Вознесіння Господнє і пам'ять святителя Афанасія, Лубенського чудотворця

Вознесіння Господнє і пам’ять святителя Афанасія, Лубенського чудотворця

На сороковий день після Світлого Воскресіння Христового віряни поспішають до храмів, щоб відзначити свято Вознесіння Господнього. Нині воно припадає на 17 травня.
Двома днями раніше, 15 травня, за церковним календарем вшановується пам’ять святителя Афанасія, патріарха Константинопольського, Лубенського чудотворця.

Про подію Вознесіння Іісуса Христа нам розповідають євангелісти Марк і Лука, особливо докладно можна прочитати про це в книзі «Діяння Святих Апостолів».
Наближалося свято єврейської П’ятдесятниці, й учні Христові повернулися з Галілеї в Єрусалим. На сороковий день після Воскресіння Христа вони зібралися разом в одному будинку. Спаситель явився їм і розмовляв з ними. Він сказав учням, що скоро зішле на них Святого Духа. А до того часу повелів не розходитися з Єрусалима.
Розмовляючи з апостолами, Христос вивів їх із міста на гору Оливну. Коли вони піднялися на вершину, Господь підняв Свої руки і, благословивши учеників, почав підніматися, підноситися вгору до тих пір, поки біла хмара не приховала Його від апостолів.
Для християн Вознесіння Господнє – це свято не стільки прощання з Христом у тілі, скільки зустрічі із Ним як вічним Главою Церкви, який і в цю мить, і завжди присутній в ній у Святих Таїнах.
У нашому народі свято має скорочену назву – «Вшестя». Відомий етнограф Василь Скуратівський пише: «Якщо протягом сорока днів ще можна було христосуватися, тобто казати «Христос Воскрес», то після Вшестя такі вітання вже заборонялися – бо в храмах ховають плащаницю». На свято наші предки випікали обрядове печиво у вигляді драбинок. Готували також пласкі млинці з пшоняного борошна.
Селяни цього дня обходили свої посіви й качали на них крашанки, сподіваючись на добрий урожай. До Вшестя намагалися повністю обсіятися, бо через десять днів буде Трійця.
***
На Патріарший престол Афанасій III Пателарій сходив кілька разів – двічі в 1630-х і востаннє – 1652 року. Втім усе це були нетривалі періоди (разом трохи більше року), оскільки його першосвятительське служіння на Вселенській кафедрі припало на дуже складний час, в умовах мусульманського державного володарювання та католицьких претензій на Вселенську церкву з боку Риму. Константинопольська церква, переслідувана іновірцями, перебувала у великій убогості.
Передавши першосвятительські справи митрополиту Лаврійському Паїсію, святитель Афанасій відбув у Молдавію, в обитель святого Миколая в місті Галаці (нині в Румунії). 1653 року тримав дорогу до Москви, щоб зустрітися з російським царем. Під час подорожі бачив розбурхану визвольною війною Україну. Заїжджав до гетьманської столиці Чигирина і з великими почестями був прийнятий Богданом Хмельницьким.
Після короткочасної зупинки в Путивлі прибув до «білокам’яної». Дорогою назад був пограбований у брянських лісах розбійниками і серйозно захворів. Знову заїжджав у Чигирин і зустрічався з Богданом Хмельницьким. Мав намір дістатися до Галаца, у свою обитель, та оскільки почувався недобре, вирішив зупинитися у Мгарському Спасо-Преображенському монастирі, що біля Лубен.
Патріарха гостинно зустріла монастирська братія на чолі з ігуменом Петроніком Левковичем. Коли ігумен підійшов для патріаршого благословення, то почув такі слова тяжкохворого святителя: «Бажає душа моя в цьому монастирі грішне тіло моє схоронити». Монастирська братія оточила святителя Афанасія в його останні дні великою турботою. Патріарше бажання сповнилося 5 квітня 1654 року. Його тіло було поховано в Спасо-Преображенському храмі під амвоном біля церковних врат. За статутом Східної церкви, Патріарх у повному облаченні сидів у кріслі, тримаючи в руках посох, в кам’яній гробниці. Саме тому в народі подвижник іменується Афанасієм Сидячим.
Через вісім років після кончини святителя його мощі були виявлені нетлінними. До цього часу вже були відомі випадки благодатного зцілення біля патріаршої гробниці.
У 1682 році святі мощі перенесли в новий, побудований за кошти гетьмана Івана Самойловича, кам’яний Спасо-Преображенський собор. У 1930-х роках безбожна влада ліквідувала Мгарський монастир, і мощі були перевезені до Харкова. Нині вони спочивають у Харківському Благовіщенському соборі.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий