Володимирська Пушкарівська  ікона Божої Матері

Володимирська Пушкарівська ікона Божої Матері

Цей місцевошанований чудотворний образ належить до іконографічного типу Володимирської (Вишгородської) ікони, написаної євангелістом Лукою. Доля святині дивовижна, адже протягом понад двохсотлітньої історії вона зберігалася в різних храмах, її переховували від бузувірів і тривалий час вважали втраченою.
Вклонитися святині й помолитися перед нею нашій Небесній Заступниці багато вірян прийдуть до Полтавської Вознесенської церкви 8 вересня, коли чудотворний образ вшановується за церковним календарем.

За переказами, ікона була явлена в період лихоліть Північної війни, в першій половині ХVIII століття, неподалік Полтави, в безлюдній місцевості, що колись належала полтавському полковнику Пушкарю. Згодом тут виник Пушкарівський Вознесенський жіночий монастир, а чудотворний образ став його головною святинею, до якої звідусіль ішли прочани з молитвами про зцілення.
На межі ХVIII – ХІХ століть ікона за нез’ясованих обставин потрапила до Великобудищанської обителі (поблизу Великих Будищ, нині Диканського району). Ймовірно, її перенесли туди сестри, які перейшли з Пушкарівської обителі. На новому місці святиня продовжувала чудотворити.
За радянських часів Великобудищанський монастир був остаточно закритий у 1922 році. Зразкове господарство розграбували, храми переобладнали під дитячий притулок і профтехучилище. З 1922-го до 1939 року святиня знаходилася у Спасо-Преображенському скиті Великобудищанського монастиря, поблизу села Матвіївка Котелевського району.
Після арешту в 1939-му останнього скитського священика ікону берегла послушниця Євдокія Ніколаєнко (у майбутньому – черниця Євстолія). Коли в кінці 1941 року життя скитської Спасо-Преображенської церкви відновилося, святиня знову повернулася до храму. Відомо, що одного разу сестри вирішили винести ікону за межі скиту, але в них нічого не вийшло. Потім вони пояснювали, що це сама Богородиця не захотіла полишити свій уділ. Під час одного з обстрілів снаряд влучив у церкву, й вибуховою хвилею розвернуло колону іконостаса, проте святиня вціліла.
Після закриття у 1961 році Спасо-Преображенського храму чудотворна ікона зберігалася у родині церковного старости Івана Максимовича. Про те, що вона не втрачена, духовенству стало відомо тільки в 1995 році. Згодом святиню привезли до Полтавського Свято-Макаріївського кафедрального собору. З 2009-го вона перебуває у Полтавській Вознесенській церкві, нарешті повернувшись на місце свого першого обретіння.

Підготувала
Вікторія КОРНЄВА.

Поділися:

Добавить комментарий