«Він творив рух та акцію  в тих справах, за які брався»

«Він творив рух та акцію в тих справах, за які брався»

Полтавщина – батьківщина великої когорти діячів культури, освіти, науки, але не менш вагоме місце серед видатних земляків займають діячі національно-визвольного руху. Перебуваючи в епіцентрі революційних подій ХХ століття, наш край вивів діячів загальноукраїнського масштабу – Симона Петлюру, братів Володимира, Миколу та Сергія Шеметів, Миколу Міхновського, В’ячеслава Липинського, Бориса Мартоса та багатьох інших. У цьому пантеоні тривалий час губилося ім’я Павла Івановича Чижевського, про якого українці знали незрівнянно менше, зважаючи на низку причин – останні роки життя, проведені за межами України після поразки Української революції 1917–1921 років, навішування політичних ярликів та замовчування за часів радянської влади. У 2020 році 160-річчя від дня народження цієї непересічної особистості з ініціативи Українського інституту національної пам’яті відзначили на державному рівні. Яскравих злетів і подій, сміливих ідей, талановитих проєктів, політичних і особистих перипетій у житті цієї людини вистачило б не на одну пересічну біографію, однак все це випало на долю однієї людини – Павла Івановича Чижевського.

«Людина глибокого переконання і енергії»

Ще в 1995 році дослідниця Наталія Солонська писала, що про Павла Івановича Чижевського «відомостей в історичній літературі вкрай обмаль». Завдяки зусиллям науковців і краєзнавців, зібраним ними документам і спогадам на сьогодні вдалося відтворити життєві шляхи й основні напрямки суспільно-політичної і наукової діяльності нашого земляка.
Павло Чижевський народився 25 серпня (6 вересня за новим стилем) 1860 року в дворянській родині в Гадячі (родовий маєток знаходився неподалік, у селі Ціпки). На сайті «История Полтавы» зазначено, що за національністю він росіянин, однак А. Чернов, описуючи його генеалогію за покликанням на російську Енциклопедію Брокгауза і Ефрона, зазначає, що його предок Петро Лазаревич Чижевський отримав дворянський титул у 1743 році за імператриці Єлизавети, при дворі якої був «придворним тенористом». Автор припускає, що, найімовірніше, «малоросійське» прізвище Чиж за імперською традицією трансформувалося в «Чижевський» (за аналогією з Олексієм та Кирилом Розумовськими. – Авт.). Його нащадки повернулися на українські землі та опинилися в Гадячі, звідки походила інша знакова для українського руху родина Драгоманових–Косачів, хоча з самим Михайлом Драгомановим він познайомиться аж у швейцарському місті Женеві, коли той перебрався туди в еміграцію.
Автори, котрі досліджували біографію Чижевського, ймовірно, через брак даних не згадують про його дитинство. Лише констатують, що в 1877 році закінчує Петровський Полтавський кадетський корпус і вступає до Миколаївського інженерного військового училища. При цьому дослідники дещо розходяться в твердженнях про подальшу освіту. Так, Наталія Солонська помилково називає його «місцевим (Полтавським. – Авт.) інженерним училищем», тоді як воно дислокувалося в Києві. Далі всі одностайно вказують на його вступ до Женевського університету. Історик Валентина Піскун покликається ж на документ під назвою «Повний послужний список Прапорщика 5 Понтонного батальйону Чижевського» від 15 жовтня 1881 року, котрий докладався до прохання на ім’я ректора Київського університету Святого Володимира про зарахування його вільним слухачем на фізико-математичний факультет. Отже, спочатку молодий Павло віддає перевагу цивільній освіті, далі – залишає військову службу і їде на навчання у Женевський університет, де в 1884 році після завершення курсу отримав ступінь доктора фізики, а з поверненням до Києва складає іспит на магістра хімії. У цей же період у 1882 році Павло одружується з донькою надвірного радника Софією Костянтинівною Рубісовою, з якою вони мали трьох синів: Григорія, Миколу, Леоніда.
Чижевський рано захопився демократичними ідеями, несумісними з самодержавною шовіністичною політикою уряду Росії. У Женеві зблизився з Михайлом Драгомановим та членами «женевського гуртка» громадівців, поділяв їхні ідейні переконання. З 1883 року за ним і його дружиною було встановлено російський жандармський нагляд, про що сповіщалося у донесенні від 15 грудня того ж року: «…Чижевський жонатий на Софії Рубісовій, що належить до сімейства, відомого своїми близькими відносинами і співчуттям до осіб революційної партії, на користь яких Рубісовими навіть влаштований у своїй квартирі вечір». Захоплення політичною боротьбою перешкодило Чижевському зробити наукову кар’єру в молодому віці. Повертаючись із Швейцарії, на австрійсько-російському кордоні зазнав обшуків, під час яких у його багажі було знайдено і конфісковано заборонені цензурою українські видання. Разом з ним перетинав кордон і майбутній перший президент Всеукраїнської академії наук Володимир Вернадський, однак йому пощастило більше – заховані в особистих речах підцензурні видання не знайшли. Про це небіж Павла Івановича Дмитро писав, що, на відміну від Чижевського, «Вернадський не зазнав перешкод у науковій діяльності». За участь у заворушеннях київських студентів у 1885 році Павла заарештували. Провів рік у київській в’язниці, а потім був висланий до м. Березово Тобольської губернії в Росії. Дружина Софія розділила з ним нелегкі будні заслання.
У 1888 році по закінченні заслання повертається в Україну до батьків, які проживали тоді в м. Олександрівську (зараз Запоріжжя) Херсонської губернії. На тривалий час пов’язав свою трудову діяльність із земськими установами та кооперативними організаціями, чому присвятив низку опублікованих статей. В Олександрівську працював секретарем міської управи, паралельно опікувався розвитком кооперативного руху. В 1896 році за дорученням земства він їде в Західну Європу вивчати справу організації хлібної торгівлі, деякий час працював у Парижі, удосконалював теоретичні та практичні знання з економіки і фінансів, що в недалекому майбутньому визначить його сферу опікування в уряді Української Народної Республіки (УНР).
На заваді успішній кар’єрі знову стали його політичні погляди і участь у революційних заворушеннях. Революція 1905–1907 рр. винесла на поверхню актуальність шовіністичної національної політики російського самодержавства та безправ’я народів Росії. У 1905 році став на захист єврейського населення Олександрівська, яке потерпало від чорносотенних погромів. Тож позбувся посади секретаря міської управи, а чорносотенці розгромили будинок і майно родини. Отже, наприкінці 1905 року Павло Чижевський повертається у Полтаву без засобів до існування, але сповнений революційного запалу, бажання змінювати політичне життя на теренах імперії, з глибоким інтересом до шляхів вирішення «українського питання» на засадах автономії.
У місті активно діяла Полтавська громада, серед її «найенергійніших людей» Євген Чикаленко у «Спогадах» називав Павла Чижевського, Володимира Шемета, А. Жебуньова, В. Кошевого. Саме ця організація через «бездіяльність», за словами Чикаленка, київських політичних організацій «взяла на себе ініціативу і скликала влітку 1906 року в Полтаві з’їзд Української Демократично-радикальної партії (УДРП), на якому і вибрано партійну раду з полтавців з осідком у Полтаві». Павло Чижевський став очільником полтавського осередку партії. Його власні політичні ідеали співпадали з партійними – перетворення Росії на демократичну, децентралізовану країну з наданням кожному народові, що її населяє, автономії з правом місцевого крайового самоврядування і законодавства.
(Закінчення буде).

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

1 thought on “«Він творив рух та акцію в тих справах, за які брався»

Добавить комментарий