"Весни розспіваної князь"

«Весни розспіваної князь»

«Проти розуму вірю, що місяць, який світить над моїм рідним селом в Горлицькому повіті, є інший від місяця з-над Парижа, Рима, Варшави чи Москви… Вірю в землю батьківську і в її поезію». Ці слова належать одному з найзагадковіших українських поетів минулого сторіччя, талановитому прозаїку, перекладачу, літературознавцю Богдану-Ігорю Антоничу. Рідна його земля – Лемківщина, де він народився 110 років тому, 5 жовтня 1909 року, в сім’ї греко-католицького священика. Отче село Новиця знаходиться нині на території Польщі, в Малопольському воєводстві.

Доля була до Богдана-Ігоря Антонича водночас і жорстокою, і прихильною. Вона відвела йому дуже короткий вік, але не поскупилася на блискучий талант. Активне творче життя Антонича тривало лише сім-вісім років, але вони були сповнені такої внутрішньої напруги, що, здавалося, в них вмістилися десятиліття.
Замовчування імені «незрозумілого» поета (аполітичного митця-містика) в радянські часи тривало майже вдвічі довше за його життя, та все ж настав час визнання, яке перетнуло кордони України, а кілька поколінь молодих поетів назвали себе його учнями.
Сьогодні про Богдана-Ігоря Антонича говорять як про культового поета, що став частиною легенди Львова, як про поета Атлантиди, землі, якої немає, адже Лемківщина зникла з лиця землі після сумнозвісної операції «Вісла», як про митця, який відіграв важливу роль у розвитку українського літературного модернізму.
Початкову освіту він здобув удома, середню – в гуманітарній гімназії імені королеви Софії у місті Сянок (тепер – Підкарпатське воєводство Польщі). За два роки навчання прочитав твори всіх тодішніх нобелівських лауреатів у польському перекладі, зібрав власну бібліотеку. В 1928 році вступив до Львівського університету, де навчався на філософському факультеті (спеціальність – слов’янська філологія). З 1931 року почав друкуватися в періодиці. Саме тоді в бібліотеці журналу «Дажбог» з’явилася його перша збірка «Привітання життя».
В університетські роки Антонич пристрасно включився в літературне та громадське життя Львова, був членом гуртка студентів-україністів при Науковій секції Товариства прихильників освіти. Попри величезну любов до рідного лемківського діалекту, почав наполегливо вивчати нюанси української мови, вчитуючись не тільки в словники та граматично-лінгвістичні підручники, а й у твори поетів Радянської України. Юнак так досконало опанував літературну мову, що зовсім скоро галичани вважали його за наддніпрянця.
«Мою увагу привернуло його миле, майже дитяче обличчя. Завжди, коли Антонич розмовляв зі мною, мене полонила його усмішка. У цій усмішці радість і смуток так сплелися, як день сплітається з ніччю, – згадував фольклорист Дмитро Бандрівський. – В усмішці відбивалася радість людини, свідомої свого покликання, а в смутку – свідомість скороминучості його титанічних зусиль».
У 1934 році Антонич здобув диплом магістра філософії. Та навіть для високоосвіченого українця в панській Польщі державної роботи не було, тож поет заробляв на хліб насущний пером. Друкував у журналах і газетах вірші, статті про літературу й мистецтво. Антонич також малював, грав на скрипці і компонував музику, мріяв бути композитором. Ці галузі мистецтва, особливо малярство, дуже сильно вплинули на його лірику.
Збірки «Три перстені» (1934) та «Книга Лева» (1936) принесли йому визнання критики і популярність серед молоді. Уже й в першій з них вигравали всі ознаки зрілого майстра: багатство тем і безліч форм, ускладнена система образів і юнацька невимушеність, довершений стиль і філософська споглядальність, новий рівень поетичної мови і закоханий у життя герой.
Невдовзі митець написав лібрето опери «Довбуш», розділи повісті «На другому березі», задумав цикл новел, наближався до завершення книги нових віршів… Але запланованого не вдалося здійснити. Антонич захворів на апендицит, а після операції – на запалення легенів. Слабке з народження серце не витримало. 6 липня 1937 року, на двадцять восьмому році життя, за три місяці до свого одруження, «весни розспіваної князь» відійшов у ту неосяжну далечінь, про яку писав: «Мабуть, мій дім не тут. Мабуть, аж за зорею.»
Поховали поета на Янівському цвинтарі у Львові. Після тривалого забуття місце, де він покоїться, вдалося віднайти аж у 1960-х. Серед патріотів-пошуковців був наш сучасник, відомий поет Ігор Калинець. Як і напророкував Антонич, на його могилі ріс клен: «Спочине серце під крилатим кленом, порине в море трав зелене…»
Збірки «Зелена євангелія» та «Ротації» вийшли у 1938 році, посмертно. Перша – це книга природи, друга – книга міста й цивілізації.
Після входження Західної України до складу УРСР творчий доробок Антонича був заборонений, інтерес до нього виник лише у 1960-х роках в українській діаспорі, а потім – й у СРСР. Книгу творів Антонича «Пісня про незнищенність матерії» у 1967-му впорядкував Дмитро Павличко. Повернуті поетичні шедеври були розкритиковані багатьма наближеними до влади літературознавцями, але стали активним фактором тодішнього літературного процесу, зробили революцію в українській літературі, стали підґрунтям для появи творчості вісімдесятників.
Пантеїст за світоглядом, Богдан-Ігор Антонич збагатив нашу літературу монументальними образами космосу, океанічних стихій, картинами, у яких поєднано реалістичні й фантастичні мотиви, філософською лірикою, прославленням матерії та слова, законів біосу й мистецтва, які спільно творять людину. Його творчість співзвучна з поезією В. Вітмена, Е. Верхарна, П. Тичини, Ф. Ґарсія Лорки. Їй притаманні сонячна гуманність, новизна і свіжість художнього мислення, багатозначна метафора, які підносять твори Антонича на світовий рівень поетичного мистецтва.
За словами видатного поета, Героя України Дмитра Павличка: «Ні мирри, ні кадила, ні ваги, що важать смуток, наче гріхи в чистилищі, ми не берем, ідучи до Антонича. Ми берем його книжки і відкриваємо їх достоту, як вікна у п’янливе повітря Лемківщини, у зорі, що «лопочуть на тополях», у сонце, яке «воли рогами колють», у світ, що живе і розвивається за законами дивовижно точних і завжди нових Антоничевих метафор… »

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий