Весільні рушники  на щастя, на долю

Весільні рушники на щастя, на долю

Вишитий рушник із прадавніх часів є для українців святинею. Особливе місце в нашій культурі належить весільному рушнику, покликаному стати оберегом щасливої і міцної сім’ї.

Весільний рушник – особливий елемент українського традиційного весілля. У різних місцевостях на весіллі могло використовуватися від 20 до близько 40 рушників. Основними були ті, що призначались для обряду батьківського благословення, для вінчання в церкві, під весільний коровай, для зав’язування на грудях дружкам і старостам.
Вважалося, що, стаючи на вишитий рушник (тільки навколішки, а не стопами!), молоді отримують благословення з Небес. Рушник є символом дороги їхнього майбутнього життя. А всі вишиті на ньому візерунки – кодами, ключами до складання долі нової сім’ї. Цей рушник використовували тільки один раз. Надалі – тримали в родині як оберіг щасливого сімейного життя. Якщо подружжя справді жило душа в душу, в спадок передавали візерунок, але рушник у будь-якому разі треба було вишивати новий. Старий візерунок нащадки відтворювали на новому полотні як енергетичний код роду.
Оскільки рушник символізує дорогу сімейного подружнього життя, його полотно обов’язково мало бути цільним, без будь-яких мережив чи тасьми. Вважалось також, що краї весільного рушника не можна підшивати (підрублювати). Довжина традиційного оберега – від трьох до п’яти метрів – на довге подружнє життя! Вишивкою заповнювалася лише чверть площі кожної половини рушника.
Переважну більшість необхідних для весільних обрядів рушників дівчина вишивала особисто. Трохи допомагали юній красуні зазвичай мати чи бабуся. Водночас у деяких місцевостях звичай велів, щоб участь у цьому процесі брала й хрещена мати нареченої.
Уся робота мала виконуватися з особливою дбайливістю. Це пояснювалось ще й тим, що готовий оберіг не перуть, щоб не змити тонку енергію думок вишивальниці про бажання бути коханою, мати міцну сім’ю, добробут, продовжити свій рід.
Перш ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася, до праці сідала, вимивши руки, тобто повністю очистившись від негативної енергії. У жодному разі під час роботи не можна було думати про погане, сваритися чи лаятися, адже в майбутнє подружнє життя потрібно нести лише світлі та радісні думки.
Вишивка мала бути дуже охайною: «Лицьова сторона – для людей, а виворітна – для Бога», – казали старші люди. Якщо ж лицьовий бік виходив гарним, а на виворітному було багато недоліків, то вважали, що й життя буде тільки «про людське око».
Дрібні огріхи у вишивці не випорювали, завважуючи, що життя ніколи не буває вельми рівненьким та гладеньким, а випорювання асоціювали з привнесенням у свою долю хаосу.
Для вишивання використовували одну голку, якою виконували весь рушник. Вважалося поганою прикметою згубити чи зламати голку під час роботи. Не можна було вишивати весільні рушники вночі, також не вишивали в п’ятницю.
Візерунок виконували двобічний. Це символізувало гармонію між зовнішнім і внутрішнім світом. Половину рушника, яку вишивали першою, вважали чоловічою (правий кінець). Протилежну – жіночою. Під час благословення кожен із наречених мав стояти саме на своїй частині оберега. Щоб швидко розрізняти праву й ліву половини, вишивальниця робила деякі відмінності у візерунку.
Обидві візерунчасті частини рушника вишивалися знизу вгору, за таким же принципом, як виготовлялись ткані рушники. Ніколи не перестрибували з одного кінця до іншого. Центр рушника обов’язково залишали чистим, без вишивки – це своєрідне Боже місце; потік Божого благословення та чисте, світле життя.
Традиційно весільний рушник вишивали червоними нитками. Цей яскравий колір символізує Життя, енергію Відтворення.
Щодо поєднаних у візерунки символів, то їх існує дуже багато. Головний елемент малюнка – Дерево життя, Дерево щастя, інша назва – Райське дерево. Воно виростає з горщика – минулого життя, що є основою Світотворення. Дерево прикрашають квітами, бруньками, жолудями, пташками.
Листя символізує майбутніх діточок, квіти – красу й молодість. Виноградна лоза з гронами – радість та сімейний добробут. Дерево з пташками – весну і кохання. Півники віщують початок нового дня, нового життя. Листя дуба – оберіг чоловічої сили та міцності.
Хвилеподібні лінії візерунчастого обрамлення – це рівновага і лад у житті. Голуби – посланці Божого Духу, вісники любові та злагоди. Вишиті поверх дерева окремі квіточки чи пташки означали предків, які пішли за межу Вічності, але їхні душі продовжують пильнувати, щоб ніщо не нашкодило Родовому Дереву.
Над вишитими символами, що уособлюють самих молодят, не вишивали нічого, щоб не перекрити їм потік небесного благословення.
Після весілля головний обрядовий рушник згортали у сувій і прибирали в затишне місце. На знак того, що сімейні спокій і щастя треба оберігати, його ніколи не показували чужим людям.
(Із доступних інтернет-джерел).

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий