Вхід Господній до Єрусалима

Вхід Господній до Єрусалима

У шосту неділю Великого посту, яка цього разу припадає на 21 квітня, православні християни відзначають радісне й водночас сумне свято – Вхід Господній до Єрусалима. Це історична подія з життя Христа, коли він явив Себе як Спаситель світу, Якого багато століть очікувало людство. Водночас урочистий вхід до святого міста був початком Хресного шляху Месії і засвідчував, що Він іде на смерть добровільно.

Про Вхід Господній до Єрусалима пишуть усі чотири євангелісти. Подія відбувалася за шість днів до єврейської Пасхи. Дорогою до святого міста Ісус зупинився поблизу Оливкової гори й велів Своїм ученикам привести з ближнього села молодого осла, пояснивши господарям, якщо ті запитуватимуть, що він потрібен Господу.
Так посланці й зробили. Вони накрили осла своїм одягом, й Ісус сів на нього, щоб продовжити шлях до Єрусалима. Між тим, у місті дізналися про Його наближення і вийшли назустріч. Люди встеляли дорогу перед Христом пальмовими гілками й на радощах вигукували: “Осанна Сину Давидовому! Благословенний Цар Ізраїлів, що гряде в ім’я Господнє! Осанна в вишніх!”
У старозавітного вибраного народу був звичай так пишно зустрічати тільки царів і переможців. Тогочасний єврейський народ, що перебував під римським ярмом, очікував Месію як політичного визволителя. Усім здавалося, що Чудотворець, Який воскресив із мертвих Лазаря і колись – майже з нічого – нагодував 5 тисяч люду (це лише чоловіків, не рахуючи жінок та дітей), а також звершив багато інших дивовижних вчинків та благодіянь, цілком може бути саме таким вождем і правителем, який незабаром приведе Свій народ до державної незалежності й земного царства добробуту.
Але Христос в’їжджав до Єрусалима не як цар земний, а як Цар, Царство Якого не від світу цього (Ін. 18, 36), як Переможець гріха, прокляття й хвороби, диявола і смерті. Спаситель дивився на місто зі скорботою. Він знав, що народ відкине його і що Єрусалим буде зруйновано.
Увійшовши до храму, Христос знову, як це вже було колись, вигнав з нього усіх продавців і покупців та закликав розуміти, що це є дім молитви. Сліпі й каліки обступили Його у храмі, і Він їх усіх зцілив. Народ, бачачи ці чудеса, став ще більше славити Ісуса.
У наступні дні Христос учив людей у храмі, а ночі проводив за містом. Тим часом первосвященики, книжники і старійшини вже шукали нагоди погубити Його. До зради, жахливої переміни в народі, який вимагатиме для Месії розп’яття, лишалося кілька днів.
Ці події покликані й нині спонукати нас до глибоких роздумів про враженість людської природи гріхом, про темряву, що постійно змагається у людській душі із світлими почуттями.
У нашому народі неділя за тиждень перед Великоднем називається “Вербною”, “шутковою”, “квітною”. Вербові гілки цього дня святять у церкві, вони нагадують християнам про пальмове листя, яким миряни встеляли дорогу, вітаючи Христа. Розквітле освячене віття – символ усезагального воскресіння людства в Царстві Небесному, яке звершиться через Ісуса Христа.
Колись господарі, повертаючись з церкви зі свяченою вербою, відразу ж садили кілька гілочок на городі чи в полі, якщо таке було поблизу, щоб верба “росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток”. Решту гілочок несли до хати і клали на покуті під святими образами. Згодом таку вербу додавали у відвари з цілющих трав, щоб пришвидшити одужання хворих.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий