Полтавське подружжя Марія Іванівна та Володимир Сергійович Проскуріни у 1961–1984 роках разом служили на космодромі Байконур, звідки 12 квітня 1961-го стартував у космос Юрій Гагарін. Володимир Сергійович був очевидцем старту першого космонавта. Тоді там панувала величезна напруга, всі переживали, бо статися могло всяке…
Невдовзі після вдалого запуску космічного корабля, вперше у світі пілотованого людиною, молодим офіцерам, які брали участь у його обслуговуванні, дали відпустки, дозволили привезти сім’ї.
– Майбутній чоловік приїхав до мене і каже: “Ми одружимось і переїдемо туди”. Так почався новий етап мого життя – дружини військового, постійно “в повній бойовій готовності”, який співпав із початком космічної епохи, – пригадує Марія Іванівна. – Чоловік хвилювався: як зможе маленька, тендітна жінка витримати такі суворі умови. Витримала. У нас четверо дітей, усі народилися на Байконурі.
Чоловіка вже немає на світі… Мав звання підполковника, служив на Байконурі начальником автослужби, організовував усі транспортні перевезення. Зайнятий був до пізньої ночі, часто увечері приводив додому і солдатів – нагодувати, бо їдальні вже були закриті. Я працювала бухгалтером у міськвиконкомі, згодом запросили на місцевий телецентр, – продовжує Марія Іванівна. – Мені доручали зустрічати космонавтів, які приходили дивитися запуски. Бачила їх усі. Сигнал з пускового майданчика заходив на наш телецентр і одразу йшов на Москву. Байконур – це не тільки місце запуску ракет, секретний об’єкт, а й невелике місто в Казахстані.
Один із найбільш щемливих спогадів жінки-ветерана – проводи космонавтів Георгія Добровольського, Владислава Волкова і Віктора Пацаєва. Відпрацювали на навколоземній орбіті 23 дні. А при поверненні на Землю весь екіпаж загинув. Сталося це в 1971 році.
До речі, командир корабля Георгій Добровольський – уродженець Одеси. Нинішнього року виповнюється 90 років від дня його народження. Загибель екіпажу стала наймасштабнішою трагедією радянської космонавтики.
– Бачила усіх шістьох космонавтів перед стартом, основний і дублюючий склади, – каже Марія Проскуріна. – Я йшла на роботу, а вони від’їхали у машині від готелю в бік стартового майданчика. Готель від телецентру за 50 метрів. Чую, кличуть мене, щось кричать. А я знала, що в той день мав бути старт. Зупинилася, рукою їм махаю, хрещу, шепочу “Отче наш”. “Маріє Іванівно, моліться за нас Богу”, – попросили вони… Задихнулися при спуску на Землю. Все місто, вся країна тоді плакали…
Згодом родина Проскуріних переїхала до Полтави.
– У Полтаві я працювала в облпрофраді, потім у будівельному управлінні – бухгалтером. А чоловік викладав на курсах автомобілістів при ДТСААФі (нині – ТСОУ). Старша донька Ольга зараз викладає в Полтавському технічному університеті. Молодша, Олена, закінчила цей університет, вийшла заміж і поїхала з Полтави, живе в Санкт-Петербурзі, економіст. Двоє синів, Олександр і Сергій – військові, як і батько, теж служили на Байконурі. Є п’ятеро внуків. Одна внучка живе зі мною, і я виховую маленьку правнучку, – розповідає Марія Іванівна.
Закінчивши свого часу економічний технікум, жінка не мала змоги вчитися далі – четверо маленьких дітей. А ще, порадившись, взяли з чоловіком на виховання її молодших брата і сестру, дали і їм освіту. У родині – 8 дипломів з відзнакою, а скільки загалом – Марія Іванівна сьогодні й не перелічить. І це – предмет її гордості.
– Загальний військовий стаж моєї сім’ї – 80 років, – підсумовує співрозмовниця. – Це наш сімейний внесок у розвиток космічних досліджень.
Фото подружжя Проскуріних вміщені в книзі “Ветерани космодрому Байконур в Україні – на службі суспільству і космосу”, підготовленій Центральною радою ветеранів космодрому Байконур України.
Анна дорошенко
Журналіст
Вам також може сподобатись
«Червоне – то любов, а чорне – то журба»
Вони знають, хто найкращий
«Україна – це мій дім, і нікому не дозволено його розоряти. Ніяких ворогів на свою землю ми не пустимо!»
«Родинні Історії Війни» Всеукраїнський проєкт – про мешканців Полтавщини
Посилення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування