Захоплення,  яке привело до спортивних вершин

Захоплення, яке привело до спортивних вершин

Грудень 2019 року став пам’ятним у житті кобелячанина Юрія Чернявського: йому присвоєно спортивне звання – майстер спорту України.

КАЖУТЬ, поганий той солдат, який не мріє стати генералом, безперспективний той спортсмен, який не прагне стати чемпіоном. Чемпіонство – це вершина, на шляху до якої спортсмен має зробити багато маленьких кроків. Це постійні тренування, участь у змаганнях. Це – перемоги і розчарування, це успіх і травми…
– Розпочинав з легкої атлетики. Щоранку бігав з батьком. У шкільні роки продовжив займатись уже під керівництвом учителя фізичного виховання Володимира Ярового, – розповів Юрій Чернявський. – В усьому намагався наслідувати старшого брата Олега, який всерйоз займався спортом, готувався до вступу в інститут фізкультури. На той час захопились силовими видами, які відомі зараз як пауерліфтинг. Він включає три вправи: присідання зі штангою на плечах; жим штанги лежачи на горизонтальній лаві й тяга штанги. Зі спортивними снарядами тоді було досить проблемно, тож робили власними силами з того, що було під руками. Для занять облаштували гараж. Не розлучався зі спортом і в армії – служив у Львові, в десантно-штурмових військах. Повернувшись додому, грав у футбол, захищав честь кількох команд. Відмінної фізичної підготовки вимагали й навчання в школі міліції, а потім служба на посаді інспектора ДПС ДАІ.
Згодом Юрій Чернявський віддав перевагу пауерліфтингу. Це хоч і не олімпійський вид спорту, але досить популярний. Та, на жаль, не в Кобеляках, хоча з цією думкою погодяться далеко не всі: чемпіон світу та Європи Анатолій Новописьменний розпочав свій шлях у спорт саме в Кобеляках. (Та про це – пізніше). Тренування проводив у залі ДЮСШ, де є відповідне обладнання, але робив це самостійно.
– Якось у приватній розмові з Василем Петренком, тренером ДЮСШ, дізнався про обласні змагання. Вирішив спробувати. Це був 2009 рік. З того часу їжджу на змагання, – продовжує розповідь Юрій Петрович. – На перші змагання поїхав із лубенськими спортсменами, які мали досвідченого тренера й традиції. Спочатку це було по лінії альтернативної федерації, згодом – Міністерства молоді й спорту. У 2014 році виконав норматив кандидата в майстри спорту. З 2014-го і до 2019 року йшов до звання майстра спорту.
– Я так розумію, що фортуна не завжди вам посміхалась?
– Можна й так сказати. На обласних змаганнях виконував норматив, а на чемпіонаті України щось не складалось, травми заважали. Та ще й проблема в тому, що змагання проводяться раз на рік; обласні – весною (вони чомусь завжди легші для мене), всеукраїнські – пізніше.
– Яким був чемпіонат України 2019-го?
– Проводився в Харкові, в спортзалі ХТЗ. Я виступав у категорії до 93 кілограмів. До речі, разом з нашим земляком Анатолієм Новописьменним, який досяг у спорті значних успіхів, встановив кілька рекордів. Цікаво те, що в армії служив разом з його батьком, і дуже приємно, що молодь займається спортом і має кращі результати, ніж ми.
Цього разу Анатолій став першим, а за кілька днів у Прибалтиці, на міжнародних змаганнях, встановив світовий рекорд.
– А для вас визначальними стали змагання в Харкові?
– Так. Присів зі штангою 235 кілограмів, виконав жим лежачи 160 кілограмів, потягнув 260 кілограмів. У загальному підсумку – 655 кілограмів. Те, що запрограмував, зробив: норматив майстра спорту – 650 кілограмів. 23 грудня на сайті Міністерства молоді й спорту з’явився наказ про присвоєння спортивних звань, де серед інших прізвищ побачив і своє. Так що з почуттям виконаного завдання, яке ставив перед собою, можу переходити в категорію ветеранів.
– З цікавості ознайомилась із тим наказом і звернула увагу на те, що в більшості спортсменів є тренери, а у вас – немає.
– Тренера, справді, немає, хоча з ним було б краще готуватись. Але на змаганнях це ролі не грало, в допомозі не відмовляли ні тренери, ні спортсмени. Усі ставляться один до одного не як до суперника, а як до колеги, підтримують, вболівають.
– Пригадую, що ви були й одним із організаторів змагань «Богатирські ігри».
– Разом із Романом Горбенком і Володимиром Гречаним організовували змагання. Більше того, і сам брав у них участь, займав перше місце. Тепер точно знаю, що значно важче вирішувати організаційні моменти, ніж бути учасником. У жовтні минулого року, після деякої перерви, з ініціативи відділу поліції провели «Козацькі розваги», де мені випало бути суддею.
– Як оцінюєте розвиток у нашому районі пауерліфтингу?
– Так склалось, що в пріоритеті футбол, а пауерліфтинг, армспорт та інші тримаються на ентузіастах та спонсорах, які допомагають поїхати на чемпіонати світу і Європи. Незважаючи на це, кобелячани все частіше займають призові місця, стають чемпіонами, на їх честь звучить Державний Гімн України. Не можу ще раз не згадати Анатолія Новописьменного. Звання майстра спорту з пауерліфтингу має Анатолій Немудрий, який зараз працює тренером у Полтаві. Кандидат у майстри спорту (в категорії «жим») – Володимир Славянський. Великі надії подає Олександр Накісько.
– Це означає, що в пауерліфтингу є майбутнє?
– Так, молодь цікавиться пауерліфтингом, і це прекрасно. До того ж снаряди для занять стали доступними. Головне – мати бажання, і тоді результат неодмінно буде.
– Які змагання стали для вас найбільш пам’ятними?
– Змагання завжди мають якісь особливості, не схожі між собою. Та найбільш пам’ятними були ті, що проходили у Львові: підтримати мене приїхав командир роти. Багато років минуло з часу моєї служби, але зв’язків ми не втрачаємо, по можливості зустрічаємося. Та зустріч додала мені позитиву, і я зайняв перше місце в своїй категорії.
– А з братом, який у вашому дитинстві був прикладом, мабуть, на якомусь етапі помінялись місцями?
– Спортивних звань він не має, але спортом займається постійно.
– Тож нехай і нинішній рік принесе нові досягнення!

Розмову вела Наталя ПУЗИНА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий