Вишивка "білим по білому": на шляху до статусу нематеріальної культурної спадщини людства

Вишивка «білим по білому»: на шляху до статусу нематеріальної культурної спадщини людства

У кого не перехоплювало подих від споглядання втіленої на тканині вершини ніжності – вишивки «білим по білому»? У кого не завмирало серце від дотику до такої краси? У виконанні майстрів – це справжній шедевр, у якому сконцентрована вся витонченість і загадковість, вся енергетика української землі.
Кілька років тому «Технологія вишивки «білим по білому» селища Решетилівка Полтавської області», а також місцеві традиції рослинного килимарства, були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини (НКС) України. Нині стартував процес із просування вишивки «білим по білому» до репрезентативного списку ЮНЕСКО.
І справа ця, як можна було зрозуміти з проведеної в Полтаві зустрічі за участю майстрів з вишивки, науковців, представників освітніх та мистецьких установ, вимагає не меншої філігранності, ніж сама уславлена вишивка.

Наразі до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства внесені три елементи української культури: петриківський декоративний живопис (2013), козацькі пісні Дніпропетровщини (2016) та традиції косівської мальованої кераміки (2019). Уже відомо, що наступного року в ЮНЕСКО розглядатимуть включення до цього списку від України кримськотатарського орнаменту «Орьнек».
У нашої прадавньої вишивки «білим по білому» в цьому сенсі все ще попереду. Модерує підготовчий процес на регіональному рівні КУ «Обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» Полтавської обласної ради. «Уже скоординована робота з Всеукраїнським центром вишивки та килимарства, з Решетилівським художнім професійним ліцеєм. Також заплановано створення репрезентаційного фільму. Загалом підготувати документи й передати до Міністерства культури маємо до кінця року. Надалі їх просуватиме Міністерство згідно з процедурою. Процес складний. Зазвичай не одного року. Але будемо сподіватися, що все вдасться, і якнайшвидше».
Директорка Всеукраїнського центру вишивки та килимарства (м. Решетилівка), заслужена майстриня народної творчості України Надія Вакуленко акцентувала увагу на тому, що до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини (НКС) України внесена «Технологія вишивки «білим по білому» селища (нині – місто) Решетилівка Полтавської області», але вишивали й вишивають білими нитками на білій тканині по всій території України й навіть за її межами. «Наша особливість, традиційність у тому, що в Решетилівці існувала фабрика художніх промислів, заснована 1905 року ще як артіль. І тому здавна тут створювалися вироби, оздоблені вишивкою «білим по білому». Ці речі демонструвались на різних виставках за кордоном, і ними всюди незмінно захоплювалися. Згадаймо відому красиву напівлегенду (на мою думку), що презентовані Оленою Пчілкою на виставці у Франції решетилівські вироби «білим по білому» так вразили членів комісії, що ті не могли повірити, що таку красу можна створити руками, доки не побачили працю майстрів на свої очі. Решетилівська фабрика справді славилася на весь світ. У 1937 році у нас з’явився навчальний заклад, який сьогодні відомий як художній ліцей».
І сама Надія Вакуленко «познайомилася» з вишивкою «білим по білому» у Решетилівці, коли багато років тому приїхала сюди на навчання з рідної Хмельниччини. Вдячна наставникам, що навчали дійсно професійно. Свого часу, говорить, в училищі було по 5 вишивальних груп на одному курсі, й усі ці люди надалі роз’їжджалися жити й творити в різні куточки України, везли з собою набуті в Решетилівці знання. Деякі однокурсниці Надії Вакуленко назавжди виїхали закордон і там теж займаються вишивкою.
«Ясна річ, не можна стверджувати, що вишивка «білим по білому» є ціннішою за інші види вишивок. Кожна вишивка має свою цінність. Але ця вишивка характерна для нашого регіону. Вона була найбільш поширена, і, звичайно, ми її пропагуємо, плекаємо. Унікальність нашої вишивки «білим по білому» в поєднанні від 5 до 7 технік в одній композиції орнаменту. Шиєш одну техніку, переключаєшся на другу, на третю – і кожна техніка має свою складність виконання. Решетилівську вишивку вирізняє дрібний малюнок, щільно зашита орнаментальна смуга. Між іншим, нагадали мені нині у Фейсбуці й про снятинську сорочку (Франківщина. – Ред.), яка також вишивається «білим по білому» й дуже складна у виконанні. У цілому така вишивка не просто красива, вона вишукана. Ніжна, як музика».
Заступник директора з культурно-освітньої роботи Всеукраїнського центру вишивки та килимарства, майстер з вишивки, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Алла Кісь теж приїхала в юності в Решетилівку із Хмельниччини. І так само, як і Надія Вакуленко, саме тут відкрила для себе вишивку «білим по білому». Уперше роздивляючись ці шедеври, шістнадцятирічна дівчина сказала собі, що й працювати буде саме в Решетилівці. Тепер Алла Володимирівна жартує, що, мабуть, у слушну хвилину задумала це бажання: «Відразу після закінчення навчання мене взяли працювати майстром у художній ліцей. І я працювала там 27 років. Створювала орнаменти для вишивки «білим по білому»: дерево життя, ламані гілки традиційні. На основі старовинних орнаментів ми розробляли сучасні. Тобто розвивали, давали нове життя отим вишивкам, які, можливо, вже ніхто б і не побачив. Десь знаходився старий вишитий клаптик, і ми його вивчали, відтворювали в своїх роботах. Загалом усе, що стосується долі вишивки «білим по білому», мені дуже болить. Я дійсно все життя нею займаюся і в іншому себе не уявляю».
За сюжетами цікавих історій про створення в Решетилівці вишиванок «білим по білому» для знаменитих особистостей, мабуть, можна писати окреме дослідження. Аллі Кісь близько трьох років тому довелось працювати над річчю для самої королеви Великої Британії Єлизавети ІІ. «Це був, як кажуть, приватний дзвінок. Я отримала замовлення від дипломатів із Києва, які готували подарунки за кордон. Я і раніше виконувала багато робіт у посольства, депутатам. Коли дізналася, що потрібно створити вишиванку для королеви Єлизавети ІІ, чесно скажу, трішки злякалася. Це ж настільки відповідально! Звичайно, мені поставили деякі вимоги щодо виконання, оскільки одяг королеви має відповідати певному етикету. З урахуванням цих правил, але притримуючись традицій нашої української вишивки, наших орнаментів-оберегів, я виконала цю роботу. Власне, якщо нам доручають виконувати такі замовлення і запевняють, що краще, ніж в Решетилівці, це не зробить ніхто, то це ще одне свідчення, що наша вишивка варта внесення до списку ЮНЕСКО. Тому будемо за це боротися».
* * *
За умовами ЮНЕСКО, претендувати на зарахування до Репрезентаційного списку нематеріальної культурної спадщини людства можуть ті звичаї (навички, знання і т. д.), які постійно відтворюються, передаються від покоління до покоління. Про роботу з молоддю, яка опановує вишивальні секрети, на зустрічі розповіли директорка Решетилівського художнього професійного ліцею Наталія Бігун, доктор педагогічних наук, професор, декан факультету технологій та дизайну Валентина Титаренко.
Участь у зібранні взяли також голова обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України Євген Пілюгін, керівник Решетилівської майстерні художніх промислів «Соломія» Сергій Колінченко, т. в. о. директора департаменту культури і туризму облдержадміністрації Ірина Удовиченко. Вела зібрання заступниця голови облдержадміністрації Катерина Рижеченко. Після обговорення можна було ознайомитися з експозицією вишитих «білим по білому» виробів.
Зустрічі з майстрами відбуватимуться і надалі.

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”

Добавить комментарий