Волохаті свині пасуться як вівці, гарно ростуть і не бояться морозів

Волохаті свині пасуться як вівці, гарно ростуть і не бояться морозів

У рідній Войнівці Чутівського району Олександра Яковлева знають як доброго господаря і талановитого знавця різноманітної сільськогосподарської техніки. Ще з самого дитинства він засвоїв просту істину, що під лежачий камінь вода не потече, тож кожен – коваль свого щастя і добробуту. Неухильно дотримується цього і нині. Після закінчення місцевої школи проходив військову службу у Латвії, де згодом і залишився працювати. З Прибалтикою у Олександра Леоновича пов’язано чимало спогадів і двадцять років життя. Працюючи у воєнній частині, саме там він зустрів свою майбутню дружину. Згодом у сім’ї народилося двоє дітей – донька Раса і син Андрій.
Туга за Батьківщиною і рідними змусила повернутися додому і починати життя з чистого аркуша. Влаштувався працювати в місцевому колгоспі електриком, помалу збудував добротний будинок. Утримувати родину на заробітню платню простого трудівника ставало все складніше, до того ж прийшли важкі роки перебудови і застою економіки. Колгосп розпався, і, щоб мати заробіток, Олександр Леонович вирішив розводити свиней. У 1991 році купив першу свинку на маточне поголів’я. Для приготування кормів для тварин Олександру Леоновичу довелося власноруч змайструвати млин, зерноподрібнювач і пристрій для подрібнення зеленої маси. Згодом також зібрав невеликий трактор, за допомогою якого обробляв власні паї. Таким чином велику частину кормів вирощував сам, інші закупляв у місцевих фермерів. Кілька років тому прочитав у пресі про таку породу свиней, як угорська пухова мангалиця. На місцевих теренах вона була новою, тоді як в Закарпатті і Центральній Європі про неї відомо здавна. Порода особлива тим, що свині є травоїдними і можуть практично повністю обходитися без концентрованих кормів. Але при їх наявності швидше ростуть. Лише час від часу їх можна почастувати картоплею і гарбузом. Завдяки густій шерсті можуть пастися на вигоні як вівці, не бояться тріскучих морозів і можуть ночувати під відкритим небом.
Найважчим на початку розведення екзотичних «п’ятачків» для Олександра Леоновича був пошук і купівля перших двох тварин на плем’я. Їх йому у 2007 році привезли фермери з Кременчука та Запоріжжя. Покупкою був задоволений, бо свині виявилися стійкими до хвороб і споживали переважно соковиті корми. Влітку їли тільки зелену масу, гарбузи, зілля. Взимку годувалися сіном з додаванням невеликої кількості ячменю. За рік набирали вагу до 120–140 кілограмів. Статева зрілість у тварин наступала у тому ж віці, що і в звичайних свиней. Молоді поросята народжувалися смугастими і нагадували диких. Згодом покривалися густою кудлатою шерстю.
Варто зауважити, що свині цієї породи бояться протягів, тому утримувати їх найкраще у сажах з вигульним майданчиком. Багато хто з односельчан думав, що м’ясо і сало тварин, що вирощуються на траві, несмачне, але Олександр Леонович переконує, що це не так: «Всі мої знайомі, які спробували мою продукцію, залишилися задоволеними. Вона ніжна на смак, зовсім не схожа на м’ясо диких свиней. А ще у ньому більше ненасичених кислот і вітамінів, а менше холестерину». Найбільшою проблемою у розведенні цих свиней господар назвав складність оновлення поголів’я. Все важче вдавалося знаходити чистопородних тварин, бо в Україні цьому приділяється мало уваги. Недобросовісні господарі продають свиней, схрещених з іншими породами, що призводить до їх поступового виродження.

Юлія ХОМЕНКО
«Зоря Полтавщини»

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий