Вікна

Вікна – очі будинків. Певно, так писали багато поетів, і тому сказати так – анітрохи не оригінально, але й справді: вікна – мов очі. Великі, маленькі; квадратні, у формі трапеції; прості, з оздобленням; із звичайним склом, з вітражами – вікна надають фасадові будинку певного виразного образу, як очі індивідуалізують обличчя. І як ми безумовно пам’ятаємо очі людини, зберігаючи в пам’яті її лице, так і мислений образ будинку неодмінно включає уявлення про вікна.
Про життєрадісні, веселі очі можна метафорично сказати, що вони світяться – о темній порі вікна також випромінюють світло, і не лише буквально: надією на тепло, добробут, спокій, щастя є те світло для зморених, злиденних, стражденних, зневірених.
Хоча тонкі й прозорі, вікна надійно захищають будинок від усього ворожого, що є назовні: вітру, холоду, спеки, дощу, снігу, граду, туману, диму. Водночас вікна пропускають всередину життєдайне сонячне світло – найтонший з-посеред інших трьох основних елементів – землі, води, повітря, що на них засноване життя. Тож вікна – наймагічніші компоненти сучасних спрофанізованих осель, навіть якщо ми забули це помічати. Вікна не лише відокремлюють нас від світу, а й поєднують із ним.
Вікна – безумовні лідери в поліфункціональності серед усіх складників будівлі. Вони прагматично захищають будинок, естетично оздоблюють його, містично об’єднують зі світом, а також – багато розказують про мешканців. Кількість і розмір вікон завжди були символічним показником статків господаря. У давнину власники будинків мали сплачувати податки за вікна на фасаді, і гоноровиті багатії не скупилися викладати срібні та золоті монети за свої вікнасті кам’яниці. Для простих людей дорого було навіть просто засклити раму, тож скляні шибки були предметом гордощів і (не без того) заздрощів. Та й тепер: що більші вікна – то дорожче опалювати дім, то заможнішим має бути господар.
Утім не розмір, а чистота вікон є найвиразнішим показником душевного стану і думок людини. Люди хворі, пропащі, зневірені, утомлені не зважають, що мають вікна брудними. Люди енергійні, життєрадісні, сповнені снаги, оптимістичні не забувають дбати про те, щоб вікна виблискували чистотою.
Очі розкривають душу людини; вікна – душу дому і людини, котра живе в ньому.
Магія вікон у тому, що вони показують світ людині і людину світові. Вікна виділяють певну частину довкілля, котру виявляють людині. Визираючи назовні, ми бачимо не весь світ, а певний його куточок, окремий ракурс – обрамлений вікном. Спершу ми обираємо вікна, а потому вікна вибирають, що нам бачити. Ті, хто погляне з вулиці на вікна, багато дізнається про нас: прості чи новомодні фіранки, класично-білі чи ядучо-фіолетові рами, квіти чи папери на підвіконні. У цьому відношенні вікна розказують не лише про індивідуальні особливості, а й про культурні константи. Так, перебуваючи у Швеції, я жодного разу не бачила, щоб на підвіконні було навалено папок, книг, іграшок. Натомість на підвіконнях стоять невеликі, скромні, ошатні, переважно білі, рідше ніжних пастельних кольорів, одна чи дві свічі, лампи або квітки. Уявіть собі, як це гарно: ви йдете вулицею – байдуже, чи в столиці, чи в маленькому містечку, – і майже на кожному вікні споглядаєте дві сріблясто-білі свічі, дві білосніжні орхідеї, дві молочно-білі лампи. У своїй сукупності вони створюють напрочуд гармонійний ансамбль. І такі предмети є не лише втіленням збалансованості як питомої риси шведської ментальності, а й щирого альтруїзму – ці красиві свічі, витончені орхідеї, пропорційні лампи увечері, коли всі збираються вдома, закриті шторами, вони не стільки для себе, скільки для інших.
Говорячи про культуру, не можна оминути ще однієї культури – всюди проникаючої, нав’язливої – американської. У Сполучених Штатах, де щастя людини визначається її успішністю в житті, успіх вимірюється тим, чи є в твоєму офісі вікно. Дрібні менеджери, прості викладачі працюють у приміщеннях без вікон (так, суцільна економічна доцільність при проектуванні та побудові й шалене збереження коштів при експлуатації) – і лише керівники вищої ланки та заслужені професори насолоджуються такою розкішшю, як вікна.
…У тому останньому домі, що в ньому кожного з нас заб’ють наглухо, немає вікон. Вікна – свічада життя.

Тетяна ГОРИЦВІТ
Член Національної спілки
письменників України

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий