У село Клепачі Хорольської територіальної громади – центральну садибу СВК «Перемога» – їдуть за досвідом і за порадою із сусідніх районів і з інших областей України не одне десятиліття. Нині сільгоспкооператив живе болями й надіями усієї нашої держави, яка дає гідну відсіч рашистському агресору. Керівник агропідприємства Анатолій Григорович Пасюта розповів, що за останні п’ять місяців у село повернулося більше півсотні людей: «Біженцями їх назвати не можна, бо у кожного батьки живуть у наших селах. Які ж вони біженці? Люди працювали у Харкові, Києві, Полтаві, Кременчуці. А в цей тривожний час мусили із далеких і ближчих місць повертатися додому. Щоб не сиділи без роботи, усіх, хто звернувся до нас, ми працевлаштували. Шістдесят сім пар робочих рук додалося в нашому дружному колективі».
Енергії працівників СВК «Перемога» можна позаздрити. Господарюють вони відмінно. До того ж є тут і нове футбольне поле зі штучним покриттям, і знамениті на всю округу мурали. Щороку в селах господарства з’являються новобудови, милують око клумби, оформляються місця відпочинку. Вже на в’їзді в село зупиняємося біля залитого сонцем майдану. Вітаємось із працівницею, яка порається біля шестиметрової жіночої фігури, установленої на мармуровому постаменті. «Цей пам’ятник символізує нашу Україну. Бачите: дівчина у вишиванці, в руках тримає вінок із стрічками, наче вітає гостей на в’їзді в село». Алла Віталіївна Ляшенко працює в рільничій бригаді 28 років. Вона продовжує: «Йшла із роботи та й подумала привітатися із нашою україночкою. А тут біля постаменту серед чорнобривців увібралося кілька бур’янів. Сапи у мене не було, так я вирішила просто руками їх вирвати. Аякже! Люди старалися, отаку красу нам робили, треба ж за всім цим доглядати». Дізнавшись, що ми журналісти, пані Алла просить: «Ви обов’язково напишіть у газеті, що вся оця краса завдяки нашому керівнику – Анатолію Григоровичу Пасюті. До нас і на роботу їдуть, і відпочивати. Дивіться на наш фонтан. Він увечері різними кольорами світиться, погляньте на нову каплицю. Усе це завдяки господарству, яким керує Пасюта». Обіцяю сільській трудівниці виконати її прохання. А сам думаю, що за 30 років, відколи в колишній радгосп, а тепер СВК «Перемога» прийшов молодий директор Анатолій Григорович Пасюта, багато змін відбулося. Упродовж трьох десятиліть Анатолій Пасюта став заслуженим працівником сільського господарства, здобув визнання від держави – удостоєний орденів «За заслуги» усіх трьох ступенів, став почесним професором Полтавського аграрного університету, заслужив повагу і довіру людей. Змінилися і села: помолоділи, покрасивішали, розквітли трояндами і хризантемами.
Біля контори нас чекає Володимир Разумейко. Головний агроном СВК «Перемога», мов диригент великого симфонічного оркестру, керує складним процесом, що зветься «жнива». Тільки замість диригентської палички Володимир Олександрович тримає в руках телефон. Мобільне робоче місце головного агронома обладнане за сучасними стандартами. Кожен дзвінок виводиться на панель його службового автомобіля, це дає змогу дуже оперативно вирішувати виробничі проблеми.
І ось ми на полі. На хвилинку зупиняємося біля кукурудзяного масиву. Зворотами «ходить» «Джон Дір» і підкошує зелені, налиті соком стебла кукурудзи. Комбайнер Сергій Павлович Химич родом із Шишаків. Колись у цьому селі був свій колгосп. Коли ж люди побачили, як господарюють у «Перемозі», перейшли у СВК разом зі своїми паями. «Джон Діром» Сергій Павлович задоволений. «Підкошуємо качанисту на зелену масу для годівлі корівок. Цьогоріч працювати важкенько. Земля від дощів розмокла. Бачите, яка сира? Але наш «трудівничок» (це чоловік так називає свій комбайн) іде жвавенько, бо два мости має. Зараз відрегулюємо висоту скошування і беремося до діла по-справжньому. Добре, що господарство купило сучасну техніку. На такій і робота в радість». Разом із Сергієм Химичем працює молодий напарник. Володимир Кисіль має всього 21 рік. Повернувся у рідне село після навчання в Хорольському агропромисловому коледжі.
«Поле номер вісім, сівозміна третя, пшеничка української селекції «Соломія» раннього строку дозрівання. – Володимир Олександрович знає кожне поле, мов свої п’ять пальців.– У цьому році обрали для посіву шість сортів. Перевагу надали тим, що на наших дослідних полях показали найкращі результати. Задоволені і «Нордікою», і «Ліброю», і «Аліотом». З того, що я бачу, менше 50 центнерів із гектара не буде». Он воно як у справжніх господарів. Врожай починається із випробування сортів на ґрунтах господарства і відбору найбільш придатних для клепачівського клімату.
Минаємо лісосмугу. Перед очами постає картина розкішного золотого лану. Видно, в наших українських генах закладена глибока пошана до пшеничного лану. Зупинись, замри і поглинай цю величну картину очами і душею: гордовиті та сильні стебла тримають ваговиті колосся. А ті туляться один до одного і наче перешіптуються між собою, набуваючи кольору сонця, що щедро дарує зерняті свою енергію. Але стояти без роботи о цій порі – то гріх. Кожну секунду погожої днини бережуть в екіпажі комбайнерів Сергія Гребельного і Євгена Крестьяного. Сергій Миколайович має хліборобського стажу понад два десятиліття. Переїхав у Клепачі із сім’єю із сусіднього Великобагачанського району. Спочатку працював на Т-150, потім освоював сучаснішу техніку. Вже сьомий рік, як йому довірили «Джон Діра». Перед цим комбайнував на вітчизняному «Славутичі». Але американська техніка поза конкуренцією. Своєю роботою комбайнери не дуже задоволені: «Зазвичай ми обмолочували тридцять і більше гектарів за зміну. Менший показник – це сором від людей. А вчора осилили лише двадцять два гектари. Роботу зривають погодні умови. Мокро. Машини важко йдуть, і комбайн блокується. Та на те у нас голови на плечах є. Роботу не зупиняємо», – ділиться Сергій Гребельний. Доки водій Станіслав Анатолійович Манжос ставить свого ГАЗона під завантаження, а Євген сипле зерно в кузов із переповненого бункера, маю кілька хвилин, щоб поговорити із комбайнером. Гордиться чоловік своїми синами. Разом із дружиною Інною Василівною, яка теж працює в господарстві, виховали двох синів: Владислава і Романа. Старший працює фармацевтом, а молодший – студент університету. Батьковими стежками хлопці не пішли, вподобали інші професії. Зате молодший, як і батько, захоплюється футболом. Сільські спортсмени обрали його капітаном свого футбольного клубу. Клепачівські футболісти цього року вийшли у першість області.
На сусідньому полі Іван Біньковський і Віктор Ятленко щойно звільнили бункер і готуються переобідати. Двадцять років як кожен працюючий у господарстві може зайти у їдальню і безкоштовно отримати смачний обід. А комбайнерам їздити туди-сюди ніколи. Дорожать кожною хвилиною. Обід і вечерю їм привезуть на поле, бо працюватимуть дотемна.
Водія Бориса Миколайовича Моренка зустріли на току у Клепачах. Саме розвантажував збіжжя. «Працюю у рідному СВК із 1986 року. Маю за плечима 65 років. Роботи не лишаю. Приємно відчувати, що можу бути корисним». У господарстві приймають зерно нового врожаю на трьох токах. Так організували роботу, щоб максимально скоротити відстань від поля до комори.
Завідувачка вергунівським складом Світлана Ляшенко хвалиться, що приймають до двохсот тонн збіжжя за зміну. Разом із вагарем Олесею Іващенко і механізатором току Станіславом Бирюченком усьому зерну дають лад: віють, просушують, складають у бурти. Світлана Григорівна їздить на роботу за 15 кілометрів із Новооріхівки. Тамтешні господарства розпалися, роботу знайти неможливо. А в Клепачах життя вирує. «І зарплата, і умови належні. Навіть робочий одяг нам видають. Мені так хотілося віддячити добром своїм колегам. Надумала біля вагової розбити клумбу. Кожну вільну хвилину йду до своїх чорнобривців», – розповіла Світлана Григорівна. Кущики чорнобривців утворюють напис «Я люблю «Перемогу». Лідія Миколаївна Кореневська, завідувачка клепачівським током, жартує: «За тридцять років роботи на своєму току кожну мишу знаю». Потім з гордістю показує душову кабінку: «Навіть такі умови маємо. Інколи пилючкою або половою зерно обвіє, теплий душ завжди до наших послуг».
Поїздка із головним агрономом СВК «Перемога» закінчується на полі у Шишаках. Тут у загінках жваво курсують мініатюрні італійські «DIECI». Механізатор Микола Січ хвалится: «Наші «Дієчі» все можуть. На току працюють, на фермі допомагають, і на заготівлі кормів без них не обійдемося». Разом із Артуром Педичем вони пресують сіно і солому. СВК «Перемога» чи не єдине в окрузі господарство, де утримують численне поголів’я худоби. Тваринницька галузь тісно пов’язана із рослинництвом.
Володимир Разумейко розповідає: «Фундамент нинішнього врожаю ми закладали ще в минулому році. На кожне поле під пшеничку внесли перегній. Органічні добрива і структуру ґрунту покращують, і поживу для рослин дають. Не залишили без уваги ранні сходи: підживили весною молоді рослинки. А жнива – це завершальний акорд нашої роботи».
Хай же веселою мелодією бринить зерновий потік клепачівського збіжжя, нехай приносять завзятим працівникам радість ваговиті зернини!..
Віктор ЄМЕЦЬ
Журналіст