Останніми роками значно зріс інтерес до вігни – однієї з найстаріших бобових культур, яку давно вирощують у багатьох країнах Європи, Америки, Австралії, Африки, Азії, Середньої Азії, Закавказзя, у Молдові, на півдні України – під назвою лагута.
На жаль, у літературі з овочівництва серед бобових культур вігна не описана, її часто плутають із квасолею. За своїми корисними якостями вона не поступається ані гороху, ані квасолі.
Вігна за зовнішніми ознаками дуже нагадує звичайну квасолю. Мабуть, саме тому чимало азіатських видів квасолі відносять до цього роду, та й у літературі згадується про 100 видів роду вігна, хоч детально описані, мають господарське значення лише п’ять видів та декілька підвидів.
Перший вид – вігна мадагаскарська, як однорічна культура культивується тільки на Мадагаскарі. Другий – вігна морська – використовується як кормова рослина. Третій вид поширений у Південній Африці – це вігна трилопатева. Четвертий вид – вігна початкова, місцева назва в Індії та Ірані – лобія. Її культивують та використовують як овочеву культуру, а також одержують із стебел волокно у Південній Європі, Ірані, Індії, Китаї та Африці.
П’ятий вид дуже поліморфозний, має підвиди. Спаржеві боби – підвид, що виник у Китаї мутаційно. Як овочеву культуру його здавна культивують в Індії, Японії, США, на Середземномор’ї. В їжу вживають недостиглі боби. Останнім часом насіння цієї культури завезене й до України. Його продають під назвою сочевиці або китайського горошку. Другий підвид вігни – голубиний, або кормовий, горох – походить із Центральної Африки й культивується у Тропічній Азії та Африці як харчова і кормова рослина. Третій підвид – вігна китайська. У США її вирощують як овочеву, кормову рослину й сидерат.
Вігна китайська (лобія, коров’ячий горох) належить до родини бобових. Це однорічна рослина з прямостоячим або полеглим стеблом, висотою 40–100 см. Листки трійчасті, довгочерешкові, майже голі. У їхніх пазухах розміщені невеликі, але довгі грона з двох– восьми квіток. Квітки великі, білі або світло-фіолетові. Боби довгі, циліндричні, шаблеподібні, поникаючі, з перетинками. Насіння різного розміру й забарвлення. Маса 1000 насінин – від 60 до 200 г. У ньому міститься: білка – до 28%, крохмалю – 48–56, жиру – 1,5, клітковини – 3–5%. Високим вмістом білка вирізняються зелені боби спаржевої вігни.
У китайській народній кухні з проростків вігни готують страви. Проте частіше в їжу використовують стиглі боби, які дуже добре розварюються. Із смачних, ніжних, м’ясистих, позбавлених пергаментного шару зелених бобів готують різні страви, а також консерви. Насіння й стулки бобів вігни здавна використовують у народній медицині. Надземну масу можна скошувати на сіно або силосувати з кукурудзою на корм тваринам. Окрім того, із стебла вігни одержують волокно. Ця рослина – відмінний сидерат. На корінні рослини розвиваються азотфіксуючі бактерії, які засвоюють азот із повітря й збагачують грунт.
Агротехніка вігни така ж, як у квасолі. До грунту вона невибаглива, добре росте як на чорноземах, каштанових, так і на супіщаних та глинистих грунтах. Чудово реагує на ретельну передпосівну підготовку грунту. Внесення фосфорно-калійних добрив прискорює розвиток рослин і збільшує урожай зеленої маси та насіння. Ця теплолюбна рослина дуже посухостійка.
До сівби приступають тоді, коли грунт прогріється до 12°С, тому що сходи і навіть дорослі рослини чутливі до заморозків. Спосіб сівби – широкорядний із міжряддями
45–60 см. Можна чергувати рядки вігни з рядками кукурудзи або сіяти по дві насінини в одне гніздо обох рослин квадратно-гніздовим способом (60×60 см). Тоді вігна добре плететься по стеблах кукурудзи і не заважає доглядати за посівами. Догляд полягає у міжрядних обробітках: прополюванні бур’янів, розпушуванні грунту. Норма висіву – від 30 до 50 кг насіння на гектар. Збирають вігну на насіння тоді, коли достигне не менше 60% бобів. Спочатку рослини слід скосити, підсушити, а потім обмолотити.
Як і квасоля, вігна схильна до ураження квасолевою зернівкою. Тому чисте насіння невеличкими партіями можна проморозити в морозилці домашнього холодильника (не довше двох-трьох днів) за температури мінус 12–18°С. Схожість насіння після такої процедури не знижується.
Н. О. СТАДНІЧУК,
кандидат біологічних наук.