Великодні дива у музеї

Великодні дива у музеї

Хто захоплюється писанкарством по-справжньому, той іде до скарбниць національної мудрості та культури – музеїв. У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського на сьогодні налічується близько тисячі писанок. Невеличку віртуальну екскурсію можна зробити за альбомом «Писанка» («Дивосвіт», 2011) автора і упорядника, старшого наукового співробітника музею Галини ГАЛЯН.

«…На Полтавщині ідея збирання писанок належить Катерині Скаржинській (1853 – 1932), власниці приватного музею в селі Круглику поблизу Лубен. Перші писанки надійшли до колекції у 1888 році. На початку XX століття безцінні збори цього музею з групою писанки склали основу формування етнографічного відділу Полтавського краєзнавчого музею. У нарисі Якова Риженка (1927 року) зафіксовано 5000 писанок, серед яких – різновиди з Воронезької, Курської, Полтавської, Чернігівської, Подільської, Волинської, Гродненської, Херсонської, Бессарабської, Оренбурзької, Уфимської, Самарської, Кубанської, Люблінської, Варшавської губерній. Під час Другої світової війни 1673 одиниці було передано Полтавському художньому музею, 2 тисячі знищено пожежею та вивезено за межі України. Зі славетної колись колекції у Полтавському краєзнавчому музеї лишилося 462 оригінальні писанки.
Збір великодніх яєць у музеї відновили в 1972 році, а відродження писанкарства відбувалося на початку 1990-х років.
Сьогодні музейна колекція нараховує близько 1000 писанок, у тому числі великодні яйця, мальовки, авторські писанки. У писанковому залі етномистецької експозиції музею репрезентовано 247 експонатів, більшість – писанки кінця XIX – початку XX століть.
Найбільш поширеними орнаментальними мотивами є дерево життя, берегиня, безкінечник, сонячні знаки, хрестові писанки, зображення тварин: півники, сороки, голуби, пташині сліди, баранячі ріжки, заячі вуха; писанки з побутовим змістом: гребні, грабельки, вітрячки, а також рослинні узори.
У генезі орнаментів простежується шлях від крапки, стрічки, ламаної лінії, безкінечника або меандра до ромба. Останній становить змістовий код світового мистецтва. Він трансформується з безкінечника в ромб і навпаки, створюючи в стародавньому народному мистецтві образ Берегині, що уособлює врожайність, життєдайність і оберіг. Мотив Берегині перегукується з мотивом світового дерева життя – головного в мистецтві. Воно поділяється на крону, стовбур, коріння і символізує небо, землю та підводний світ.
Із часом поняття світового дерева за теорією трьох світів Григорія Сковороди розглядається як синтез мікрокосму (людини), макрокосму (Всесвіту) і символічного біблійного світу, який єднає їх. Таким чином, діалектика людських уявлень відбивається на мові писанкових орнаментів.
Найпопулярнішим мотивом полтавських писанок є безкінечник (хвиляста лінія без початку і кінця. – Ред.)… Автор капітального дослідження про релігійні уявлення стародавнього населення Європи Марія Гімбутас трактує меандри як космічні символи, пов’язані з водною стихією. На Полтавщині цей мотив включає поняття вічності, безкінечності життя, яке пробуджується весною і нагадує кривий танок на весняних пагорбах, що водили наші пращури, а в середині 1990-х років – члени Полтавського міського етнографічного гурту «Орта» (керівник – світлої пам’яті Володимир Данилейко).
Протягом століть писанкові узори вдосконалювалися і склали абетку української орнаментики. У ній поєднані колективна та індивідуальна творчість представників титульного етносу.
У музейній колекції – писанки майстринь XIX століття Явдохи Гайдукової (с. Нижній Булатець), Тетяни Дуди (с. Чуднівка), Меланії Чепіної (с. Денисівка), Ганни Якимівської (с. Лукім’я), Тетяни Ковби (с. Хорошки) з Лубенського повіту, Марії Харкан (с. Петрівська Слобода) з Прилуцького повіту, Варвари Підгорної (с. Великі Сорочинці) з Миргородського повіту.
Писанка останньої чверті XX століття репрезентована великодніми яйцями та писанками Тетяни Зацеркляної і Віктора Дейсуна з Кременчука, мальовками, великодніми яйцями Надії Коріної, Наталії Сташкевич, Оксани Лесевич, Ольги Щербак із Полтави, керамічними яйцями-торохкальцями Василя Омеляненка з Опішного та іншими.
На початку XXI століття до колекції надійшли роботи американців українського походження: сестер Аки Перейми і Тані Осадци, а також Михайла Коргуна – уродженця с. Яцини Пирятинського району на Полтавщині.
Кожна писанка – унікальне явище, що поєднує в собі орнаментальний генокод етносу, індивідуальність митця, його уяву про категорію прекрасного, технічні прийоми, місцевість і час виготовлення. Вона залишається найбагатшим джерелом орнаментальних композицій і привертає увагу художників-професіоналів у багатьох країнах світу…»

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий