Володимир-Хреститель

Володимир-Хреститель

Святий рівноапостольний Володимир-Хреститель на віки вперед визначив духовну долю нашої Церкви і нашого православного народу. За церковним календарем пам’ять подвижника вшановується 28 липня. Цього дня встановлене також державне свято – День Хрещення Київської Русі. У столиці традиційно відбуваються багатотисячні хресні ходи, на Володимирській гірці біля пам’ятника Великому князю служать молебні.

Із літописів під 970 роком дізнаємося, що князь Святослав незадовго до своєї смерті розділив землі Русі між трьома синами: старший Ярополк одержав Київ, середній Олег – землю Древлянську, а молодший Володимир – Новгород.
На жаль, після смерті Святослава між братами почалися міжусобиці, внаслідок яких загинули і Олег, і Ярополк. Ставши єдиним володарем Русі, Володимир здійснив кілька вдалих військових походів: завоював Галичину, упокорив в’ятичів і радимичів, переміг камських болгар, успішно воював із печенігами і таким чином розширив межі своєї держави від Балтійського моря на півночі до річки Буг на півдні.
І на київському престолі, і в особистому житті Володимир був запеклим язичником – вважав, що правда й справедливість можуть бути тільки на боці сильного, за прикладом хазарских каганів (мусульман), окрім п’яти дружин, утримував безліч наложниць. Встановив на київських пагорбах ідоли Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Мокоши. Цим ідолам приносили людські жертви.
Своє дитинство й благочестиві повчання, які чув від бабусі Ольги, Володимир почав пригадувати після мученицької кончини варяга-християнина Феодора та його сина Іоана: батько не погодився віддати нащадка для приношення жертви після вдалого походу Володимира на ятвягів. Передсмертні слова святого Феодора про Єдиного Бога, передані Великому князю, справили на нього сильне враження. Душа його, котра шукала істинну віру, не знаходила спокою. Він багато спілкувався з проповідниками різних релігій світу.
У 987 році князь Володимир виступив у похід на місто Херсонес (Корсунь) в Криму, що належало у той час Візантійській імперії. Узявши Херсонес, він зажадав руки царівни Анни, погрожуючи у разі відмови походом на Константинополь (Царгород). Візантійські співправителі, імператори Василь і Костянтин, висунули умовою шлюбу своєї сестри прийняття князем Володимиром віри Христової. А її святі зерна вже й до того помалу проростали у його серці й душа прихилялася до Константинопольської Церкви-Матері.
У святому Хрещенні князь Володимир був наречений Василем, на честь святого Василія Великого. Тоді ж, у Херсонесі, одружився з царівною Анною. Як викуп за дружину він повернув місто Візантії, побудувавши в ньому храм святого Іоана Предтечі. У Київ князь вирушив разом із княгинею Анною, константинопольськими й херсонеськими священнослужителями, взявши з собою богослужбові книги, ікони.
У столиці Володимир зібрав дванадцять своїх синів і, підготувавши їх до прийняття віри Христової, охрестив. Хрестився і весь його дім, і багато бояр. Потім Володимир взявся за винищення ідолів: одні були спалені, інші порубані, а головний ідол – Перун – скинутий із пагорба у Дніпро. Священнослужителі, а також раніше хрещені княжичі й бояри, обходили площі й будинки киян та наставляли їх в істинах Євангелія. Великий князь призначив певний день всенародного Хрещення (за деякими відомостями, це було 14 серпня 988 року) і оголосив по всьому місту: «Якщо хто не прийде зранку на річку, супротивником мені буде!». Тільки найзапекліші язичники чинили опір цьому наказу й втікали з Києва. Більшість киян з’явилися на те місце, де притока Дніпра (Почайна) зливається з Дніпром. Безліч людей, старі й молоді, матері з дітьми, вступали у води Дніпра і Почайни; священнослужителі на чолі з першим Київським митрополитом Михаїлом читали молитви.
Після прийняття християнства на Русі розпочалося активне храмобудівництво. Літописи повідомляють, що князь Володимир особливо піклувався про духовну освіту народу, священики почали навчати дітей у містах і селах грамоті. Святе Хрещення прийняли після Києва жителі Новгорода і Смоленська, Полоцька і Турова, Пскова, Луцька, Володимира-Волинського, Чернігова, Курська, Ростова Великого й інших міст.
Минуло кілька років, і до кінця Х століття на Русі вже були свої єпископи, священики і диякони, значно зросла кількість освічених людей різного віку й походження. Русь залучалася до більш передової християнської культури й цивілізації, увійшла в сім’ю християнських народів Європи.
Блаженна кончина Великого князя Володимира настала 28 липня 1015 року в селі Берестове (історична місцевість Києва, давнє княже село). У другій половині XIX століття в Києві був споруджений храм на честь святого рівноапостольного Володимира, який нині є патріаршим кафедральним собором.

Поділися:

Добавить комментарий