Володимир МИХАЙЛЕНКО: «Якщо тваринництво  занепадатиме – всім  буде нелегко»

Директор ТОВ "Промінь-Приват" Володимир Михайленко (у центрі) із зоотехніком з племінної справи Юлією Мацюк та оператором машинного доїння Вірою Шумейко у доїльній залі господарства.

Володимир МИХАЙЛЕНКО: «Якщо тваринництво занепадатиме – всім буде нелегко»

Рік, що минає, був нелегким для усіх галузей господарства України. А для аграріїв свої неприємні сюрпризи приготувала ще й «небесна канцелярія» – відсутність дощів подекуди призвела до посухи, якої не пам’ятають навіть старожили. Про підсумки складного сільськогосподарського 2020 року та прогнози на майбутнє наша розмова із заслуженим працівником сільського господарства України Володимиром МИХАЙЛЕНКОМ, який з 2007 року працює директором потужного сільськогосподарського підприємства ТОВ «Промінь-Приват», що базується у селі Білики Миргородського району. Володимир Павлович обіймає керівні посади в агроформуваннях Полтавщини різних форм власності більше тридцяти років, постійно знаходиться на контакті з колегами з інших регіонів України, тож знає про стан справ у сучасному сільському господарстві держави не з чужих слів.

«Хоч рік був і нелегким…»

– Володимире Павловичу, сезон польових робіт завершено, результатами задоволені?
– Якщо дивитися з точки зору аналізу всіх факторів, від примх природи до ситуації, що нині складається на ринку, вважаю, що спрацювали ми дуже непогано. Стосовно ранніх зернових – погодні умови були відносно сприятливими, відповідно і результатом ми цілком задоволені. Щодо пізніх зернових ситуація із погодою складалася набагато гірше, дощів не було, природа випробовувала на міцність, але впоралися і, як на цей рік, зібрали достойний урожай. Господарства ж, що працюють на півдні України, тобто близько третини території держави, постраждали дуже сильно, і показники у них подекуди у рази менші. Що вже казати про Миколаївську, Херсонську, Одеську області, коли аграрії навіть з сусідньої Кіровоградщини опинилися у складному становищі. А це ж майже наші широти. Дзвонять знайомі, розповідають, що кукурудзи зібрали максимум 30–32, соняшнику – 15, сої – 7–8 центнерів з гектара. Це люди, які займалися сільським господарством усе життя, знають свою справу. І ось такий результат.
Пощастило цьогоріч північним областям, «на коні» зараз Сумщина, де врожаї того ж соняшнику ніколи не були вищими, ніж в інших регіонах. Зміна природних умов, підвищення температурного режиму впливають все більше і більше. По врожаю навіть одразу видно, де полосою дощі пройшли, а де ні. Візьмемо для прикладу наше господарство. У нас поля на землях 5 сільрад («Промінь-Приват» обробляє близько 3,5 тисячі гектарів орної землі. – Авт.), найбільше у Білицькій і Хомутецькій сільрадах. Так-от, у Біликах врожайність кукурудзи одна, а у Хомутці – відчутно інша, хоч поля майже поряд. Трішки в інші, умовно кажучи, природні зони лани потрапили, ось і вся арифметика.
Тож рік був нелегким, але в цілому його підсумками ми задоволені. Нині повністю завершено осінній цикл польових робіт. Зараз (розмова відбулась наприкінці листопада. – Авт.) готуємо техніку до зимівлі, ставимо на збереження до весни. Все йде по плану.
Та є ще одне питання, яке нині якось не на слуху, але, з моєї точки зору, саме зараз про це і варто говорити у загальнодержавному масштабі. Це перспективи тваринницької галузі.

«Чесно кажучи, як в Україні виживатиме тваринництво, навіть не знаю»

– Ми в своєму аграрному товаристві переконані, – каже Володимир Михайленко, – що тих, хто нині займається тваринництвом, варто одразу героями називати. До речі, колега з Рівного розповів, що у них багато хто з фермерів починає відмовлятися вже і від обробітку землі. А чому? Тому що без органічних добрив, гною на Західній Україні гарного врожаю не збереш. А тваринництво в державі занепадає. Багато фермерів ним взагалі майже не займаються, здебільшого лише рослинництвом, при цьому природні добрива не вносяться, земля виснажується, а то й отруюється хімією. Кілька років попрацювали і… Та що казати, навіть на нашій землі ми ж бачимо, як змінюється її структура, а отже, як результат, надалі й врожайність, після внесення гною. Не буде в Україні тваринництва – всім доведеться важко. А цю галузь зараз фактично «добивають».
– «Промінь-Приват» утримує велику рогату худобу?
– Так, хоч нині це не дуже прибутково. Судіть самі: з одного боку, для тих, хто займається лише рослинництвом, ринкова кон’юнктура складається досить непогано. Ціна на соняшник «підбирається» до 19 тисяч гривень, соя коштує близько 17 тисяч, кукурудза – 7300 гривень за тонну. Але ж посуха призвела до зростання цін на все, в тому числі і на корми. Ми займаємося як рослинництвом, так і тваринництвом, тож чим нагодувати стадо у нас є. Нині якраз активно проводимо консервацію жому, одним словом, кормів вистачає. Але ж… Що будуть їсти корови в тих господарів, яким доводиться все купляти на ринку. Як буде виживати тваринництво? Звичайно, ціни зараз піднімуться і на молоко, і на м’ясо, та купівельна спроможність населення теж має свої рамки. Тим більше у ці нелегкі часи. Доводиться чути, мовляв, зараз світ глобалізований, не буде свого, завезуть з-за кордону, але ж, по-перше, яка буде ціна, а по-друге, чи буде зиск державі, якщо гроші зароблятимуть іноземні виробники і посередники? До того ж вітчизняна тваринницька галузь може просто не вистояти у конкурентній боротьбі. Бізнес – жорстка справа, кожен підприємець бажає заробити якнайбільше. Подивляться люди, що прибутку нема, і підуть стада «під ніж». А тваринництво ж це не лише молоко і м’ясо. Це й ті ж органічні добрива, а ще – робочі місця, зарплати і добробут людей. Якби ми не утримували велику рогату худобу, то кількість працівників була б вдвічі, а може, і втричі менша. Тобто люди б втратили роботу, а держава – податки. Я, як директор сільгосппідприємства, дуже вдячний нашим засновникам, зокрема Олександру Григоровичу Цисю, за те, що вони підтримують тваринницьку галузь. У ферми вкладаються великі кошти. Для прикладу, минулого року було прийнято рішення про встановлення сучасної системи створення мікроклімату. І вже з цього літа вона запрацювала. Враховуючи італійський досвід, у місцях перебування корів були встановлені потужні вентилятори, що, розвертаючись на 180 градусів, через спеціальні форсунки розпилюють воду. Завдяки утворенню дрібнодисперсного туману температура значно знижується, що дозволяє встановити комфортний для худоби мікроклімат, а це в свою чергу позитивно впливає на збільшення надоїв.
Наше господарство є племінним заводом з української чорно-рябої породи і репродуктором з вирощування голштинів. Утримуємо стадо у 526 голів великої рогатої худоби. У нас сучасний доїльний зал, впроваджено безприв’язне утримання корів, розміщення худоби у корівниках за стандартами прогресивних технологій, використовуємо якісні корми. Саме з нашого молока виготовляється дитяче харчування («Яготинське для дітей») на заводі у селищі Згурівка Київської області. А це свідчить про якість нашої продукції. Надої цьогоріч будуть у межах 7400–7500 літрів на корову. Тобто зі свого боку робимо все можливе для того, щоб на столах українців були молоко та м’ясо, і, в кінцевому підсумку, держава мала продовольчу безпеку. Але держава про підтримку тваринництва, та й взагалі сільського господарства, дбає, з моєї точки зору, недостатньо, що з часом може призвести до дуже негативних наслідків.

«Усі процеси в державі взаємопов’язані»

– Не можу оминути питання відкриття ринку землі, яким чином, на ваш погляд, це має відбуватися?
– Безумовно, якщо відбулося розпаювання, то те, що людина не могла продати землю, яка знаходилася у її приватній власності, – це порушення конституційних прав. Але ж обіг землі це теж стратегічне, безпекове питання. Має бути жорсткий контроль, держава повинна розробити механізм, який забезпечував би ефективне використання земель, недопущення їх виснаження тощо. Поки що ж я цього не бачу. Та схема, яка запропонована зараз, не є досконалою, землю просто можуть скупити ті, у кого багато грошей, а як її далі будуть використовувати, ніхто не знає. Систему контролю не створено. І чи будуть після відкриття ринку землі для іноземців в українському селі нашим людям робочі місця, до речі, теж невідомо. Тож ризиків багато. З моєї точки зору, найкращим варіантом було б, якби землю викуповувала держава. А далі продавала чи передавала її в оренду ефективному власнику і ставила перед ним чіткі вимоги її використання, виходячи з інтересів продовольчої безпеки та розвитку регіонів. Усі процеси в країні взаємопов’язані. Село занепаде – нелегко буде всій державі. Не буде роботи на селі – люди почнуть виїжджати, в тому числі й за кордон.
– А нині ваше господарство не відчуває дефіциту робочої сили?
– Ні! У нас достойна заробітна плата. Люди зрозуміли, що якщо механізатор може, умовно кажучи, заробити тисячу доларів на місяць у сезон, а доярка кожного місяця – 500–600, то навіщо людям виїжджати кудись на заробітки. Так, можливо, отримаєш трохи більше, але ж доводиться залишати родину, оселю, рідне село. У нас великий дружний колектив, нині у господарстві працює близько ста людей. Усі вони живуть у навколишніх селах, у всіх тут родичі, діти, онуки. Тож «Промінь-Приват» опікується і соціальною сферою. Підтримуємо школи і дитсадки, своєю технікою взимку розчищаємо дороги. Нині на умовах співфінансування з ОТГ будуємо міст. Турбота про людей, як про своїх працівників, так і про інших мешканців навколишніх сіл, – один із наших пріоритетів. Господарство повністю розрахувалося з пайовиками. Як я вже зазначав, працівники отримують достойну зарплату, яку виплачують два рази на місяць без жодних затримок. До речі, повністю розрахувалися ми і з кредиторами. Рік був непростий, але закінчуємо ми його, упевнено дивлячись у майбутнє. Чекаємо весни, коли почнеться новий сільськогосподарський сезон. Яким він буде, з огляду на природні й інші чинники, сказати важко, але 2021-й, як і попередні та й наступні роки, для «Промінь-Привату» буде сповнений напруженої роботи, нових здобутків, нових сподівань.

Спілкувався
Андрій ФІАЛКОВСЬКИЙ
(«Зоря Полтавщини»).

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий