Військовий шлях «Вєтра»

Військовий шлях «Вєтра»

Охоплена війною Україна пише свою історію – героїчний літопис сильного, нездоланного народу, який гідно тримається і перемагає російських окупантів. Водночас історія нашої країни складається з історій людських життів. Кожна з них варта уваги, кожна є неоціненним досвідом, свідченням подій, про які не можна забувати.
Сьогодні мова про жителя с. Весела Долина Глобинської територіальної громади Кременчуцького району Миколу Суховієнка, який в боротьбі з ворогом віддав найдорожче – своє життя. Його донечка Лілія Линник стала автором електронної петиції до Президента України «Про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) сержанту Миколі Івановичу Суховієнку», у якій коротко та вагомо описала життєвий та бойовий шлях свого батька.
«Шановний пане Президенте!
Я звертаюся до Вас із петицією про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) сержанту Миколі Івановичу Суховієнку, позивний «Вєтєр», який служив у військовій частині А2167 (72 ОМБр «ім. Чорних Запорожців»). Микола Іванович – справжній герой України. Його подвиг та безкорислива самопожертва заслуговують на найвищу відзнаку та вшанування.
Він народився в селі Шепелівка Полтавської області, і його життєвий шлях був призначений для великого покликання – захищати незалежність та свободу нашої країни.
Микола Іванович розпочав свій військовий шлях ще на початку весни 2014 року. Простий сільський хлопець, як і багато його співвітчизників, узяв у руки зброю, щоб захистити свою Батьківщину. Службу ніс Микола у 72 ОМБр в
7-й роті, потім у 24-й бригаді, і 24 лютого 2022 року він повернувся до своєї рідної 72 ОМБр в 7 роту.
На бойовому шляху нашого сміливого воїна були бої під Дебальцевим, Волновахою, Авдіївкою, Старогнатівкою, Донецьким аеропортом, Бахмутом, Соледаром та Вугледаром.
Микола Іванович – справжній воїн. Ще в кривавих боях, що тривали під с. Старогнатівка (Волноваський р-н), він отримав контузію, після лікування в госпіталі його хотіли комісувати, та наш герой навідріз відмовився, адже в тяжких боях загинуло багато його побратимів, і він твердо вирішив, що продовжить військову службу у 72 ОМБр.
Мужність і відвагу він проявив у боях, що велися в районі Донецького аеропорту та м. Авдіївка в 2014 році. Саме Микола Іванович закріпив Державний прапор України на будівлі за 70 метрів від позицій противника. На цей сміливий вчинок йому знадобилось більше 4 годин. Повзком, розміновуючи ворожі «сюрпризи», він дістався рибацького будиночка і встановив прапор. А далі був переведений у 24 ОМБр, отримав сліпе вогнепальне осколкове поранення задньої поверхні шиї в 2018 році і був змушений полишити військову службу у березні 2019 року.
Лютий 2022 року не залишив Миколу Івановича байдужим. Незважаючи на стан здоров’я та групу інвалідності, він знову взяв до рук зброю. У перший день повномасштабної війни, 24 лютого, чоловік прийшов до центру комплектування та був відправлений до військової частини А 2167, де став заступником командира бойової машини. Він неодноразово рятував життя своїх побратимів і героїчно їх вивозив з-під обстрілів, міг годинами ходити, прокладаючи собі шлях, щоб потім безпечно вивезти піхоту. Був асом своєї справи, міг проїхати там, де не проїде ніхто.
За відвагу та мужність, проявлені під час боїв при взятті стратегічних висот, Миколу Івановича Суховієнка нагороджено медаллю «За вірність народу України», нагрудним знаком «За зразкову службу» від Міністерства оборони України та громадською відзнакою «За участь у визвольній боротьбі». У 2018 році був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Загальна вислуга у Збройних силах становить 7 років і 4 місяці.
16 травня 2023 року Микола Іванович героїчно загинув під час виконання бойового завдання під артилерійським обстрілом у місті Вугледар. Його самопожертву, мужність та безкорисливий внесок в захист суверенітету та незалежності України неможливо переоцінити.
Наша родина переживає непоправну втрату, тому прошу Вас, пане Президенте, присвоїти сержанту Миколі Івановичу Суховієнку почесне звання Героя України (посмертно). Його подвиг та жертва не тільки заслуговують на вічне вшанування, але й нехай стануть взірцем відваги та патріотизму для наступних поколінь».
Ця петиція досить швидко набрала більше 25000 голосів і зараз знаходиться на розгляді, як і тисячі інших петицій, за кожною з яких героїзм та мужність наших відважних воїнів-захисників.
З офіційного повідомлення штабу Операції Об’єднаних Сил: «8 травня 2018 року бійці Королівської бригади повернули Україні село Чигирі поблизу окупованої Горлівки». У цій операції брав участь і наш земляк Микола Суховієнко. Ось як описуються ці події в газеті «Залізна воля» від 21 травня 2018 року.
У перших числах квітня противник активізувався у передмісті Горлівки, а саме в населеному пункті Південне (місцева назва Чигирі), яке належить до зони відповідальності України. Незаконні збройні формування з періодичністю двічі на тиждень, у кількості мотострілецького взводу, прибували у н.п. Південне з метою перевірки місцевого населення на лояльність до української влади та демонстраційного показу своєї присутності у ньому. З середини квітня 2018 року противник виставив секрети на східних околицях н.п. Південне. Дана інформація була підтверджена під час проведення розвідувальних заходів силами і засобами Об’єднаних Сил.
На основі пропозицій начальника розвідки бригади та згідно замислу командира батальйону штабом бригади був розроблений план щодо взяття під повний контроль ЗСУ н.п. Південне.
Згідно затвердженого плану о 2.00 8 травня 2018 року особовий склад розвідувальних підрозділів бригади приступив до виконання завдання. О 6.00 підрозділи бригади вийшли на східні околиці н.п. Південне, відтіснили противника і закріпилися на них.
Починаючи з 11.00, противник діями ДРГ та періодичним нанесенням вогневого ураження по підрозділам бригади намагався витиснути підрозділи Королівської бригади з н.п. Південне. Вогнем у відповідь військовослужбовці 24 ОМБр нанесли противнику значні втрати: мінімум 15 чоловік убитими та пораненими. Протягом наступних днів противник продовжував атакувати позиції наших підрозділів, щоразу отримуючи достойну відсіч.
За період з 8.05 по 18.05 на даному напрямку легкі поранення отримали молодший сержант Олег Коток та сержант Микола Суховієнко. Безповоротних втрат нема.
Бійці, які виконували бойові завдання, за виявлені мужність та відданість Батьківщині заохочені відзнаками Міністерства оборони та начальника Генерального штабу – Головнокомандувача ЗС України. Офіцери, сержанти та солдати, які брали участь у виконанні бойового завдання, представлені до державних нагород.
Микола Іванович СУХОВІЄНКО, сержант, командир відділення:
– Приблизно о 5.40 ворог знову вдарив по селу з мінометів. Цього разу він прицільно стріляв 82 калібром саме по цивільних будинках. Обстріл тривав хвилин десять, але цього вистачило, щоб від прямого влучання міни у одного місцевого мешканця загорілася хата. Я був поранений в шию, як потім сказав хірург – осколок пройшов в 7 мм від хребта. Зараз вже все добре, найближчим часом повертаюся на позиції.
…Для родини Суховієнків війна почалася не 24 лютого 2022 року, а набагато раніше – весною 2014, коли Микола Іванович пішов зі зброєю в руках захищати Батьківщину до лав ЗСУ. Дома на нього чекала любляча родина – дружина Майя Миколаївна, син Роман та донька Лілія, його надійний тил, його підтримка та опора.
Майя Миколаївна розповідає:
– Лютий 2022 року для нас став справжнім випробуванням – захворів маленький онучок Тимофій, якого довелося стаціонарно лікувати, а Коля, взявши рюкзак, вже в перші дні війни поїхав до ТЦК і СП, аби його відправили у бригаду, де раніше служив… Кілька разів приїздив додому, приганяючи техніку на ремонт, просив допомогу у наших керівників сільгосппідприємств, фермерів, а умільці-золоті руки ремонтували цю техніку власними силами. Звісно, назад повертався не з порожніми руками, а зі смаколиками для побратимів, які готували і ми, і друзі, й працівники їдальні.
Загибель Колі була великим ударом для нашої родини. Звісно, рідні військових добре розуміють, що таке може бути в будь-який час, але бути готовим до цього неможливо…
Віддати шану і повагу нашому полеглому Герою на похорон прийшло і приїхало дуже багато людей. Я не думала, що прийдуть навіть ті, з ким у нього були натягнуті стосунки, адже Коля часто був прямолінійним, говорив те, що думає, і не всім це було приємно. Але люди прийшли попрощатися, чоловіки стояли і плакали… Я і зараз не можу про це без сліз згадувати.
Щоб якось підтримати і допомогти його побратимам, ми зібрали кошти у сумі 175 тисяч на придбання та ремонт автомобіля для 72 бригади, де служив чоловік. Допомагали і земляки, і незнайомі люди, збір оголошували через соціальні мережі.
У Колі був позивний «Вєтєр», тому на згадку про нього написали цей позивний на автомобілі і відправили до хлопців. Земляки допомогли зібрати продукти, тож машина поїхала повністю завантажена смачненьким.
Зараз цей автомобіль допомагає нашим воїнам під Кураховим.
Ще коли Коля був живий, ми неодноразово збирали продукти харчування для військових. Спасибі жителям Веселої Долини, Великих Кринок за те, що не були байдужими, активно допомагали хто чим міг.
Минулого року ми з сином та донькою були запрошені на прем’єру документальної стрічки «Сьома рота», режисером якої став Вадим Єрмоленко, а оператором Сергій Тахмазов. Фільм знімався у 2017 році, безпосередньо на фронті під Донецьким аеропортом. Богдан Гарнага – один із головних героїв стрічки. У фільмі він ще молодий старший лейтенант, а зараз досвідчений фронтовик-підполковник. Автори фільму майже рік жили разом з військовими й фільмували. Там на кадрах є і наш Микола Іванович…
Зараз моєю підтримкою є діти – син Роман, донька Ліля, зять Влад та онучок Тимофійко. Якби не вони, то не знаю, як би я пережила цю втрату. Коля до безтями любив Тимофія, показував побратимам його світлини, ділився його успіхами, він був чудовим, турботливим, люблячим дідусем, татом, чоловіком.
Разом із дітьми намагаємося допомагати воїнам – беремо участь у різних зборах, передаємо продукти харчування. Як не тяжко, але розуміємо, що потрібно жити далі, потрібно кожному робити свій внесок у нашу майбутню Перемогу!
Нещодавно указом Президента України сержанта Миколу Суховієнка посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІ ступеня.
З 2014 року триває збройна агресія росії проти України, два з яких – це активні бойові дії після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Ми захищаємось від підлого, хитрого, жорстокого і підступного ворога – російської федерації, яка не приховує свої наміри – знищити Україну як державу.
За цей час Україна втратила чимало захисників. Всі ми повинні докласти максимум зусиль, щоб загиблі Герої залишилися у нашій пам’яті, адже саме пам’ять про борців та їхні подвиги є найвищою цінністю у шкалі нашої національної ідентичності. Слава Україні! Героям слава!

Вікторія СУСІД.

Поділися:

Добавить комментарий