Тридцять років минуло з тих днів, коли матері юнаків із усього колишнього СРСР зітхнули з полегшенням – війна в Афганістані закінчилася, радянський контингент виведено з краю гір, спеки, запеклих боїв. Але ніколи не зітерти з пам’яті учасників тих подій дев’ять років неоголошеної війни, яка опалила серця не одного нашого земляка.
15 лютого, день виведення радянських військ з Афганістану, для нас – не свято! Це – день скорботи, коли ми згадуємо своїх бойових друзів, які були поряд з нами в далеких походах та залишилися навіки молодими.
Ті, хто сподівається знайти у війні якусь романтику, хто сприймає її як розвагу для “справжніх чоловіків”, глибоко помиляється. Афганістан – це наш біль. З 1978 року в цій країні триває виснажлива громадянська війна, яка забрала понад 2 мільйони життів її громадян. Виросло покоління, яке не знає, що таке мирне життя.
Чисельність військ та їх втрати
Десятки тисяч наших співгромадян пройшли через горнило військових конфліктів минулого століття. Сьогодні їх ще називають “гарячі точки” – це конфлікти, які в різний час відбувалися в багатьох країнах світу, тому 15 лютого в Україні щорічно відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.
Афганська війна “коштувала” колишньому Радянському Союзу близько 15 тисяч людських життів. То була занадто велика ціна, але політичні амбіції колишнього партійного й державного керівництва СРСР були ще більшими. Напевно, народна мудрість “кров людська – не водиця” мало що для них означала.
Всього за період з 25 грудня 1979 по 15 лютого 1989 років у підрозділах, що знаходилися на території ДРА, пройшло військову службу 620 тисяч військовослужбовців, з них у з’єднаннях і частинах Радянської Армії – 525,2 тисячі чоловік. Щорічна середньостатистична чисельність військ Радянської Армії складала від 80 до 104 тисяч військовослужбовців і 5–7 тисяч чоловік цивільного персоналу.
Загальні безповоротні людські втрати (убито, померло від ран і хвороб, загинуло в катастрофах, в результаті нещасних випадків) Збройних сил колишнього СРСР (разом з прикордонними і внутрішніми військами) склали 15 051 чоловік. При цьому органи управління, з’єднання і частини Радянської Армії втратили 14 427 чоловік, підрозділи КДБ – 576 чоловік, формування МВС СРСР – 28 чоловік, інші міністерства і відомства – 20 чоловік. За весь період війни в Афганістані зникло безвісти й опинилося у полоні 417 військовослужбовців, з яких під час війни і в післявоєнний період звільнені та повернулися на Батьківщину 130 чоловік.
Станом на 1 січня 1999 року 287 військовослужбовців залишалися в числі тих, що не повернулися з полону і не розшукані. Серед уродженців України втрати сягнули 2572 загиблих, померлих і зниклих безвісти.
Санітарні втрати радянського контингенту складали 469 685 чоловік, у тому числі: поранено, контужено, травмовано – 53 753 (11,44 %), захворіло – 415 932 (88,56 %). Переважна більшість наших співвітчизників з гідністю пройшли через ці випробування. Багато хто з них були відзначені високими державними нагородами. Уродженцю Полтави Владиславу Гончаренку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Якщо говорити про Полтавщину – то афганську війну пройшли майже 6 тисяч наших земляків, 86 із них загинули як герої. Прикметно, що багато хто із колишніх воїнів-афганців, починаючи з 2014 року, стали на захист української держави у зоні ведення бойових дій на Донбасі. Двоє з них – Іван Смоляр та Віктор Жирнов – героїчно загинули в боях, захищаючи Україну під час проведення АТО.
У вересні 2014 року Іван Смоляр добровольцем вступив до батальйону “Айдар”, хоч і мав інвалідність. Молодший сержант Смоляр командував розвідувальним відділенням другої “афганської” роти.
Загинув 4 липня 2015 року в Новоайдарському районі Луганської області – підірвався на міні, коли виносив з поля бою пораненого побратима.
“Він був надійним, завжди першим приходив на допомогу. Мав кілька позивних: “Шураві”, “Дядя Ваня”, а найчастіше називали його “бойовою бджолою”, бо встигав буквально скрізь. І коли говорили: “Бойові бджоли – на виліт!”, це означало, що відділення Івана Смоляра йде у розвідку”, – згадують його бойові побратими.
Схожа доля у старшого сержанта Віктора Жирнова, який, не чекаючи повістки, прибув до військкомату з проханням направити його для проходження служби на схід для участі в антитерористичній операції. Це сталось не з першого разу, оскільки у 47-річного Віктора були проблеми із здоров’ям, однак він зумів добитися свого. 18 березня 2015 року він був призваний до лав Збройних сил України.
Після навчального центру старший сержант Віктор Жирнов виконував поставлені перед ним завдання у першій лінії оборони в складі 21-го окремого мотопіхотного батальйону (56-та окрема мотопіхотна бригада) під Маріуполем. 2 листопада 2015 року під час несення служби в районі Талаківки (Донецька область) його не стало.
Сучасне покоління українців знає, що таке неоголошена війна. Російська Федерація не визнає своєї участі у війні на Донбасі. Так само і тоді увесь світ знав, що йде війна, а в радянській пресі сором’язливо писали, що армія надає “братську допомогу” афганському народові. Навіть хоронили загиблих героїв у строгій секретності, адже радянська цензура забороняла витік будь-якої інформації у пресі, на телебаченні.
Подальший розвиток подій
Для наших солдатів війна, яка тривала 9 років 1 місяць і 18 днів, закінчилась. При цьому уряду на чолі з Президентом Республіки Афганістан Наджибуллою були залишені великі військові ресурси, надавалась значна допомога озброєнням та військовою технікою.
Уряд Наджибулли в боротьбі з опозицією без участі іноземних військ протримався три роки – до 1 квітня 1992 року. До речі, за часів перебування на території Афганістану контингенту радянських військ вдавалося контролювати близько 20 відсотків території країни. Спираючись на здобутий військовий досвід та потужну матеріально-технічну підтримку СРСР, діючий уряд зміг розширити сферу контролю до 80 відсотків території. Та після розпаду СРСР Росія відмовилася підтримувати Наджибуллу, і до влади в Афганістані прийшли моджахеди. Однак відсутність єдності у їхніх рядах, боротьба за владу різних партійних та етнічних угруповань призвели до розвалу державності Афганістану.
У 1994 році студенти з числа афганських біженців в ісламських учбових закладах Пакистану організували добре підготовлені та озброєні загони і почали бойові дії на території Афганістану. До 1998 року вже таліби контролювали до 80 відсотків території країни, де насаджувалося шаріатське право, знищувалися пам`ятки світового значення, поширилося виробництво героїну, який переправлявся у країни Азії та Європи.
Міжнародні терористи створили на території Афганістану бази. У відповідь на теракти у Нью-Йорку, що сталися 11 вересня 2001 року, в Афганістані почалася військова операція. Вона не знайшла повної підтримки Ради Безпеки ООН. Проте США і Великобританія тільки сповістили РБ ООН, кваліфікуючи операцію як реалізацію права на індивідуальну та колективну самооборону згідно зі статтею 51 Статуту ООН. У подальшому в операції були задіяні 50 держав, які сформували Міжнародні сили сприяння безпеці (МССБ) чисельністю більше 130 тисяч чоловік. У 2003 році управління організацією було передано НАТО. За весь час операції МССБ втратили 3485 військовослужбовців, з них 2400 – громадяни США. Урядові війська втратили 13700 чоловік, у тому числі 4600 – за перші 10 місяців 2014 року. Півмільйона афганців стали біженцями. Втрати талібів склали близько 25000 чоловік.
За 13 років війни контингенту НАТО так і не вдалося отримати перемогу над талібами. 28 грудня 2014 року МССБ та НАТО завершили вивід з Афганістану основного військового контингенту. Водночас був введений мандат “Рішучої підтримки”. Певна частина військ залишилася у країні. 25 травня 2017 року через погіршення ситуації в Афганістані НАТО прийняло рішення збільшити чисельність контингенту з 12000 до 15000 чоловік.
У 2018 році НАТО сформувало допоміжний контингент – 30000 чоловік, половина з яких солдати і офіцери. За офіційними даними уряду США, тільки в період до 30 червня 2017 року витрати США на операцію “Рішуча підтримка” склали 17,1 мільярда доларів. Білий дім на даний час заявив про вивід військ із Сирії, з`являється інформація про аналогічні дії щодо Афганістану. Але війна триває.
* * *
Українська спілка ветеранів Афганістану уважно слідкує за продовженням місії по боротьбі з тероризмом в Афганістані. УСВА завжди твердо стояла і буде стояти на державницьких позиціях, на позиціях захисту суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України.
Шановні бойові побратими!
Від імені правління Полтавської обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) щиро вітаю учасників бойових дій на теренах інших держав із 30-ю річницею виводу військ з Афганістану, зичу здоров`я, добробуту, наснаги, успіхів у повсякденному житті! Разом ми – сила!
Олександр РАСЬКО.