Виселення… чи все-таки  переселення?

Виселення… чи все-таки переселення?

Колектив, вихованці Полтавського обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді вірять, що не залишаться без даху над головою

У цій історії ще довго до крапки. Наразі її визначають великі сподівання на позитивні зміни й водночас великі побоювання, щоб ніщо не завадило оптимістичному фіналу. Ідеться про ситуацію, яка завдяки небайдужій громадськості набула широкого розголосу. Полтавському обласному центру туризму і краєзнавства учнівської молоді (ПОЦТКУМ), який є одним із кращих у мережі таких центрів в Україні, через кілька місяців доведеться залишити будівлю, де він розміщується з 2001 року. Оренду в приміщенні на вулиці Нечуя-Левицького, 4, що в Полтаві, ПОЦТКУМ продовжено лише до 31 травня. У ще скрутнішому становищі опинився гурток «Спелеотуризм», який працює за адресою Ціолковського, 53. Його доля під питанням уже з початку року.
Ми зустрілися з директором ПОЦТКУМ Станіславом КОМІСАРОМ та його колегами в дуже важливий, хочеться вірити, що навіть переломний, для визначення майбутнього їхнього закладу день. Щоправда, наша розмова передувала головній події. За словами Станіслава Комісара, радниця голови ОДА Олега Синєгубова Віта Ковальська, яка попередньо ознайомилася із закладом та вивчила проблему, телефоном запевнила його, що до 31 травня Центр спокійно допрацює на Нечуя-Левицького, 4, а потім переїде в нове приміщення. Про конкретну адресу Станіслав Вікторович поки що не знає, але все одно радіє, що «намітилось, слава Богу, розв’язання проблеми».

Чому не вийшло, як зазвичай?

Директор Полтавського обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Станіслав Комісар визнає, що проблемний розвиток подій із приміщенням на Нечуя-Левицького, 4, не є аж надто несподіваним. Будівля належить до комунальної власності міста, а центр туризму й краєзнавства – заклад обласний, тож за дев’ятнадцять років свого перебування за цією адресою не раз і не двічі продовжувати оренду вдавалося тільки завдяки домовленостям на рівні обласної і міської влади. Аргументувати є чим, адже в приміщеннях обласної комунальної власності також працюють міські заклади, зокрема на Європейській, 49, розміщується одна з філій міської бібліотечної системи.
Нині звичний сценарій домовленостей не спрацьовує із цілком об’єктивних причин: по-перше, в будівлі на Нечуя-Левицького, 4, за задумом міської влади, невдовзі має відкритися центр STEAM-освіти, де діти опановуватимуть програмування та робототехніку. По-друге, в приміщенні вже працює і поступово розширюється, потісняючи тимчасового сусіда-орендаря, також вкрай необхідний для Полтави заклад – Інклюзивно-ресурсний центр, покликаний допомагати дітям з особливими освітніми потребами.
Як розповів Станіслав Комісар, наодинці з проблемою Центр не залишився: питання розглядали на профільній комісії обласної ради, де доповідала начальник департаменту освіти і науки ОДА Олена Харченко й куди запросили представників міської влади. Було відповідне звернення керівника цієї комісії до голови ОДА Олега Синєгубова, який доручив створити комісію із депутатів обласної і міської рад (на момент підготовки публікації вона ще не діяла).
Заслужений працівник освіти України, відмінник освіти Станіслав Комісар очолює заклад четверте десятиліття, ще з часу, коли це була станція юних туристів. Тому Центр – справді його улюблене дітище й справа життя. Озираючись на дев’ятнадцятирічний період роботи на Нечуя-Левицького, 4, він бідкається, що ремонти будівлі обійшлися закладу майже в 2 мільйони гривень, тоді як її балансова вартість на момент вселення складала 250 тисяч гривень.
«Скажімо, в 2016 році повністю перекрили дах. Навели лад у підвальних приміщеннях, – розповідає Станіслав Вікторович. – Останнього разу договір оренди нам продовжили за умови, що ми відмовляємося від 50 квадратів займаної площі. Як наслідок – ми втратили повністю обладнаний кабінет, де базувався наш відомий у всій Україні археологічний клуб «Земляни», який працює уже третій десяток років і має прекрасні традиції. Тепер діти перейшли працювати до актової зали, сюди ж перенесли їхню колекцію артефактів, але ж ця зала використовується для всіх, тут проводяться семінари, конференції. А в кабінеті в них були оформлені стенди для занять, був куточок, присвячений гуртківцям – учасникам АТО».
Попри дуже болісне сприйняття ситуації із непродовженням оренди в будівлі на Нечуя-Левицького, 4, Станіслав Комісар визнає, що вона далеко не повністю відповідає потребам закладу. Але втратити її бояться, як ту синицю, що в руках, бо ж перспективи поки що дуже туманні.
Завдяки зручному розташуванню відносно багатьох освітянських установ у Полтаві будівля ідеальна для організаційної роботи методистів. Що ж до навчально-виховної, організаційно-масової, а тим більше спортивно-туристської роботи з молоддю, то кабінетів завжди бракувало, а спортивної зали так ніколи й не було. Тому орендувати площі доводиться і в інших місцях, зокрема у ЗОШ №15, що на Вороніна.
«Я по-доброму заздрю нашим колегам з обласного центру естетичного виховання, еколого-натуралістичному центру, центру науково-технічної творчості, з якими ми дуже дружимо і які за нас зараз дуже вболівають. Вони працюють у будівлях обласної комунальної власності. Оце і наша мрія. Ми б нарешті відчули себе господарями», – ділиться Станіслав Комісар.

Центр – лідер в Україні

Ошатний зеленавий будинок, у якому працює ПОЦТКУМ, справді дуже примітний між довколишніми багатоповерхівками. Першими відвідувачів зустрічають на подвір’ї розкішні берізки. Станіслав Вікторович пам’ятає, як саджали їх з колегами й вихованцями.
«На сьогодні в Центрі діють 42 об’єднання: гуртки, секції, які працюють у різних напрямах, – краєзнавчий, спортивно-туристський, військово-патріотичний. У нас займаються 689 вихованців. 19 гуртків працюють тільки в Полтаві, причому відвідують їх не лише школярі, а й студенти, тобто, й закінчивши школу, діти прагнуть залишатися з нами, – зауважує Станіслав Комісар. – Ми відкрили гуртки в Котельві, Диканському районі. Центр дуже потужно присутній у Полтавському районі: діють гуртки на базі Розсошенської гімназії, Мачухівської, Новоселівської, Супрунівської шкіл, Головачанського НВК».

Виселення… чи все-таки  переселення?
Заслужений працівник освіти України, директор Полтавського обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Станіслав Комісар.

Серед десятків і десятків фактів, якими мій співрозмовник ілюструє масштаб і актуальність їхньої з колегами роботи, дуже показовим є той, що нині мережа ОЦТКУМ в Україні перейменовується у центри національно-патріотичного виховання, краєзнавства й туризму. По-перше, тому що вони справді успішно працюють у цьому напрямі. По-друге, тому що в умовах війни за незалежність і цілісність нашої країни без таких закладів неможливо закласти міцний фундамент державної безпеки.
«Два роки поспіль наші вихованці є абсолютними переможцями Всеукраїнської дитячо-юнацької військо-патріотичної гри «Сокіл» (Джура»), в обласному етапі цього змагання беруть участь близько 500 дітей. Унікальним є приклад нашої області із започаткування своєї військово-патріотичної гри – це «Петлюрівський вишкіл», яку ми вже три роки поспіль проводимо. Завдяки фінансуванню з обласного бюджету (а воно в нас одне з найкращих в Україні) придбані намети, каремати, військова форма на 100 осіб для нашого військового табору. Це неоціненний досвід для старшокласників, які на майбутнє планують пов’язати свою долю із службою у Збройних силах України. У нас діє гурток «Юні десантники», тож вихованці, які досягли відповідного віку, здійснюють стрибки з парашутом, – продовжує Станіслав Комісар. – Відмінні результати маємо і за всіма іншими напрямами роботи.
Минулого року Міністерство освіти і науки доручило нам проведення на Полтавщині двох головних наймасовіших туристських заходів: чемпіонат України серед учнівської молоді з пішохідного туризму і чемпіонат України з велотуризму. Прекрасні результати демонструють і краєзнавці. Головна наша туристсько-краєзнавча експедиція – «Моя Батьківщина – Україна». Щороку подаємо роботи вихованців на всеукраїнський рівень, і вони обов’язково стають переможцями чи призерами, засвідчуючи, що наш Центр – чи не найкращий в Україні».

Суцільна комп’ютеризація чи … здорова нація?

Колектив ПОЦТКУМ нараховує 35 працівників. Серед двох десятків педагогів є і кандидати наук, і методисти, які успішно поширюють свій досвід у царині вітчизняного позашкілля, і авторитетні судді всеукраїнських туристсько-спортивних змагань.
«Нам дуже важливо залучати до наших проєктів юнь із найвіддаленіших куточків області. Уже цього року ми провели конкурс екскурсоводів і визначили переможців, які в березні поїдуть до Миколаєва. Із військово-патріотичного напряму це Жоржівська школа Шишацької ОТГ. Найкращий історичний музей – в Орлицькій школі Кобеляцького району, найкращий музей природи – в Сенчанській школі однойменної ОТГ. Позаминулорічні переможці гри «Сокіл» («Джура») на всеукраїнському рівні – Зіньківська школа №1, минулорічні – Вовчинський ліцей Лубенського району. Ми намагаємося бути присутніми в найвіддаленіших школах і підтримуємо їхню музейну, екскурсійну, пошуково-дослідницьку роботу, спортивно-туристські, військово-патріотичні заходи», – розповідає Станіслав Вікторович.
Водночас керівник Центру наголошує, що їхній заклад позашкільної освіти не тільки дозволяє дітям поглибити знання в гуртках, скажімо, географічного чи екологічного краєзнавства, а й долучає дітей до здорового відпочинку, здружує, об’єднує у позитивну родину. Якщо в класичних спортивних секціях діти працюють переважно на результат і там дуже важливі їхні фізичні дані, то двері ПОЦТКУМ відчинені для дітей із будь-якою фізичною підготовкою. Вихованці часто перебувають на природі й врешті звикають до здорового способу життя. А ще опановують чимало корисних побутових навичок. Погодьтеся, що вчитися чистити картоплю в туристському таборі, готуючи гуртом смачну вечерю, набагато веселіше, ніж удома з наказу мами та ще й під її пильним поглядом. Ну а вміння нарубати дровець для ватри міським хлопцям, здається, більше ніде й набути.
З усмішкою Станіслав Вікторович додає, що спеціалісти, які займаються в Полтаві ремонтами-утепленнями багатоповерхових будинків на значній висоті, майже завжди, помітивши його на вулиці, гукають: «Доброго дня!». Бо ж це також колишні вихованці Центру, зокрема спелеологічних гуртків, які вправно опанували роботу з відповідним спорядженням.
«Ми добре розуміємо, що сучасний світ неможливий без комп’ютерів, без тієї ж STEAM-освіти, але прикро, що до неї більше уваги, ніж до здорового способу життя підростаючого покоління, – говорить заступник директора ПОЦТКУМ з навчально-виховної роботи Галина Марюхно, яка працює в закладі з 1983 року. – Сьогодні ми просто зобов’язані відривати дітей від комп’ютерів, турбуватися, щоб вони більше були на свіжому повітрі, займалися спортом. Усі ж розуміють, наскільки слабке в молоді здоров’я. А в наших гуртках пізнавальний, виховний процес дуже поєднані з активними заняттями на природі».
Галина Василівна дає мені до рук два аркуші з планами – графіками заходів ПОЦТКУМ на нинішній рік: дати розписані аж до прийдешніх новорічних свят. Червень же, на який може припасти обіцяне (поки що на словах) Станіславу Комісару переселення, і взагалі найнасиченіший.
«Літо – це пік нашої роботи. Уже з 1 червня має працювати наш табір «Юний турист» для наймолодших гуртківців, до речі, саме містян-полтавців. Потім у нас – 56-й відкритий чемпіонат області з пішохідного туризму в Красногорівці Великобагачанського району. Але як воно складеться насправді? Звичайно, не хотілось би, щоб наші діти були цього позбавлені. Дуже сподіваємося, що до вирішення нашого питання поставляться зважено», – резюмує Станіслав Комісар.

«Підтримайте нас у цей непростий час»

Іще прикріша ситуація наразі склалася з гуртком «Спелеологія», що вже 20 років базується за адресою Ціолковського, 53. Минулого року в «Зорі Полтавщини» вийшло велике інтерв’ю з керівником цього гуртка Юлією Тимошевською, учасницею рекордних експедицій до печери Вороняча-Крубера (Абхазія, 2001, 2003, 2004 р.), неодноразовою переможницею чемпіонатів України зі спелеотехніки й просто цікавою особистістю.
Власне з проханням висвітлити ситуацію, в якій нині опинився ПОЦТКУМ, до нашої редакції звернулася саме Юлія Віталіївна. Головний її меседж до полтавської громади – прохання зрозуміти, збагнути всі ті можливості, які дітям відкривають заняття в гуртках Центру, й, відповідно, підтримати його колектив у цей непростий час. Прикметно, що Юлія Тимошевська була вихованкою цього закладу, а з 1995-го стала наставницею. Уперше за ці роки вона не впевнена в майбутньому свого гуртка, адже з 1 січня нинішнього року їм не продовжено договір оренди, з якою не виникало проблем два десятиліття.
Загалом у цій історії дуже закручений сюжет. Більш дружніми до гуртківців виявилися підприємства – надавачі компослуг, ніж дехто з мешканців будинку – колишнього гуртожитку тролейбусного управління на Ціолковського, 53. Але й тепер Юлія Тимошевська, її вихованці та їхні батьки готові першими зробити крок до порозуміння і пристати на висунуті до гуртка-орендаря умови.
«Головне, щоб у нас була оренда хоча б до кінця навчального року. Адже зараз, серед зими, знайти, де дітям займатися і, що вкрай важливо, обладнати інше приміщення для тренувань, просто неможливо. Ми ж працюємо за певною програмою, – переживає Юлія Віталіївна. – Майже на кожних канікулах діти вирушають у подорож із навчальними, екологічними, виховними цілями. Наприклад, у печери Тернопільщини, Поділля. Ось лише в січні побували в найдовшій у світі гіпсовій печері Оптимістичній. Такі подорожі корисні не тільки з пізнавальної точки зору, вони виховують, загартовують, фізично зміцнюють захоплених цією справою.
Оскільки печери є важкодоступними, незвичними для широкого загалу місцями нашого світу, мої гуртківці дуже пишаються своїм досвідом, здобутками, а тим більше – відкриттями. Це дає їм можливість почуватися особливими, самостверджуватися, реалізовуватися, що, як відомо, дуже важливо в непростому підлітковому віці», – наголошує Юлія Тимошевська.
Вона також звертає увагу на те, що проситися у звичайний шкільний спортзал для її гуртка – не вихід: «Наші заняття потребують спеціально облаштованого спортзалу зі скеледромом, великою кількістю точок кріплення для обладнання, щоб відпрацьовувати різноманітні технічні прийоми, які використовуються в спортивному туризмі, спелеології. У такому залі можна було б проводити не тільки тренування, а й обласні, а то й всеукраїнські, змагання взимку, навчання для учителів, організаторів туристичного руху. У звичайній школі все це заважатиме навчальному процесу, ніде буде зберігати спорядження, виникатимуть інші проблеми».
***
Так само, як спелеологи, хвилюються за майбутнє ПОЦТКУМ і гуртківці-археологи, їхні наставники та батьки. Разом вони створили й розмістили в соцмережах відеоролик із назвою «Де нам бути?». Здавалось, після отриманого Станіславом Комісаром обнадійливого запевнення, що нове приміщення обіцяне, риторика ролика дещо втратила актуальність. Аж раптом – новина про чергове випробування для ПОЦТКУМ. Уже коли ця публікація була готова до друку, стало відомо, що в зв’язку з початком ремонту спортивної зали в школі №30 проблеми з приміщенням виникли і в гуртка спортивного орієнтування, який працював там багато років…
Р. S. «Зоря Полтавщини» й надалі слідкуватиме за розвитком подій. Ми щиро сподіваємося, що врешті надрукуємо репортаж про новосілля найкращого в Україні Полтавського обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді.

Вікторія КОРНЄВА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий