За тиждень до Світлого Воскресіння Христового Православна Церква відзначає свято Входу Господнього у Єрусалим. Цього року воно припадає на 17 квітня.
У нашому народі свято називають Вербною неділею. Верба, яку українці здавна шанують за цілющі властивості, стійкість до життя і красу, символізує у нашій Церкві те ж саме, що пальмове віття, яким народ вітав Месію у Святому місті.
Усі чотири євангелісти описують урочистий Вхід Господній у Єрусалим, що відбувся незадовго до Його хресних страждань. Цього знаменного дня Ісус засвідчив народу, що Він є істинний Христос і Цар і йде на смерть добровільно, для викуплення наших гріхів. Ісус наближався до міста не на коні, як володар-завойовник, а на молодому ослі, що символізувало мирний прихід Месії, а також було виконанням старозавітних пророцтв.
Радість людей, які зустрічали Спасителя, була величезною. Звістка про воскрешеного Ним Лазаря, який чотири дні вже лежав у гробі, вселяла в людські душі надію, що Ісус дійсно є Посланцем із Небес. Хтось бачив у Ньому великого Пророка, хтось Учителя слова Божого, хтось царя майбутнього земного царства Ізраїлевого, визволителя, який би очолив повстання проти Риму.
Багато людей застеляли Йому дорогу своїм верхнім одягом та пальмовими гілками. На Сході це було свідченням виняткової пошани. Так вистеляли дорогу тільки перед царями й високими достойниками. І весь народ натхненно вигукував: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний Цар Ізраїлів, що гряде в ім’я Господнє! Осанна в вишніх!»
Проте Христос не поділяв радості людської, Він не радів і не був сповнений втіхи за людей, які прославляли Його. Він знав, що за кілька днів вони докорінно змінять свою думку і будуть звинувачувати Його перед римським намісником Пилатом, вимагати, щоб той віддав Христа на хресну смерть. Господь знав, наскільки непостійний народ і наскільки мінливі настрої натовпу. Мине лише кілька днів, і вигуки: «Осанна» зміняться на страшне: «Розіпни Його!»
І так відбувається упродовж усієї двохтисячолітньої історії Церкви. Відбувається, коли ми, жадаючи від Бога спасіння земного, забуваємо, що Він прийшов врятувати нас для Блаженної Вічності. За християнськими тлумаченнями, всі віруючі, як і єрусалимський натовп, грішні в тому, що спочатку чулися захоплені вигуки, а потім оскаженілий крик: «Розіпни Його!»
Увійшовши в Єрусалимі до храму, Христос знову, як це вже було колись, вигнав із нього усіх продавців і покупців, кажучи їм: «Написано: дім Мій є дім молитви, а ви зробили Його вертепом розбійників». Сліпі й каліки обступили Його у храмі, і Він зцілив їх.
До сумних і жорстоких подій Страсного тижня залишалося ще трохи часу, й Спаситель проповідував людям, наставляв їх на шлях істини й доброти.
* * *
Церковні служби у свято Входу Господнього у Єрусалим продовжують служби Лазаревої суботи. На всеношній читаються пророцтва Старого Заповіту про Царя-Месію, євангельські розповіді про подію входу Христа до Святого міста. На утрені священики благословляють (святять) гілки верби, що їх віруючі тримають у руках під час усієї служби. Вербове гілля і свічки символізують, що народ зустрічає Господа, який невидимо гряде, і вітають Його як Переможця пекла і смерті.
Колись господарі, повертаючися з церкви зі свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили кілька гілок на городі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток». Решту прутиків несли до оселі й ставили на покуті, під святими образами. Це був оберіг для всієї родини.
Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось із домочадців, хто проспав службу в храмі, легенько хльоскали його свяченою вербою, примовляючи: «Не я б’ю – верба б’є. За тиждень – Великдень. Недалечко червоне яєчко!»
Підготувала Вікторія КОРНЄВА.