Володимир МАЦАПУРА:  «Мріємо, щоб у Полтаві колись  запрацював повноцінний веслувальний  спортивний комплекс»

Володимир МАЦАПУРА: «Мріємо, щоб у Полтаві колись запрацював повноцінний веслувальний спортивний комплекс»

У День фізичної культури і спорту, 11 вересня, наша держава вшановуватиме спортсменів і тренерів, завдяки яким Україна знана у світі, чиї досягнення підносять український прапор над спортивними аренами усіх континентів планети. Зовсім недавно завершилася Токійська Олімпіада, і мультимедалісткою головних спортивних стартів 2021 року стала веслувальниця Людмила Лузан. Вона представляла в Токіо Полтавщину і є вихованкою нашого земляка Миколи Мацапури, який працює у Горішніх Плавнях. А його рідний брат Володимир Мацапура вже півсторіччя тренує молодих веслувальників у Полтаві. Він очолює комунальний заклад «Полтавська дитячо-юнацька спортивна школа «Веслувальник», вихованкою якої є ще одна учасниця Токіо-2020, уродженка Полтави, чемпіонка Європи, призерка чемпіонатів світу та Європи Марія Кічасова-Скорик. Напередодні свята кореспондент «Зорі Полтавщини» зустрівся з Володимиром Мацапурою, тренерським штабом і вихованцями «Веслувальника».

– Дозвольте привітати вас, Володимире Івановичу, очолюваний Вами колектив, вихованців спортивної школи, усіх веслувальників на байдарках і каное з медалями наших спортсменів на Олімпіаді. Для каноїстів та байдарочників Полтавщини Токіо-2020 взагалі було особливим, адже кожен другий спортсмен збірної України представляв нашу область, а Людмила Лузан здобула першу медаль Олімпійських ігор в жіночому каное за всю історію Незалежності України.
– Дякую, полтавська вода взагалі благословенна! До речі, ще за часів СРСР саме водна акваторія Полтави вважалася однією з найкращих у Союзі. Усіх спортсменів, яким вона дала путівку у великий спорт, і не перелічити. Намагаємося підтримувати високу планку і зараз. Нині у нас навчається близько півтори сотні юних спортсменів віком до 18 років. Для батьків при виборі секції перевагою нашого виду спорту є те, що не потрібно «вкладатися» в амуніцію, до того ж навчання у нас безоплатне. Тож кожного року бажаючих долучити свою дитину до веслування дуже багато, але ж нас, тренерів, лише вісім: чотири – штатні, чотири – «почасовики». Цього звісно замало, ще б дві ставочки нам точно не завадило.
Наша школа спеціалізується на жіночому і чоловічому каное, жіночій байдарці й відносно новій для України дисципліні – греблі на човнах «Дракон». Це поки що неолімпійський вид спорту, який активно розвивається на Полтавщині. Кілька років тому придбали відповідний човен, тренером працює наш вихованець Дмитро Загній. За його плечима неабиякий спортивний досвід. Він – дворазовий бронзовий призер чемпіонату світу серед студентів (2014 рік), у 2016 році завоював «бронзу» спочатку на чемпіонаті Європи, а потім і на чемпіонаті світу серед спортсменів до 23 років. А ще Дмитро є семиразовим чемпіоном світу з греблі на човнах «Дракон». За кілька років роботи вже десятки його підопічних отримали спортивні розряди, ставали переможцями різноманітних змагань. Він – тренер від Бога. Ці ж слова можу сказати про Ірину Цимбал, Світлану Березу, Дениса Пегарева, Сергія та Ольгу Кічасових, Едуарда Шевченка. До речі, у нас працює вже друге покоління тренерів, які є вихованцями «Веслувальника», ось, наприклад, Ірина Цимбал прийшла до мене, коли навчалася у шостому класі, пізніше вона тренувала Дмитра Загнія, а зараз вже Дмитро є одним із наших провідних тренерів.
– Якими здобутками можете похвалитися цьогоріч? Чого, можливо, не вистачає для того, щоб результати були ще кращими?
– Якщо розповідати дуже коротко, то у 2021 році 10 наших вихованців отримали звання «Кандидат у майстри спорту України», ще 38 отримали спортивні розряди. У червні в Ковелі на чемпіонаті України на байдарках і каное (юнаки та дівчата 2005–2006 та 2007–2008 років народження) наші вихованці завоювали 17 медалей, серед яких 8 золотих, а у липні ми стали переможцями спочатку зональних змагань командного чемпіонату України серед ДЮСШ у Запоріжжі, потім в Умані вибороли загальноукраїнську командну першість. До речі, виступали на чемпіонаті не повним складом у 24 спортсмени, але й 18 наших хлопців і дівчат завоювали 15 медалей (8 золотих, 4 срібні та 3 бронзові), і «Веслувальник» став кращим серед дитячо-юнацьких спортивних шкіл усієї України. Є у нас медаль і на «дорослому» чемпіонаті України, хоч, ще раз наголошу, наші вихованці – це спортсмени до 18 років, а там змагалися значно досвідченіші атлети.
Але вважаю, що найголовніше – це те, що сотні дітей долучаються до здорового способу життя, проводять час на свіжому повітрі, «виробляють» у собі бійцівські якості. Ми бачимо, що це майбутнє нашого веслування. Ось зараз «на воді» Іра Неділько та Карина Негря (на фото) – ми віримо, що з часом вони змагатимуться на Олімпіаді. (Спілкуючись пізніше з дівчатами, я особисто пересвідчився, як «горять очі» у юних веслувальниць. Немає сумніву, що вони знайшли спорт свого життя і попереду у них великі перемоги. До речі, лише цьогоріч на двох вони завоювали 10 медалей на чемпіонатах України.Авт.).
Але, звісно, є і проблемні питання, як то кажуть, часи такі, що гроші вирішують дуже багато чого. З човнами у нас все більш-менш добре. Нещодавно придбали каное-«четвірку». Це 240 тисяч гривень. Одиночка коштує 100 тисяч. Коли купляли «Дракон», він «потягнув» на сім тисяч доларів. Дуже дякуємо міському голові Полтави Олександру Мамаю, який теж є веслувальником, нашим вихованцем, кандидатом у майстри спорту. За моїми підрахунками, він уже близько трьохсот тисяч гривень власних коштів вклав, допомагаючи школі.
Човни є, а ось на чому їх перевозити – немає. На відміну від багатьох інших ДЮСШ, у нас немає власного автотранспорту для поїздок на змагання. Звичайно, допомагає обласний спорткомітет, але от, наприклад, для виїзду на переможний чемпіонат у Ковелі самотужки довелося наймати приватного перевізника. П’ятнадцять тисяч заплатили, здається, і небагато, але ж ці гроші можна було б використати з більшою користю. Наприклад, зараз працюємо над тим, щоб створити спортивний зал із тренажерами. Тренери вклали у цю справу вже 75 тисяч гривень. Кілька років тому нам навіть виділяли 120 тисяч на цю справу, але як виділили, так потім із зміною влади і забрали… Але ж веслування – це вид спорту, який залежить від погоди і пори року. Пізньою осінню та зимою не поплаваєш, а тренуватися немає де. Тож у нас є мета, і ми йдемо до неї, але без відповідного фінансування досить складно зробити це швидко. Взагалі ж мріємо про те, щоб у Полтаві колись запрацював повноцінний веслувальний спортивний комплекс. Веслування заслуговує на це, адже саме наші спортсмени здобувають величезну кількість медалей та залікових балів у скарбничку спортивних досягнень міста.
– Дуже сподіваюся, що Вас почують! Від імені читачів «Зорі Полтавщини» вітаю колектив «Веслувальника» з професійним святом і бажаю нових перемог вашим вихованцям.
– Дякую, ми робимо для цього все можливе.

Андрій ФІАЛКОВСЬКИЙ
“Зоря Полтавщини”

Поділися:

Добавить комментарий