Вишиванка: сакральний оберіг нації

Вишиванка: сакральний оберіг нації

“Найкращі перлини народної творчости – вишивки, знаходимо на сорочці… Сорочка доторкається до тіла безпосередно, й ця обставина робить її наче частиною істоти тої людини, що її носить. Вона начебто набуває прикмет свого власника…» – це рядки з праці дослідниці народного мистецтва зі Слобожанщини Віри БІЛЕЦЬКОЇ (1894 – 1933) «Українські сорочки, їх типи, еволюція й орнаментація».
Журналісти інтернет-ресурсу photo-lviv.in.ua віднайшли публікацію на основі розвідки Віри Юхимівни Білецької в часописі «Нова хата» за 1930 рік. Часопис видавався львівським промисловим жіночим кооперативом «Українське Народне Мистецтво», а працю дослідниці було взято з матеріалів Наукового Товариства імені Шевченка. Правопис публікації збережено в оригіналі.
Пропонуємо уривок зі статті.

«…Матеріал для нашої сорочки це полотно льняне і конопляне, подекуди вже бавовняне. Льняна сорочка уважається розкішю, не завжди досяжною…
…Часто жіноча сорочка зроблена з ріжнородного матеріялу. Рукави, або тан з кращого, підточки з гіршого. В старинних описах сорочок згадують про «кисейние рукава» у жінок козацьких старшин. Кисея, це прозірчастий, легкий матеріал.
Краска, в якій носять у нас сорочки – біла. Білосніжною може бути при бездоганнім вибіленню лиш льняна сорочка, конопляна завжди має легкий сіруватий тон. Лише на Волині вживають полотна не зовсім вибіленого.
А біла, чиста сорочка, вважається необхідною ознакою недільного одягу. Знехтування цего закоріненого звичаю, це знак великого убожества, незвичайної розпуки, або перебування на чужині. Яке співчуття викликує чорна, брудна сорочка сироти! «Сорочка на ньому, як земля», каже селянин про людину горем прибиту.
Ф. Вовк розділює сорочки на два типи, правобережний та лівобережний. Внутрі цих відділів існує багато місцевих відмін, які теж заслугують на те, щоби їх відмітити.
Вишиванка: сакральний оберіг націїЯк найвиразніший тип лівобережної сорочки треба приняти полтавську сорочку, що досі ще розповсюджена на Полтавщині в деякому віддаленні від промислових центрів. Сорочки ці бувають «додільні», з полотна одної якости, або «до підточки», де долішня частина сорочки буває з іншого матеріялу як верхня частина, т.зв. станок. Святочні сорочки майже завжди шиються додільними. Розріз пазухи довгий на 30 цм. підрублений рубцем на верх. Рубець пришивається «вистігом» (шиття взад голки), а це є одночасно його оздобою. «Уставки» т. зн. прямокутні кусники полотна, в 25 цм. завширшки, пришиваються в горі до станку в формі перепаски, яка йде через рамена.
Станок з пришитими вуставками збирається «вшивається» в комір. Комір широкий на 2 цм. Часом і вузчий. Вшити чепурно комір, річ досить складна, не всяка жінка з’уміє як слід зібрати зморщки. Часом заступають комір купованою взористою стяжкою, в якій оставляють кінці до завязування. На краю кожного коміра находяться петлі для стяжки.
Рукав шиють з рівного кусника полотна, довгого й широкого на 50 цм. До уставки пришивають його подвійним вистігом. Часто цей вистіг по середині переривають і рукав збирається т.зв. пухликами, зборами, які йдуть зікзаком. Цих пухликів часто нанизують по кілька рядів. Пухлики – це прикраса новішого часу й характерна для східної Полтавщини. Старі жінки, приготовляючи вбрання на смерть, шиють сорочку без пухликів, бо мовляв, це на смерть «не годиться».
Рукава не пришивають безпосередньо до станка. Під пахою вставляють «ластку», це є чотирикутник з полотна, який служить для того, щоби руку можна вільніше піднімати. На долині рукав закінчується непросто: як станок так і підточка зарублюється кожне рубцем на верх, а потім злучується окремим швом…»

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий