Володарка шахової корони

Друга в історії шахів чемпіонка світу серед жінок Людмила Руденко – родом з Полтавщини.
Вона хотіла привернути до себе увагу чоловіка, якого покохала, свого тренера, – і стала чемпіонкою.

Одна з братами на руках
Майбутній міжнародний гросмейстер, заслужений майстер спорту Людмила Руденко народилася в 1904 році в Лубнах у родині статського радника. Такий цивільний чин давав право на спадкове дворянство. Люди, які мали це звання, могли займати посади губернаторів, градоначальників і директорів департаментів.
Батько Люди, Володимир Андрійович, викладач місцевої гімназії, першим познайомив дочку з шахами. В десятирічному віці дівчинка впевнено обігравала дорослих. Згодом батька призначили прокурором Миколаєва. Розсварившись із новою владою, Володимир змінив сферу діяльності. Пішов у священики, віддалився від сім’ї. Людмила довгий час думала, що він поїхав у Константинополь, і, вже будучи в похилому віці, дізналася, що татова могила – на Миколаївщині…
Свою маму Люда майже не пам’ятала, а тата любила і пишалася ним. У 14 років залишилася одна з двома молодшими братами на руках. Життя було дуже важке. Щоб хоч якось відволіктися від побутових негараздів, дівчина закурила і півстоліття “дружила” з цигаркою. Про це розповідала в своїх інтерв’ю. Коли в 70-річному віці почалися проблеми зі здоров’ям, жінка рішуче сказала: “Це моя остання сигарета”. І слова свого дотримала…
В Одесі закінчила гімназію, вступила до інституту народного господарства вчитися на економіста. Улюбленим її предметом була математика – наче граючись, швидко розв’язувала задачі і за себе, і за інших. Дівчина мала різнобічні захоплення – багато читала, грала в шахи, плавала. Одного разу виграла чемпіонат міста з плавання брасом на відкритій воді. Товаришувала з багатьма одеськими співаками і письменниками.
З Одеси Людмила переїхала до Москви, де в 23 роки виграла жіночий чемпіонат СРСР з шахів. У Ленінград (нині – Санкт-Петербург) дівчина поїхала за своїм коханим – вченим, викладачем Левом Гольдштейном. Вийшла заміж, народила сина Володимира.
Порятунок дітей – головна справа життя
Молода жінка грає в шахи, виховує малюка, працює в друкарні. З початком війни в 1941 році переходить на великий військовий завод, який евакуювали в Уфу.
Однак діти багатьох співробітників заводу залишились в Ленінграді. Директор доручив Людмилі повернутися і вивезти дітей з оточеного гітлерівцями міста. Залишивши свого сина, жінка поїхала. Надзвичайними зусиллями добилася формування ешелона і встигла вивезти дітей до того, як кільце блокади замкнулося.
Майже 20 днів тривала дорога під обстрілами і бомбардуваннями. Не вистачало продуктів і медикаментів. Людмила Володимирівна була для трьохсот хлопчиків і дівчаток лікарем, санітаркою, кухарем, захисником… Через багато десятиліть вона згадувала щасливі обличчя батьків, які зустрічали її з дітьми. Про більшу нагороду і не мріяла. Всіх довезла живими, в дорозі роздобувала їжу, воду, годувала, лікувала, втішала, підбадьорювала. Доставивши дітей, сама злягла, нервово і фізично виснажившись.
Ту поїздку і порятунок дітей Людмила Володимирівна вважала найголовнішою справою свого життя.
У післявоєнні роки в зруйнованому фашистськими бомбами Ленінграді Людмила тулилася з сином у підвальній сирій кімнатці. Перечитувала шахову літературу і влаштовувала тренувальні партії з подругою…
Розлучившись із чоловіком, зберегла добрі стосунки з ним і його наступними дружинами. Сама в зрілому віці закохалася в свого тренера Григорія Левенфиша, але той не вирізняв Людмилу серед інших спортсменок. Щоб привернути увагу тренера, вона вирішила стати кращою в світі шахісткою. І досягла мети в 46 років.
Квартира не стала музеєм
Перша чемпіонка світу серед жінок – чешка Віра Менчик, котра загинула під час Другої світової війни (в її будинок потрапив німецький снаряд), – ще за життя приїздила в СРСР проводити сеанси одночасної гри. Тоді похвалила за майстерність одну лише молоду Руденко, негласно роблячи її своєю наступницею… Королева сказала, що у Люди велике спортивне майбутнє.
Корону чемпіонки світу наша землячка носила три роки – з 1950-го до 1953-го. За перемогу отримала лавровий вінок, золоту медаль і кубок. Двері квартири Людмили Руденко завжди були гостинно відчинені для шахісток, які приїжджали до неї з усіх усюд. Чемпіонка знайомила гостей зі своєю бібліотекою, підказувала, які музеї міста варто відвідати. На “десерт” в її домі традиційно були шахи. Грала вся сім’я – господиня, син, невістка та онук.
Онук шахової королеви Сергій розповідав, що бабуся не влаштувала в квартирі музей нагород. Із золотих медалей робила собі золоті коронки на зуби. Коли лавровий вінок почав засихати, використовувала лаврове листя як звичайну спецію для супу. Кубок не раз відносила в ломбард, коли було сутужно з грошима. Легко давала друзям у борг. Працювала економістом на заводі й заробила пенсію в 120 карбованців. Не стала ходити по чиновниках і просити чемпіонської надбавки.
Людмила Володимирівна також займалася суддівством, передавала свій багатий досвід молодим гравцям. У шахи, бридж і преферанс грала до старості. Померла відома українка у 81 рік, у лютому 1986-го. Останні роки хворіла, сліпла, але сили духу не втрачала.
– Уже не бачу півдошки, але першорозрядників поки що обіграю, – жартувала вона.
Часто їздила до родичів в Україну, завдяки цим поїздкам їй вдалося відшукати могилу батька.
На Полтавщині видатна землячка належним чином не пошанована. Лише в Лубнах Федерація шахів України проводить турнір її імені.

Підготувала Ганна ЯЛОВЕГІНА.

Вы можете оставить комментарий, или Трекбэк с вашего сайта.

Оставить комментарий

Вы должны Войти, чтобы оставить комментарий.