Веселка на Покрову –  прощальний акорд  літа, Боже  благословення

Веселка на Покрову – прощальний акорд літа, Боже благословення

Через тиждень спливе жовтень, а надворі донедавна було по-літньому тепло. Природа ніби зупинила свій біг. Тихі теплі днини, високе голубе-голубе небо, а на сонці виграє всіма барвами веселки листя на деревах, у кронах білокорих беріз з’явилися пасма золотавого листя, червоними кетягами милують око кущі калини…
Приємно такої пори стояти на березі річки, спостерігати невпинний плин води, що несе в далечінь опале листя, дивитися на пониклі над водою задумливі верби…
І мимоволі зринають слова прекрасної поезії Леоніда Глібова, яка стала народною піснею:
… Там три верби схилилися,
Мов журяться вони.
Що пройде красне літечко,
Повіють холода,
Осиплеться з них листячко,
І понесе вода.
… Журюся й я над річкою…
До тебе, люба річенько,
Ще вернеться весна,
А молодість не вернеться,
Не вернеться вона!..
І в ці хвилини з якимось щемом у душі згадуєш прожите, згадуєш цей високосний рік, який приніс так багато болю й випробувань (сильна посуха, природні аномалії, пандемія коронавірусу…), згадуєш небувало спекотне літо, яке за температурними режимами перевершило чимало рекордів. Згадуєш висушену спекою на метрову глибину землю, згорілі на сонці посіви кукурудзи…
Все ж природа порадувала, хоча й не повсюди, в кінці вересня дощами, громовицями. І там, де посіяні жито, пшениця, око радує вруниста зелень сходів, яка дає певні надії на майбутній урожай.
А в день Покрови Пресвятої Богородиці мені зателефонував колишній випускник агрономічного факультету Полтавського сільськогосподарського інституту, знаний у Зіньківському районі біолог, краєзнавець, учитель Василь Лютик і з радістю повідомив: «Миколо Миколайовичу, моросить невеличкий дощик, і я спостерігаю красиву веселку. Що це значить?».
А я відповідаю: «Василю Михайловичу, це Боже благословення. Це прощальний акорд літа, що минуло. Це передвісник близького похолодання».
У день Покрови аналогічна картина спостерігалася над Полтавою: веселка, як кажуть, на півнеба, вигравала яскравими барвами. Поруч була ще одна. Проглядалася й третя. Диво й Божа краса…
Якось по-іншому сприйнявся прихід осені й згадався вірш «Осінні мотиви», написаний студенткою інженерно-технологічного факультету А.Сепітою, опублікований в газеті «Моя академія» Полтавської державної аграрної академії (ПДАА), в якому є такі слова:
Люблю осінню пору падолисту,
Коли кружляє листя різних барв,
Коли росу ранкову срібно-чисту
Спиває осінь із пожовклих трав.
А поки що природа радувала літнім теплом, у Києві й Полтаві зацвіли каштани, а в Тернополі квітував бузок…
Але закони природи такі, що незабаром настануть похмурі короткі холодні дні, і піде в історію важкий високосний рік. Вже незабаром зустрічатимемо чергове новоріччя у непереборній надії на краще майбутнє. Дуже хочеться, щоб воно врешті настало.

Микола ОПАРА
Кандидат сільськогосподарських наук,
заслужений працівник сільського господарства України

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий