Воїн-археолог

Воїн-археолог

На позиціях «Айдару» поблизу Волновахи – умовна тиша. Так само, як і на всій лінії фронту. Бійці займаються буденною окопно-воєнною роботою. Приїхав старшина – проводиться звірка зброї. В одному місці лежить велика купа дров, попереду – зима. Боєць з позивним «Повар» зварив смачнющого борщу…

Але головне багатство – люди. Кожен з бійців – особистість, у кожного – своя доля. І ти не перестаєш захоплюватися нашими захисниками, слухаючи їхні розповіді. Ось просто монолог одного з героїв з типовою долею молодого патріота України другої декади XXI століття.
24-й окремий штурмовий батальйон ЗСУ «Айдар». Євген Захарченко «Джонні». У мирному житті – історик, спеціальність – археолог, закінчив історичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Євген розповідає: «Я – молодший лейтенант. Заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення. На війні з весни 2015-го, але в мене була перерва у 2018 році – за станом здоров’я був звільнений. Зараз вдалося повернутися на ту саму посаду в той самий підрозділ.
Я навчався в російськомовній школі, але принципово розмовляв українською. В Полтаві, звідки я родом, була авіачастина. І там, звичайно, були російські офіцери, для дітей цих офіцерів побудували російськомовну школу. Зараз вона називається якось «по-новомодньому» – ліцей чи коледж. А тоді була звичайна школа № 13. Усі вчителі включно з директором спілкувалися російською, а я з ними розмовляв українською і доводив, що ми живемо в Україні та маємо розмовляти державною мовою. Я ходив у школу зі звичайною гуцульською тайстрою, пошитою з матерії, були через це розбірки з хлопцями, а потім вирішив, що вступатиму все-таки до Львівського національного університету, неблизько від домівки, хотів бути археологом. У 2004 році вступив, в 2009-му закінчив.
Мені за місяць буде 34 роки. Я був на Майдані в 3-й сотні самооборони. Після Майдану лікувався в Польщі, у Кракові, мав проблеми з ногою – майже рік ходив з ціпком, як доктор Хаус. І потім, коли почав розробляти ногу, більш-менш нормально ходити, зв’язався з хлопцями зі своєї сотні. Вони повідомили, що перебувають у Старобільську. Я приїхав туди і став добровольцем легендарного батальйону «Айдар». Тоді я фактично не знав, як підійти до БМП чи автомата. Мене всього вчили, я потрапив одразу в 2-гу штурмову афганську роту. Афганська вона, бо створена на базі 8-ї сотні самооборони Майдану. З багатьма ними я спілкувався, мені, як історику, це було цікаво, вони розповідали своє бачення війни. І від них я багато чого навчився.
Замполітом, як називають мою посаду, я був не завжди, починав зі звичайного кулеметника. Але траплялося, що документами не було кому займатися, і мене хлопці просили: в тебе вища освіта, ти ж маєш на тому розумітися, допоможи людям УБД оформити. Тоді трохи набув досвіду «паперової» замполітської роботи.
Добровольцем я був місяць, потім мене повезли в Старобільсько-Новопсковський об’єднаний районний військовий комісаріат і оформили вже офіційно солдатом 24-го батальйону ЗСУ «Айдар». Тоді я, як і всі, підписував контракт до кінця особливого періоду. Здавалося, що війна триватиме недовго, і ніхто не думав, що вона стане замороженим конфліктом. Так, як конфлікт у Палестині чи в Індії з Пакистаном. От і ми отримали своє «Придністров’я».
«Джонні» я став так. Коли навчався, скажімо так, війни в афганців, у нас був хлопець, реконструктор, із Синельникового. Його звали Микола Миколайович Ніколаєв, позивний «Галямба». Він почав називати мене «Джонні», але 17 червня 2015-го він загинув, і на згадку про нього я залишив цей позивний. (У Євгена після цих слів на очах з’явилися сльози).
Коли почалася війна, був недобір офіцерів. Ті, які навчалися за державний кошт на військових кафедрах, відмовлялися йти. А зараз тим, хто має військову кафедру, присвоюють офіцерські звання. Так я став молодшим лейтенантом.
Ще цього року в червні-липні я був на розкопках у Решетилівському районі Полтавської області. Там скіфські кургани, і не тільки скіфські. Там епоха бронзи, багато поховань зрубної культури.
А 25 серпня призвався сам знову на війну. Пішов у військкомат, ми довго намагалися домовитися, щоб мені вдалося повернутися, бо там були такі моменти, що, мовляв, не можна служити після звільнення за станом здоров’я. Але я пройшов ще раз медкомісію, довів, що працездатний і можу служити.
Вдома мама лишилася, дві сестри, син залишився з колишньою дружиною. Довелося розлучитися, коли вперше пішов на війну у 2015-му. Моє прізвище – Захарченко, і я хочу довести, що Захарченком може бути не тільки придуркуватий сепар-міністр (уже покійний).
Моя думка щодо перемир’я. Як я розумію, було домовлено до першого пострілу. Але по нас ведуться постріли, є ВОП, який обстрілюють щодня. Буває, прицільно ведуть вогонь, буває, неприцільно – просто налякати, як то кажуть. Тобто таке перемир’я. Звичайно, людей ця ситуація морально підточує, вони злі, тримають себе в руках, але питання: що це за перемир’я, якщо вогонь продовжують вести?
Чи потрібні там вибори? Я думаю, що з 2014 року мізки там так промили, що на тих виборах зрозуміло, хто переможе, навіть якщо і будуть міжнародні спостерігачі. Бо там люди або залякані, або вже повністю з іншим світоглядом стараннями російської пропаганди. Думаю, що людей, які більш-менш адекватно оцінюють ситуацію, залишилося там 15–20 відсотків. Більшість тих, хто не сприймав так звану нову владу, вже тут. Можливо, хтось там залишився у глибокому підпіллі, хто має симпатії до України. Але ви ж самі розумієте, які там новини подають.
Як історика мене цікавлять конфлікти другої половини XX століття. Кубинська війна 1959 року, про неї годинами можу розказувати, також багато вивчав історію в’єтнамської війни. Було поняття війни в колишні часи, ну хоч би англо-бурська, вони велися за якимись правилами. Там потім вороги потискали руки один одному. В Іловайську росіяни давали слово. Обіцяли «зелений коридор» і говорили, що не будуть стріляти. Навіть не слово офіцера, слово мужика.., а потім розстріляли наші колони… Я ніколи в житті не потисну руку російському офіцеру».

Олександр КЛИМЕНКО.
(«Голос України»).

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий