі снігової круговерті випірнула морда Джека. Захекався, крутиться на місці і все ніби кличе Івана: «Ходімо за мною! Там біда!»
Іван кинувся у заметіль. Серце стискалося від передчуття чогось страшного. Джек дав узяти себе за повідок і потягнув у бік Сухої. Шугаючи у снігу ледь не по пояс, Іван простував за розумним псом. Дійшли до обійстя Стеценків – Комишнього. Тепер там лише печище.
– Стоп! – ляснув себе по лобі Іван, – це не ось тут недокопаний колодязь? Бо як виїхали дід та баба Стеценки до дітей, то так і зосталася яма…
А Джек якраз і тягнув його до тієї ями…
Знайшовся Василько. На руках приніс його до хати і наляканий, і розчулений Іван. А коли вже зайшли до хати, мовчки взяв кільце домашньої ковбаси і пішов до дверей.
– Куди ти? – Оксана на те.
– Джекові новорічний посланець. Ні, такого пса у світі немає!
Джек, звісно, був дуже задоволений гостинцем.
Повернувся Іван до хати. Василько уже відігрівся, обсохнув.
– Ну, що, козаче, у хаті лучче, ніж у ямі? – жартома кинув Василеві.
– Та лучче … – Василь на те, – а там хоч і не дуже холодно, та так страшно!..
– Джекові спасибі скажи! – Іван на те.
– Ма, дай пир-р-рога! – раптом озвався Василь.
– Шо ти сказав? – батько здивовано звів очі. – Пир-р-рога?.. Молодець! Справжній козак! Ану, жінко, давай усе на стіл – і холодець, і ковбасу, і пир-р-роги! Та по людськи зустрінемо Старий Новий год! А завтра і празник святого Василя та й іменини нашому шибенику! Все вже вимовляє! Це ж треба?..
Крізь хурделю пробивалися світлячки вікон осель хуторян, за якими відзначали Святої Меланії та Василя, зустрічали Старий Новий рік. Джек у своїй затишній буді закопував заслужений гостинець. А в оселі Тарасенків палахкотить у печі вогонь, на столі – печене і варене. Розчервоніла Оксана подає на стіл, а п’ятирічний Василько з насолодою уминає – ні, вже не «пилоги», а пир-роги. Бо ж уперше «р-р» вимовив. Та ще й на свої іменини!
Кость ТАРАНЕНКО.