Знову наша й без того травмована психіка – війною, карантином, виборсуванням від зарплати до зарплати, яка затято не дотягує до декларованої середньої в регіоні, – на порозі чергового випробування. Місцеві вибори.
Із білбордів усміхаються чи, навпаки, демонструють глибоку задуму (дехто перестарався навіть до стану депресії) і нові, і за кілька десятиліть уже до болю знайомі обличчя потенційних поводирів. Усі готові вести рідних краян до заможного й щасливого майбутнього. Головне – щоб ті віддали свій голос.
Завжди визначені
Мимохіть заздриш виборцям, які завжди мають своїх симпатиків. За спостереженнями, таких умовно дві категорії. Одні задовольняються пакунком з нехитрим продпайком, нашвидкуруч пофарбованим дитячим майданчиком у дворі чи сяк-так залатаним тротуаром біля під’їзду. Кинув кандидат подачку – й хвала йому. Достойний, значить. Нехай керує.
У цьому контингенті найважча артилерія – уже майже легендарні для вітчизняного виборчого епосу бабусі. На них можна сердитися. Але хоча б раз не завадить і пожаліти, бо то не дуже добрий життєвий досвід зробив людей такими необачними. Їхній вибір жалюгідний. А явка на вибори завжди по-радянському дисциплінована. Тож у загальному підрахунку голосів бабусі «рулять».
Згадується, як після попередніх місцевих виборів соцмережі в Полтаві рясніли «мріями» розлютованих молодих активістів позбавити пенсіонерів права голосу взагалі, мовляв, вони своє вже прожили, а тепер визначають, як нам жити… Боронь, Боже, нас від носіїв таких «просунутих цінностей». Слова «дискримінація» вони, мабуть, не знають. Не кажучи вже про елементарну повагу до чужої старості.
По інший бік політично активних бабусь – набагато цікавіший контингент виборців. Вони не так вірять черговим порціям обіцянок, як вміють виправдовувати свій вибір вірністю ідеологічній платформі. О, на скільки «нестиковок» у біографії й декларації кандидата вони згодні заплющувати очі. Зате наш! Не віддасть ворогам на поталу.
Звісно, найпотужніше цей прийом розкручується на парламентських виборах. Але має місце і на місцевих. Якщо реальних справ у «послужному списку» досвідченого кандидата катма, то й справді чи не єдиний шанс акумулювати потенційний електорат – вище напнути свої «проєвропейські» чи «руско-скрєповські» (прости, Господи, але й це на шостому році війни з Росією спрацьовує!) партійні прапори. Жаль, українських знамен на цьому полі бою за мізки (ну суто за суб’єктивними відчуттями) не видно. У багатьох «старих» облич нових виборів за плечима – солідний партійний шлейф. Ім’я якому – перебіжництво, пристосуванство, запроданство…
Кілька років тому на одному з популярних вітчизняних інтернет-ресурсів з’явився матеріал із заголовком, як «удар під дих», – «Ігри патріотами». Визначення настільки болюче, що вже за лічені години його замінили на більш нейтральне. Ми ж воююча країна. У 2014-му лишилися на карті світу тільки завдяки патріотам. Мало не голіруч вони вистояли супроти найпідступнішого й до зубів озброєного ворога. Низький уклін нашим Героям і їхнім родинам…
Утім сьогодні їхнім подвижництвом холоднокровно прикриваються негідники. І щастя виборця помилятися, не відчувати, що твоїми почуттями, переконаннями граються, що на твій світогляд роблять свої ставки, як в казино, підгодовують написаними талановитими спічрайтерами промовами, нестабільне, а для багатьох і взагалі скороминуще.
Куди подадуться тисячі розчарованих? У непевні лави «противсіхів»? Чи в іще сумнівніші ряди рятівників свого краю й країни від більшого зла за рахунок торжества зла меншого, яке буде надалі ненажерливо нарощувати свій капітал…
Телезомбоящик
Здається, ще не було місцевих виборів, яким би таку увагу приділяли не тільки регіональні ЗМІ, а й найрейтинговіші телеканали з найбільшим покриттям території (ні загальноукраїнськими, ні, тим більше, національними їх називати язик не повертається). Аякже, після децентралізації бюджети на місцях стали ласим шматком. Є за що поборотися і місцевим князькам, і засланим варягам.
Пам’ятаєте, колись телевізор задля уникнення тавтології у тексті чи й просто при нагоді називали «голубим екраном», що відразу асоціювалося із затишком. Ану назвіть його так сьогодні! Береш пульт до рук, вмикаєш будь-який інформаційний канал і миттєво потрапляєш на полігон. Власники цих полігонів готові розважати українця, який гидує шоу на кшталт «Міняю жінку» чи «Від пацанки до панянки». Для їхнього глядача (який дивом іще не подався на заробітки до Польщі) – безперервне випробування їхніх же кишенькових політичних проєктів.
Щоб не з’являлося спокуси перемкнути на більш гламурний контент, герої у студії – «два в одному», відразу й з-під купола парламенту й з-під купола цирку. Якнайпомітніший, ну такий, щоб точно аудиторію спантеличував, образ і трюки, трюки… Хто кого покладе на лопатки у словоблудді. Хто вразить іще захмарнішою чиновницькою зарплатою, іще неадекватнішою для держслужбовця позицією, іще зухвалішим хизуванням своєю безграмотністю. Поганого піару не буває. Ми живемо в час, коли за нього готові доплачувати навіть самі об’єкти критики.
І це ще один глухий кут. Ще одна причина нової хвилі тотальної недовіри до політиків усіх мастей і партійних кольорів.
Абсолютно байдуже, в чиєму ефірі дурня прозвучала наживо. Записи крутитимуть, смакуватимуть усі ведучі й «експерти» мало не цілодобово. До чергового гучного «збочення від політики». Причому першість триматимуть усім відомі телеканали-антагоністи, які в своїй боротьбі з нинішньою владою-клоунадою виглядають сьогодні мало не соратниками. Киньте в мене камінь, але прагнення повернути на Банкову своїх господарів за будь-яку ціну їх більше об’єднує, аніж розділяє.
Нечисть, яка злазиться на телеканали Медведчука, безкарно збиткується над Україною. На іншому ж «телеполюсі» в цей час слово гостям надає …скандальний ведучий з Росії.
“Галочки” й “плюсики”
Ясна річ, зіграють у виборчій кампанії свою скрипку і регіональні ЗМІ, і вдалі, з більш-менш напрацьованим авторитетом, чи, навпаки, безальтернативно провальні кандидатури від політсил, і масштаби розгорнутої агітації. Хтось намагається креативити, хтось традиційно консервативний. Політтехнології, панове. Кандидати не скупляться, бо можуть собі дозволити.
Днями до рук потрапила газетка-агітка зі звітом нинішнього місцевого депутата. У ній же – кандидатська програма дій на наступну каденцію. Утім після звіту читати її вже не було сенсу. Якщо людина розповідає неправду про те, що ти бачиш у своєму мікрорайоні на свої очі й щодня… Дорослий чоловік домальовує собі побільше здобутків. Це ніби якесь стихійне лихо в голові. Починаєш побоюватися, щоб не заразне.
Оприлюднення списків кандидатів у місцеві ради викликало жваве обговорення серед моїх колег з багатьох причин. Але найбільше «дісталося» претендентам на мандат зі статусом «громадський діяч». А й справді, що воно за така професія? Мабуть, це щоб не писати у відповідній графі «безробітний». Але точно не тому, що соромно. Модно. Постояв кілька разів на акціях із захисту безпритульних тварин – і вже заробив путівку виявляти свої таланти в місцевому самоврядуванні? Спритно.
Щодо прогнозів про результати майбутніх місцевих виборів від соціологів, то, попри майже бездоганне їх справдження на попередній парламентській, а також президентській гонці, українцям притаманно «не вірити до останнього». Та й правильно. 25-те жовтня розставить усі крапки над «і», «галочки» й «плюсики» – навпроти партій і прізвищ. Власне, повчальний досвід, коли з телевізора лунало, що Януковича підтримує більшість, а потім відбувся Євромайдан, у нас уже був…
Той факт, що вибори відбуватимуться в умовах карантину, точно відлякає якусь частину виборців, принаймні занадто схильну до панічних настроїв. Але більшість уже почувається адаптованою (власне, кожен віднайшов пандемії прийнятне для себе пояснення).
Інша справа, якби завдяки антисептикам і медичним маскам вдалося не допустити на виборчі дільниці згубних для України вірусів зрадництва, жадібності й дурості. Бактерій меншовартості, зарази з симптомами «моя хата скраю», безповоротного переродження особистостей, як тільки вони наближаються до «корита»…
Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”