«Він творив рух та акцію в тих справах, за які брався»

(Закінчення. Початок ).

Повернення Павла Чижевського

Одним з найбільш плідних періодів діяльності Павла Чижевського, упродовж якого розкрилися нові грані політика, трибуна, державного діяча, стала його діяльність у російській І Державній Думі. Він разом з Володимиром Шеметом був обраний за списком УДРП від Полтавщини. У Думі входив до конституційно-демократичної фракції. Активна громадсько-політична позиція виявилася у намаганні вирішувати нагальні питання, які були вкрай актуальні для українського суспільства. Павла Чижевського обирають до кількох комісій – аграрної, бібліотечної, бюджетної. Сучасники згадували, що відзначався неймовірною діловою активністю, десятки разів брав слово в обговоренні питань на засіданнях, виступав усно й із запитами, писав проєкти і поправки до думських документів. Входив до складу президії Української думської громади, при цьому не пориваючи зв’язків з Полтавською Громадою. Саме від імені останньої брав участь у розробці проєкту автономії України, вносив пропозиції про створення окремої партійної фракції у Думі, що «виявлятиме з себе таку силу, з якою будуть рахуватися всі, єднаючись з іншими думськими партіями». Був переконаний, що така партійна фракція «краще оборонятиме українські інтереси». Незважаючи на те, що І Державна Дума проіснувала всього 72 дні, Українська думська громада на повний голос за участю Павла Чижевського заявила про відстоювання українськими політичними силами своїх законних прав.
Чижевський продовжив роботу вже як співробітник у ІІ Державній Думі. Олександр Лотоцький характеризував його як «людину глибокого переконання і енергії, він завше оживлював ті ділянки життя, в яких брав участь. Натура рухлива, активна. Він творив рух та акцію в тих справах, за які брався». Лотоцький нагадав і про життєве кредо Чижевського, яке він часто любив повторювати: «Як би там тобі погано не було, але пам’ятай, що й ворогові не мед».

Ініціатор, учасник вогнищ українського життя у Полтаві

Розпуск ІІ Державної Думи спричинив столипінську реакцію, внаслідок чого були закриті українські клуби, осередки «Просвіти», українська преса, виходили тільки газети «Рада» у Києві та «Рідний край» у Полтаві, що, за оцінкою Євгена Чикаленка, ледь животіли під тиском адміністрації. Щоб урятувати залишки національних громадсько-політичних організацій, у 1908 році з ініціативи Олександра Русова було створено непартійну організацію Товариство українських поступовців (ТУП).
Дослідник Анатолій Чернов зазначає, що в 1912 році Павло Іванович Чижевський повертається з Петербурга у Полтаву, працює в Полтавській земській управі, одночасно стає одним з організаторів і провідників Полтавської Громади ТУП. Це був час глибокого вивчення фінансово-економічної сфери, тогочасного бізнесу. Павло Чижевський став членом правління, а згодом – і директором головного фінансового центру представників місцевого середнього бізнесу – Полтавського Товариства Взаємного Кредиту. Загалом сучасники і дослідники високо оцінювали роль кооперативних спілок і товариств у розвитку української справи. Микола Ковалевський характеризував їхній кадровий склад як «виключно український», а самі вони «ніби доповнювали діяльність ТУПу, що була організацією елітарною, де концентрувалася ідеологічна і, так би мовити, стратегічна праця. Це був наче мозок українства Полтавщини». Він високо оцінював діяльність Павла Івановича Чижевського, який «був людиною дуже живою, енергійною і тримався досить радикальних поглядів в українській справі». Красномовною і влучною є й інша характеристика, дана Ковалевським, – хоч Чижевський, мовляв, і належав до «старшого покоління так званих культурників, яких ми, молоді, гостро критикували за їх пасивність, але його динамічний темперамент та велика ініціативність зближали його з молодим поколінням. Він був автором закроєної на широкий розмір акції за впровадження української мови до шкіл, і його енергії треба завдячувати, що майже всі повітові земства Полтавщини ухвалили у 1915 році маніфестаційні резолюції в цій справі». Саме з ініціативи Павла Чижевського в Полтаві було побудоване училище імені Товариства Взаємного Кредиту.
Вогнищем українського життя у зросійщеному губернському місті називали у Полтаві Український клуб. Павло Чижевський був серед ініціаторів створення, душею і головним рушієм діяльності клубу, відкриття якого відбулося 9 листопада 1913 року. У відкритті брали участь Михайло Грушевський, А. Ніковський, Микола Міхновський. У березні 1914 року в жандармському донесенні зазначалося, що «українством» заражена майже вся малоруська інтелігенція…, так звані мазепинці. …сепаратисти мріють при допомозі Австрії створити «Самостійну Україну». До «мазепинців» Полтавської губернії жандарми зарахували Павла Чижевського, Грицька Коваленка, Віктора Андрієвського, Г. Ротмістрова… Ці «звинувачення», як вважають дослідники, були пов’язані з утворенням у Полтаві осередку Спілки Визволення України, яку очолив Павло Чижевський.

У вирі Української революції 1917–1921 років

Звісно, що Павло Чижевський радо вітав початок Української революції і створення Центральної Ради у березні 1917 року. Не випадково його та інших відомих подвижників української справи – Миколу Ковалевського, Бориса Токаревського, Володимира Шемета – було делеговано на перші загальні збори Центральної Ради у Києві 8 квітня 1917 року. В середині квітня Полтавська громада ТУП виступила ініціатором скликання Українського з’їзду Полтавщини, утворивши з цією метою «Спільний комітет українських поступових партій та організацій». До його складу увійшли представники кооперативних організацій, Українського клубу, Товариства «Боян», Селянської спілки. Вони долучилися до політичної боротьби, яка розгорілася в роки революції. У червні 1917 року виникла нова політична партія – Партія соціалістів-федералістів, яка, як зазначає Тарас Пустовіт, фактично стала правонаступницею УРДП і ТУПу. Чижевського включили до списків цієї партії на виборах до Українських установчих зборів 7–9 січня 1918 року. А ще він активно розбудовував національне життя за часів Центральної Ради, належав до центрального комітету Української партії соціалістів-федералістів. Менше відомо про діяльність Павла Чижевського у добу Гетьманату, але відомо, що гетьманського перевороту Павла Скоропадського не схвалював.
Після приходу до влади Директорії УНР на чолі з Симоном Петлюрою Павла Чижевського призначають губернським комісаром Полтавщини. Також Анатолій Чернов наводить факт про те, що разом з головою Полтавського губернського земства Токаревським Чижевський, користуючись давніми зв’язками з Симоном Петлюрою, їздив до нього у Київ, щоб захистити командира Запорізького корпусу Петра Болбочана. Друге повернення більшовицької влади змусило Чижевського переїхати до Києва, а згодом – і за кордон. Уряд Директорії призначив Чижевського керівником торговельно-промислової місії, яка мала виїхати у Францію, а також налагоджувати зв’язки з діловими колами в Австрії, Чехословаччині, Польщі, Швейцарії. У посвідченні, датованому 17 січня 1919 року, визначалися завдання очолюваної Чижевським місії: «ведення переговорів у справі одержання потрібних державним Установам машин, технічного приладдя та інших виробів, замовлення і закупки до підготовки грунту для реалізації державних і гарантованих Державою позик». Такі ж посвідчення були видані щодо місії в Італії, Бельгії. Труднощі цієї роботи й рівень відповідальності Павла Івановича Чижевського постають перед нами з його листа до Євгена Чикаленка: «Я на посаді – головою якоїсь місії. Але місія розбіглася, і я сам складаю місію: схожусь на засідання, головую, секретарюю. Писарюю і т.д., навіть одержую доручення від уряду, не одержую тільки платні. Так от і тепер чекаю останніх доручень, а тоді як-не-як поїду до України».
У 1920–1921 рр. Павло Іванович Чижевський був одним з небагатьох, хто представляв Україну на засіданнях Ліги Націй. У листуванні з політичними діячами він чітко викладає своє бачення української державності: «…під громадянином-українцем розуміється кожен мешканець етнографічної України, який визнає: суверенну незалежність Соборної України в її етнографічних межах! Кожна особа, незалежно від національности, коли вона походить з території етнографічної України і коли вона визнає отой принцип незалежності України, може бути прийнята в число членів товариства» (мова йде про статут «Товариства української Ліги Націй». – Авт.).

На еміграції

У лютому 1922 року Симон Петлюра призначив Павла Чижевського міністром фінансів уряду УНР в екзилі. У цей час він веде інтенсивні переговори з економічно-фінансових питань із французами і англійцями, проте визнання російських більшовиків на Генуезькій конференції зруйнувало подальші плани.
Павло Іванович був ослаблений невиліковною хворобою, однак, за свідченням Ковалевського, «він виявляв все ж величезну ініціативність і пильно слідкував за розвитком поверсальської Європи. Він все заводив нові політичні зв’язки, проводив велику інформаційну акцію серед чужинців». На початку 1920-х років багато пише, публікуючи статті в часописі «Воля» у Відні. Тут же в 1921 році вийшла невелика, але значуща робота Чижевського «Основи української державності». В умовах, коли чимало поборників української державності відійшли від активної боротьби, зневірилися в її перспективах, він написав текст майбутньої Конституції України, яка складалася з трьох відділів, 34 статей.
В останні роки життя у Женеві Павло Чижевський повернувся до технічних ідей і винаходів, мріючи про електрифікацію України. З цією метою він розробив спеціальну модель вітряної турбіни – прообраз сучасних вітряків-генераторів вітрової енергії, демонстрував друзям принцип їхньої роботи. У Женеві Павло Іванович запатентував свій винахід, але за життя за браком коштів впровадити його не вдалося. На жаль, як зазначає дослідниця В. Піскун, після смерті Павла Івановича Чижевського всі його папери і креслення були викрадені невідомими з номера готелю, в якому помер наш земляк.
Павло Іванович Чижевський помер 15 квітня 1925 року (Анатолій Чернов називає датою смерті 17 квітня) у женевському готелі «Вікторія» після тяжкої хвороби у віці 65 років. В останню путь його проводжали нечисленні українці, які на той час були поряд у далекій від України Швейцарії, – родина Бачинських, старий товариш Микола Ге, а також інші неназвані земляки. Його поховали на кладовищі St. Georges, про що 22 квітня повідомила газета «La Tribune de Geneve». У короткій замітці Павла Івановича назвали «видатним українським діячем».

Пошанування пам’яті

Талант організатора, політичного і державного діяча, невтомного патріота-українця, теоретика і практика боротьби за українську державність підносить постать Павла Івановича Чижевського на гідне місце для пошанування його пам’яті в Україні, на Полтавщині.
У 2015 році телеканал «Лтава» створив короткометражний документальний фільм з циклу «Поборники незалежності», присвячений видатному землякові. Головним оповідачем фільму про Павла Чижевського став світлої пам’яті наш незабутній колега, патріарх краєзнавства Полтавщини Віктор Ревегук.
Торік на малій батьківщині Павла Чижевського у гетьманській столиці Гадячі на фасаді будівлі управління фінансів райдержадміністрації встановлено меморіальну дошку родині Чижевських. На пошану родини Чижевських у церемонії відкриття взяли участь представники історичного клубу «Чорні запорожці», співав знаний кобзар, лідер гурту «Хорея козацька» Тарас Компаніченко.

Людмила БАБЕНКО
Доктор історичних наук,
професор кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка