За покликом серця і совісті

Відома істина – кожен живе, як уміє. Хтось не замислюється над колективними проблемами, дбає про себе, інший боїться зайвий раз ступити, озирається, чи не помилився, не сказав зайвого. Їм протистоять щирі талановиті особистості, основою життя яких є любов до ближнього, рідного краю, добродійність, жертовність, творчість, дієвість. Саме до когорти таких подвижників належить кандидат філологічних наук, доцент Полтавського педагогічного університету імені В.Г.Короленка Ганна Радько. Таємниця її успіху криється в нестримному бажанні змінювати себе, рідних, близьких, студентів і земляків, активному втіленні професійних задумів, розв’язанні громадських проблем. Не уявляючи себе поза суспільством, вона відстоює гуманістичні переконання, права і свободи українців, демократичний вектор розвитку нації, дбає про формування моральної, творчої й патріотичної молоді.

Педагог і літературознавець Ганна Іванівна Радько (Вінниченко) народилася 15 грудня 1958 року в Давидівці Пирятинського району. Спостереження за природою, передовсім тихоплинною Рудою, замріяним лісом, колосистими полями, барвистими луками змалку формували в неї неповторне світосприйняття, почуття любові до малої батьківщини, яку вважає найріднішим, найсвітлішим і найсвятішим місцем на землі.
Батьки – Іван Кирилович і Марія Андріївна, – привчені до сільської праці з дитинства, помітивши в доньки чулу до прекрасного душу, музичні здібності, вроджений артистизм, розвивали естетичний смак, прищеплювали кращі моральні якості, гуманістичні переконання, почуття любові. А Ганнуся змалку прилучилася до творення прекрасного. Придивляючись до щоденної праці рідних, які вміли себе обійти,заробити на своє проживання, ні на кого не покладаючись, допомагала: з бабусею ткала, з мамою вишивала, прибирала в хаті, з дідусем доглядала за бджолиним роєм.
Незабутніми стали хвилини відпочинку, коли дідусь і батько по черзі грали на гармошці, лижні прогулянки взимку, заворожуючі дійства релігійних празників, передовсім Різдва, Паски, Івана Купала, у яких, попри заборону тодішньої влади, брала участь. Відтоді минуло чимало часу, проте вона пам’ятає, як колядувала та щедрувала, носила вечерю хрещеній і храмувала у родичів. Не може забути й запаху дитинства, передовсім любистку, домашнього хліба, меду, молока, борщу на квасі, пиріжків з калиною та сушеним цукровим буряком.
Важливу роль у формуванні особистості майбутнього вченого-філолога здійснили професійні та людяні педагоги сільської школи – зокрема Марія Копань, Галина Ющенко, Галина Здоровець, Григорій Онищенко, Уляна Стадніченко, Михайло Литвиненко. Сьогодні Ганна Іванівна щиро зізнається, що саме вони були взірцями для наслідування. Тепла атмосфера взаєморозуміння сприяла опановуванню програмового матеріалу. Ганна набувала перших професійних навичок, розкривалась як організатор дозвілля однокласників, читець, актор, співачка.
Навчаючись на філологічному факультеті Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка (1976–1980), здобула фах учителя української мови та літератури. Водночас її не полишало бажання творчо зростати, тож брала участь у виставах, декламувала вірші відомих поетів на урочистих заходах, співала у вокальному ансамблі «Вербиченька», хоровій капелі інституту та українському народному хорі «Калина», була ведучою численних концертів і фестивалів. Чаруюча врода, природний артистизм, емоційне виразне мовлення, душевність студентки полонили серця глядачів, журі, тому вона неодноразово ставала лауреатом і дипломантом обласних конкурсів читців.
Трудовий шлях Ганна Радько розпочала 1980 року, коли була призначена асистентом кафедри української літератури рідного інституту; з 1992 року й дотепер обіймає посаду доцента. Вона вдячна старшим колегам – передовсім Петрові Загайку, Федорові Неборячку, Євгенові Радченку, Ользі Бондаревській, Іванові Зязюну за мудрі поради, підтримку в перші роки праці. Саме в той час молодий педагог зрозуміла, що життя вимагає діяти за покликом серця, совісті, творити прекрасне, перемагати зло. Керується цим принципом і сьогодні.
У різний час доцент Ганна Радько виконувала обов’язки заступника декана філологічного факультету з виховної роботи, голови профкому вузу, обиралася членом ученої ради інституту та факультету. Дбала не про власну вигоду, а розв’язувала складні питання, потрібні громаді, передовсім колегам, студентам.
Пошук шляхів реалізації власного творчого потенціалу, потреба пізнання нового спонукали Ганну Іванівну удосконалювати вміння й навички, розвивати науковий світогляд і стиль мислення. Навчаючись в аспірантурі Київського державного педагогічного інституту без відриву від виробництва (1983–1988), під керівництвом професора Петра Хропка вона написала і захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук «Жанрове розмаїття поезії Дмитра Павличка в сучасному літературному контексті» (1994), що стала першою вагомою працею, у якій розкриваються секрети індивідуального стилю поета, зокрема особливості жанрової системи його творів.
А ще, як і в кожної людини, у неї було приватне життя: одруження, народження доньки, клопоти буднів, піклування про батька, що не зупинили неспокою натхненної праці, а можливо, спонукали до неї, тому невтомно діяла, творила, не вимагаючи натомість винагороди.
Емоційна творча натура Ганни Радько прагнула самореалізації, спрямовувала до громадської діяльності, тому, як і раніше, брала участь у концертах, фестивалях, наукових конференціях, «круглих столах», громадсько-мистецьких, суспільно-політичних заходах, де відстоювала право українців жити у власній країні, розмовляти українською, підтримувала демократичні ініціативи земляків, щирим словом дякувала співакам, літераторам, художникам на ювілейних зустрічах, презентаціях, виставках, знайомилася з визначними полтавцями, зокрема Раїсою і Миколою Кириченками, Петром і Аллою Ротачами, Борисом Олійником, Олександром Білашем, Олексієм Чухраєм, Любов’ю Пономаренко.
За кілька десятиліть педагогічної діяльності Ганна Іванівна викладала фахові дисципліни, зокрема «Історію української літератури», «Аналіз тексту: системний підхід», «Практикум з виразного читання», керувала низкою науково-дослідних робіт студентів за напрямом «Літературний процес другої половини ХХ століття», готувала вихованців до участі у всеукраїнських і міжнародних конференціях, конкурсах наукових робіт, які завжди виборювали дипломи.
Також Ганна Радько ініціювала та брала активну участь у факультетських конференціях «Письменники – лауреати національної премії України імені Тараса Шевченка» (2000–2010), всеукраїнській – «Василь Симоненко: погляд крізь час і простір» (2014), долучалася до організації та проведення міжнародної наукової конференції «Феномен Олеся Гончара в духовному просторі українства» (2018), була членом обласного оргкомітету з ушанування пам’яті Василя Симоненка, всеукраїнської олімпіади студентів з української мови та літератури, виступала з повідомленнями, доповідями, опонувала на захистах дисертацій, консультувала учнів загальноосвітніх шкіл, керувала їхніми роботами.
А ще багато писала, публікуючи статті не лише у фахових українських, а й міжнародних виданнях. Ганна Радько – автор дисертації, понад п’ятдесяти статей, доповідей, співавтор кількох колективних підручників і посібників, співупорядник покажчика «Петро Кузьмич Загайко», упорядник, автор передмови, приміток збірки віршів Василя Симоненка «Я для тебе горів, український народе…», низки нарисів про життя і творчість українських письменників. Кожна її публікація відзначається особливим поглядом на порушену проблему, усебічним розкриттям обраної теми, новизною та актуальністю. Серед наукових зацікавлень ученої варто назвати проблеми історії української літератури другої половини ХХ століття, шістдесятництва як явища в українському просторі, творчість Дмитра Павличка, постмодернізму як стилю.
Професійна майстерність доцента, вагомий внесок у підготовку кваліфікованих фахівців, активна громадська діяльність відзначені численними грамотами і подяками ректорату рідного вузу, органів виконавчої влади і місцевого самоврядування. Високо оцінюють педагога та вченого Ганну Радько й вихованці різних років, які щиро зізнаються, що навчалися в неї бути людьми, патріотами, творчими особистостями, учителями. Вдячність студентів – висока об’єктивна справедлива оцінка, перевірена десятиліттями, іншої бути не може.
Нині Ганна Іванівна удосконалює шляхи викладання фахових дисциплін, продовжує наукову діяльність, бере участь у презентаціях, конференціях, на громадських засадах очолює студентський театр «Факультет F», щирими словами і схвальними відгуками підтримує талановитих полтавців, тривожиться за долю земляків, рідного народу й України, для яких, не шкодуючи сил, продовжує творчо працювати.
***
Від редакції «Зорі Полтавщини». Щиро вітаємо нашого постійного автора, доброго друга газети із симпатичною датою. Зичимо дорогій Ганнусі, Ганні Іванівні, доцентові й неперевершеній декламаторці, милій і славній жінці усіляких гараздів, міцного здоров’я, нових творчих задумів і звершень, щастя, віри, надії, любові, миру.