Від свята до свята: пам'ять преподобної Меланії Римлянки та апостола пера Василія Великого

Від свята до свята: пам’ять преподобної Меланії Римлянки та апостола пера Василія Великого

За церковним календарем 13 січня – день пам’яті преподобної Меланії Римлянки. А за народними традиціями – свято Меланки, або Щедрий вечір.

14 січня Церква молитовно вшановує одного з найвизначніших богословів в історії християнства – архіпастиря Василія Великого. Наші предки цього дня зустрічали Новий рік.
Меланія з’явилася на світ у Римі в 383 році в християнській родині. Батьки її були людьми знатними й бачили в дочці спадкоємицю та продовжувачку роду. Коли дівчину проти волі віддали заміж, вона просила чоловіка разом зректися світу й присвятити життя служінню Господу. Родина не сприйняла таких намірів Меланії, і їй довелося змиритися. Утім звичайне сімейне щастя не складалося: подружжя один за одним втратило двох своїх малюків. Приголомшена горем Меланія перебувала в дуже тяжкому стані. Бачачи її страждання, чоловік, блаженний Пініан, просив Бога врятувати дружину і дав обітницю служити Церкві.
Так настав новий етап їхнього життя. Святі залишили Рим і почали щедро допомагати бідним, доглядати за хворими, підтримувати монастирі, купуючи для них землі в Месопотамії, Сирії, Єгипті, Палестині. На їхні кошти було збудовано багато храмів і лікарень. Свята переписувала і роздавала бідним священні книги.
Життєвий шлях привів подружжя до Єрусалима, де Меланія заснувала обитель на Єлеонській горі. Там її стараннями спорудили вівтар, в якому було покладено мощі святого пророка Захарії, першомученика архідиякона Стефана та 40 Севастійських воїнів. Саме в цій обителі у 439 році свята Меланія й віддала Богу свою блаженну душу.
З багатьох її духовних порад сестрам монастиря найбільше запам’яталася та, якою вона нагадувала слова апостола – звершувати духовні подвиги та тримати піст не з примусу, а радісно, адже Бог любить тих, хто робить це з доброї волі.
* * *
Від свята до свята: пам'ять преподобної Меланії Римлянки та апостола пера Василія ВеликогоСвятитель Василій Великий (близько 330 – 379) – архієпископ Кесарії Каппадокійської (нині м. Кайсері, Туреччина), один з найвеличніших богословів Церкви. Йому належать тлумачення Святого Письма, трактат про Святого Духа, послання, проповіді та правила чернечого життя. Подвижник багато зробив для встановлення чину літургії, уклав численні молитви.
Василій Великий належав до видатної родини, в якій кілька поколінь були святими. Церква вшановує святителя як борця за чистоту віри, називає вселенським учителем, а також апостолом пера.
За свої заслуги перед Православною Церквою святитель Василій прославляється як “слава і окраса Церкви”, “світило і око всесвіту”, “вчитель догматів”, “палата вченості”. Василій Великий був небесним покровителем просвітителя Київської Русі – святого рівноапостольного Великого князя Володимира, названого в Хрещенні Василієм. Частка мощів святителя Василія сьогодні перебуває у Почаївській лаврі. Чесна глава благоговійно зберігається в лаврі святого Афанасія на Афоні, а правиця – у вівтарі храму Воскресіння Христового в Єрусалимі.
* * *
За народними традиціями, свято Меланки (Щедрий вечір) відзначали напередодні Нового року. На відміну від Святого вечора, з нагоди Щедрої вечері готували багато м’ясних страв, адже піст уже закінчився. Щедру кутю заправляли маслом. З настанням сутінок селом ходили ватаги щедрувальників у колоритних костюмах із музиками. Найчастіше це були парубоцькі компанії, але окремо щедрували й дівчата.
Дівоча Маланка здебільшого щедрувала під вікнами, а гурти парубків просилися до хати. Маланкою був парубок в латаній спідниці, старій хустці, брови й очі йому підводили сажею, обличчя «вибілювали» крейдою, щоки й губи фарбували червоним буряком чи калиною. Інші товариші перевтілювалися в образи Василя, кози, діда з бабою, цигана, ведмедя, журавля, кота… Прихід щедрівників, які бажали господарям усіляких гараздів, був доброю ознакою, тому їх зазвичай радо запрошували в оселю, наділяли гостинцями.
Коли надворі ледь-ледь світало й починався святковий день Василя, господарі чекали на віншувальників із Новим роком. Набравши в кишені чи рукавички зерна, хлопчики вирушали до сусідів і родичів посівати. Найчастіше посівали пшеницею, рідше – житом, ячменем, вівсом. Посіваючи, хлопчик промовляв: “Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця, на щастя, на здоров’я, на Новий рік, щоб ще краще вродило, як торік, конопельки до стельки, льон по коліна, щоб у Вас, господарю, голова не боліла!”

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий