Віталій Гудима – активіст  «Просвіти», іконописець,  генерал-хорунжий Армії УНР

Віталій Гудима – активіст «Просвіти», іконописець, генерал-хорунжий Армії УНР

Наш земляк Віталій Авксентійович Гудима, генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки (УНР), народився 15 лютого 1861 року в Полтаві.
Відомості про його життя і діяльність знаходимо у томі 12 «Релігія і церква» Сучасної Енциклопедії Полтавщини «Полтавіка» (упорядники – Олександр Білоусько і Тарас Пустовіт), на сайті відомого полтавського краєзнавця Бориса Тристанова «Історія Полтави», а ще – у монографії Інституту українознавства імені І. Крип’якевича НАН України «Збройні сили України першої половини XX ст. Генерали і адмірали» (упорядники – Литвин М.Р., Науменко К.Є.). Також біографічні дані про Віталія Гудиму оприлюднені у фундаментальній двотомній праці з української військової історії «Офіцерський корпус Армії УНР (1917–1921)» авторства українського історика і журналіста, кандидата історичних наук Ярослава Тинченка.

Герой нашої оповіді походив із дворянської родини. Мав православне віросповідання. Обрав шлях військового. Спершу полтавець опановував ази професії у Московській військовій гімназії. У 1880 році закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище, звідки вийшов підпрапорщиком. Після навчання служить у 54-му піхотному Мінському полку, згодом – ад’ютантом штабу Полтавської військової бригади, а з 1881 року – в 63-му піхотному резервному батальйоні.
Надалі кар’єра Віталія Авксентійовича складалася більш ніж успішно: 30 серпня 1894 року отримує звання капітана; 28 жовтня 1900 року витримав іспит при штабі Київського округу на заміщення вакантної посади повітового військового начальника; з 11 квітня 1908 року виконує обов’язки Фрідріхштадського повітового військового начальника; у лютому 1909 року отримує звання підполковника, а у жовтні 1913-го – полковника. Під час Першої світової війни – черговий штаб-офіцер управління начальника Віленської місцевої бригади. Отримав нагороди: ордени Святого Станіслава ІІ ступеня (1906), Святої Анни ІІ ступеня (1915), Святого Володимира IV ступеня (1915).
Події Української революції 1917–21 років докорінно змінили життя досвідченого військовика. Весна 1917 року позначилася появою Української Центральної Ради й потужною хвилею національного відродження, приміром, повсюдно у Центральній Україні створювались осередки «Просвіти» – найбільшої тоді культурологічної громадської організації, яка займалася підтримкою української мови, церкви, освіти. Не стояв осторонь всебічної українізації й Віталій Гудима. Він долучився до культурно-освітнього життя як активний член товариства «Просвіта» у Полтаві та Ніжині.
У травні 1917-го в Києві відбувся І Всеукраїнський військовий з’їзд, делегати якого представляли майже мільйон українців у російській армії та флоті! Цей та наступні військові з’їзди задекларували підтримку Центральної Ради. «Під час революції 1917–1921 років Україна мала своє справжнє регулярне військо – з командуванням, офіцерськими кадрами, родами військ, одностроями, знаками розрізнення та всіма іншими необхідними атрибутами. Тому жалюгідно виглядають тези російської пропаганди, нібито в Україні сто років тому воювали лише сільські отамани і якісь «банди петлюрівців», – йдеться на офіційному сайті Українського інституту національної пам’яті. Справді, Армія УНР мала високу боєздатність, про що переконливо свідчить її участь у перманентних бойових діях проти російських агресорів – як білогвардійців, так і більшовиків, – протягом кількох років.
Важливо знати і пишатися: формування українського війська сто років тому неможливо уявити без уродженців Полтавщини, серед яких – і Віталій Гудима.
29 травня 1918 року він вступає до Армії Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Служив Ніжинським повітовим військовим начальником. На чолі 4-го стрілецького полку Сірої дивізії Армії УНР бере участь у обороні від російсько-більшовицьких загарбників північних кордонів України під Конотопом і Бахмачем.
У січні 1919 року перед російсько-більшовицьким наступом виїхав до Києва – на той час столиці УНР, а звідти – до Могилева-Подільського, де також служив повітовим військовим начальником. Цього ж року відстоював незалежність у боях із російськими окупантами за Бердичів і Проскурів. Із 20 жовтня 1920 року – начальник мобілізаційного управління Головного мобілізаційно-персонального управління військового міністерства УНР, генерал-хорунжий Армії УНР. У 1920 році брав участь у наступі Армії УНР на Київ.
Після поразки УНР Віталій Гудима вимушений вдатися до політичної еміграції. Після інтернування української армії опиняється в польському Ченстохові (1920). А у 1923 році замешкав у іншому польському місті Каліші, отримав звання генерал-хорунжого Армії УНР, відновив культурницьку працю. Зокрема дослідники стверджують, що Віталій Гудима активно займався малюванням ікон. Помер у Каліші 19 лютого 1929 року.

Підготував Олег ПУСТОВГАР,
регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області
(за матеріалами інтернет-джерел).

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий