Велике свято з такою “подієвою” назвою відзначається в останню неділю перед Великоднем. Цього року вона припадає на 1 квітня. У народі свято Входу Господнього до Єрусалима більш відоме як Вербна неділя. Традиція освячення у храмах віття верби – одна з найшанованіших і в наші дні.
Невдовзі після чудесного воскрешення Лазаря, за шість днів до єврейської Пасхи, Ісус Христос звершив урочистий вхід до Єрусалима, щоб засвідчити, що Він – істинний Христос, Месія, Цар, Спаситель і Господь Бог наш, який іде на смерть добровільно.
Дорогою до Єрусалима Спаситель попросив двох Своїх учеників знайти й привести Йому молодого осла. Ученики так і зробили. Таким чином збулося стародавнє пророцтво про в’їзд Месії до Святого Граду: “Не бійся, дочко Сіонова! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі” (Зах. 9,9). На відміну від бойового коня ця тварина є символом миру, покірливості й смирення.
Безліч людей, які прибули до Єрусалима на свято Пасхи звідусіль, вийшли Йому назустріч. Багато хто знімав верхній одяг і вистеляв ним шлях перед Ісусом, інші зрізали й кидали на дорогу пальмові гілки. Увесь народ радісно вигукував: “Осанна Сину Давидовому! Благословенний Цар Ізраїлів, що гряде в ім’я Господнє! Осанна у Вишніх!”
Проте Христос не був сповнений втіхи за людей, які прославляли Його. Він знав, що вони зрадливі у своїх почуттях і за кілька днів будуть звинувачувати Його перед римським правителем Пілатом та вимагати для Нього хресної смерті.
Христос розумів, що люд Єрусалима бачив у Ньому лише земного царя, відновлювача земного царства єврейського народу, а не Сина Божого, не Месію – Спасителя світу. Ці люди, що стояли з пальмовим віттям навколо свого Учителя і вигукували “Осанна!”, навіть не замислювалися над тим, що Христос безупинно повторював: “Милості хочу, а не жертви!” (Мф. 12,7). Тому і лилися сльози із святих очей Спасителя.
Отож подія свята Входу Господнього до Єрусалима, з одного боку, сповнена невимовною радістю за звершення давніх пророцтв, а з іншого – скорботним передчуттям невідворотних страждань Христових.
Народна назва “Вербна неділя” пов’язана з тим, що віруючі приходять до храму з гілками верби, яка в наших краях прокидається після зимування найпершою. Тримаючи зелене віття в руках, християни прославляють Спасителя як Переможця смерті; бо ж Він входив цього дня до Єрусалима, щоб померти за наші гріхи й воскреснути та спасти нас від вічної смерті й вічних мук.
Наші пращури, несучи з церковної служби освячену вербу, спочатку садили кілька гілочок на городі, а вже потім ішли з помічним віттям до хати. Зберігали його за святими образами. “Не я б’ю – верба б’є. За тиждень – Великдень. Недалечко – червоне яєчко!” – промовляли дорослі, легенько хльоскаючи вербовими прутиками дітвору, щоб та росла здоровою і завзятою.
Підготувала Вікторія КОРНЄВА.