Вовняні "персонажі" Олени Сеник

Вовняні «персонажі» Олени Сеник

Літа лишилося на один ковток. Теплий-претеплий. Такий, щоб довго втішатися сонячним післясмаком. Нинішньому літові полтавка Олена Сеник вдячна. Зокрема й за те, що воно започаткувало новий етап у її давньому захопленні рукоділлям.
У червні-липні іграшки умілиці, виконані переважно в техніці сухого валяння, вперше були представлені на виставці. Цікаво, що підтримку ці милі створіння мали найщирішу, адже компанію їм склали ляльки, пошиті мамою Олени, Наталією Миколаївною Сеник.
Родинну виставку мама й донька подарували відвідувачам Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І.П. Котляревського. У книгозбірні Олена Сеник на годинку вийшла зі своєї повсякденної професійної ролі бухгалтера і навчала всіх бажаючих перетворювати м’якенькі грудочки вовни… на чудовий настрій. На добрий день. На щиру радість і волю своїй фантазії.

Веселі герої

Створенням іграшок із вовни в досить модних нині техніках валяння Олена Сеник захопилася вісім років тому. Власне нове хобі швидко подружилося з уже улюбленими вишиванням та в’язанням. На сьогодні в її доробку – близько 65 маленьких вовняних чудес, які змушують навіть найстаршого глядача вмить переноситися в країну дитинства. Туди, де живуть добрі мультяшні герої – «Їжачок у тумані», Вінні-Пух та П’ятачок…
Ясна річ, на виставку завітали далеко не всі створені Оленою персонажі. Причина щонайприємніша – наскільки любить рукодільниця чаклувати над кожним виробом, настільки до душі їй і дарувати свої іграшки хорошим людям. У статусі товару вони не були ніколи.
Окрема історія для умілиці – серія іграшок «кицьки в сукнях». Вони складають улюблену колекцію, з якою господиня не розлучається. Тож відома мультяшна фраза, що кішки «гуляють самі по собі», – точно не про них. У мандри вирушила лише перша пухнаста краля, з якої власне на порозі 2011-го – року Білого Кота – все й почалося.
Одна з подруг поділилася з Оленою планами про обновку до новорічного свята – фасончик, тканина: як на духу, всі секрети виклала. Вони й стали основою задуманого сюрпризу. Але йдеться, звісно, не про «підступне» запозичення ідеї. Таку ж, як у подруги, сукню Олена справді створила своїми руками. Але не для себе, а для… білої кицьки, яку зробила з шерсті. Уявляєте захоплення подруги, коли до свята вона отримала такий подарунок?

Несподівані власниці вишуканих суконь

Надалі бажання рукодільниці створювати мініатюрні вишукані сукні в техніці валяння набуло ще й досить несподіваного розвитку. Всі кицьки-красуні Олени Сеник носять до дрібниць скопійоване вбрання уславлених зірок «голубого екрана».
«Ось ця, здається, схожа на Елізу Дуліттл із мюзиклу «Моя чарівна леді», – показує невгамовна фантазерка на граційну кішечку в білій сукні, в капелюсі з пір’ям та парасолькою у лапці. – А це – Скарлет О’Хара у тій зеленій сукні, яку вона пошила зі штор. Поруч – діснеївська Білосніжка, наші рідні Наталка і Петро, Діана з фільму «Собака на сіні», Герміона з четвертого фільму про Гаррі Поттера…»
Авжеж, кумедна екскурсія як для виставки іграшок із вовни! Прикметно також, що у котячій серії головні не власниці розкішних суконь, а якраз навпаки.
«Є два принципи, за якими обираю наступну ідею, – по-перше, сукня має бути впізнавана. По-друге, складна у виконанні, щоб я не розуміла, як упоратися з черговим завданням», – ділиться рукодільниця. У майбутньому хочеться створити маленьку копію кімоно – того дивовижного вбрання, яке прикрашає японських кіногероїнь. А ще – сукні різних епох: Середньовіччя, Ренесанс, бароко, ампір…
Відтворюючи пишні «кіношні» сукні, Олена Сеник завжди орієнтується на спеціально віднайдену для такої справи світлину чи картинку. Тож жодна найдрібніша деталь не залишається поза увагою. Певно, костюмери багатьох кінодів сплеснули б руками від здивування.

Особливості технології

Початківцям Олена Сеник радить спочатку опановувати техніку сухого валяння, оскільки вона набагато простіша за «мокре». Вовну для валяння і спеціальні голки з насічками сьогодні без проблем можна придбати в будь-якому магазині для рукодільниць. Із власного досвіду умілиця рекомендує, як найзручнішу в застосуванні, так звану кардачесову вовну (шерстяну вату).
Авжеж, усім, кому працювати в цих техніках сподобається, доведеться рахуватися з тим, що вовна – задоволення не з дешевих. Вдасться дещо зекономити, за словами Олени Сеник, користуючись вовною, яку називають слівером. Це неочищена, нефарбована вовна природного кольору. У випадку «барвистого задуму» з неї виготовляють щось на зразок боввана заготовки, який зверху обволікають вовною потрібного кольору.
Робота з голками для сухого валяння вимагає особливої акуратності. По-перше, тому що є ризик поламати тоненькі голки. По-друге, щоб уникнути травмування пальців, адже інструмент дуже гострий. Щодо останнього, то в Олени Сеник є навіть привід пожартувати, що всі власноруч виготовлені іграшки рідні їй по-справжньому: «В усіх, мабуть, можна виявити моє ДНК». У спеціальній літературі захопленим цим хобі радять користуватися наперстками.
Описуючи алгоритм сухого валяння на прикладі іграшки-овечки, рукодільниця звертає увагу на те, що починати варто з основи, якою в цьому випадку буде тулуб. Відділяючи потрібну кількість шерсті, треба розуміти, що в процесі роботи грудочка матеріалу значно зменшиться – вдвічі, а то й утричі.
Необхідна форма м’якому шматочку надається за допомогою голок, якими належить проколювати вовну, в процесі чого волокна сплутуються між собою і заготовка ущільнюється. Коли тулуб готовий, час братися за виготовлення дрібніших деталей. Надалі їх з’єднують в єдиний виріб за тією ж технологією. Прикрасити готову іграшку-овечку кучериками можна, застосувавши холофайбер.
Докладніше вивчити технологію сухого валяння допоможе інформація з інтернет-ресурсів, адже нюансів чимало – і послідовність використання різних за товщиною голок, і напрям їх руху тощо. Дуже зручно, що майстер-класи містять відео, яке демонструє створення виробів у техніці валяння поетапно.
Мине якийсь час і старанні початківці, певно ж, зрозуміють, що має на увазі Олена Сеник, коли говорить, що весь процес створення іграшок у техніці сухого валяння відчуває кінчиками пальців.

Помічники й натхненники

Звісно, знайомство з рукодільницею ніколи не вичерпується увагою лише до її доробку. Розповідаючи про свої хобі, Олена Сеник зізнається, що в шкільні роки уроки праці вважала нудними. Перший інтерес до рукодільної творчості прокинувся років у двадцять. Це коли професійну дорогу було вже визначено. Спочатку – технікум. «Я трохи будівельник», – усміхається жінка. Потім – університет, за яким настав час буднів у точному світі цифр, власне бухгалтерії.
Цікаво, що фах певною мірою таки вплинув і на вподобання у рукоділлі. Хрестиком Олена вишиває рідше – бо ж знову треба рахувати й пильнувати, аби не збитись. А от «будівельні креслення», навпаки, приваблюють. Ану розрахувати «проект» створення іграшкового будиночка чи вертепа! Та залюбки. Не обійдеться і без макета.
Ясна річ, що головним дефіцитом для працюючих рукодільниць є його величність час. Скільки того дозвілля після роботи? Жменька. А якщо повертаєшся ще й не в квартиру на енному поверсі, а у будинок, біля якого і садок, і ще якийсь клаптик землі. Але мама, Наталія Миколаївна, доньку підтримує. Сама ж знає, як воно, коли творча ідея вже аж іскрить…
«Кажуть, де брати час на захоплення? – розмірковує Олена. – Насправді, якщо людина дуже хоче, то завжди знайде можливості. Менше зазиратимеш у телевізор, менше зависатимеш в Інтернеті, і все вийде. Тепер уже ледве вдається дисциплінувати себе щодо походів у гості. Хай як не кортить сісти за улюблену справу, а люди важливіші».
Найприємніший вечір для Олени Сеник – це коли в будинку лунає улюблений мюзикл, в руках «гуляє» грудочка шерсті, а в каструлі з барвником вимочується тканина, яку їй доручили пофарбувати товаришки з Полтавського батальйону небайдужих. Уже три роки Олена допомагає у цій справі. Згодом волонтери плетуть із пофарбованих тканин маскувальні сітки для наших бійців.
У рукодільних справах неабиякі помічники та натхненники Олени Сеник – вусаті муркотливі друзі Містер Дарсі та Арія. Першого нагородили помпезним ім’ям героя фільму за романом англійської письменниці Джейн Остін «Гордість і упередження» виключно задля психологічної підтримки. Надто вже зляканий вигляд мало кошеня, якого базарувальникам Сеникам вручили «в добрі руки», коли ті чотири роки тому прийшли на ринок… просто по помідори. Заохочення спрацювало. Містер освоївся і наразі поглядає на всіх із висоти своєї котячої пихи. Арія – то протилежна історія і викапана копія непосидючої героїні-тезки з культової «Гри престолів».
Ясна річ, котяча пара дуже небайдужа до м’якеньких іграшок у будинку. Як і до самої ніжної шерсті. Тільки прогав, господине, і вже ганятимуть теплий клубочок завзятіше, ніж пастухи своїх тонкорунних овець. Але, здається, що і в цій кумедній обставині-пересторозі – ще одна прикмета того затишку, який дарує людині заняття справою до душі.

Вікторія КОРНЄВА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий