Цей місцевошанований чудотворний образ належить до іконографічного типу Володимирської (Вишгородської) ікони, написаної євангелістом Лукою. Доля святині дивовижна, адже протягом понад двохсотлітньої історії вона зберігалася в різних храмах, її переховували від бузувірів і тривалий час вважали втраченою.
Вклонитися святині й помолитися перед нею нашій Небесній Заступниці багато вірян прийдуть до Полтавської Вознесенської церкви 8 вересня, коли чудотворний образ вшановується за церковним календарем.
За переказами, ікона була явлена в період лихоліть Північної війни, в першій половині ХVIII століття, неподалік Полтави, в безлюдній місцевості, що колись належала полтавському полковнику Пушкарю. Згодом тут виник Пушкарівський Вознесенський жіночий монастир, а чудотворний образ став його головною святинею, до якої звідусіль ішли прочани з молитвами про зцілення.
На межі ХVIII – ХІХ століть ікона за нез’ясованих обставин потрапила до Великобудищанської обителі (поблизу Великих Будищ, нині Диканського району). Ймовірно, її перенесли туди сестри, які перейшли з Пушкарівської обителі. На новому місці святиня продовжувала чудотворити.
За радянських часів Великобудищанський монастир був остаточно закритий у 1922 році. Зразкове господарство розграбували, храми переобладнали під дитячий притулок і профтехучилище. З 1922-го до 1939 року святиня знаходилася у Спасо-Преображенському скиті Великобудищанського монастиря, поблизу села Матвіївка Котелевського району.
Після арешту в 1939-му останнього скитського священика ікону берегла послушниця Євдокія Ніколаєнко (у майбутньому – черниця Євстолія). Коли в кінці 1941 року життя скитської Спасо-Преображенської церкви відновилося, святиня знову повернулася до храму. Відомо, що одного разу сестри вирішили винести ікону за межі скиту, але в них нічого не вийшло. Потім вони пояснювали, що це сама Богородиця не захотіла полишити свій уділ. Під час одного з обстрілів снаряд влучив у церкву, й вибуховою хвилею розвернуло колону іконостаса, проте святиня вціліла.
Після закриття у 1961 році Спасо-Преображенського храму чудотворна ікона зберігалася у родині церковного старости Івана Максимовича. Про те, що вона не втрачена, духовенству стало відомо тільки в 1995 році. Згодом святиню привезли до Полтавського Свято-Макаріївського кафедрального собору. З 2009-го вона перебуває у Полтавській Вознесенській церкві, нарешті повернувшись на місце свого першого обретіння.
Підготувала
Вікторія КОРНЄВА.