Захоплення піснею стало професією

Захоплення піснею стало професією

Гортаючи підшивки Кобеляцької районної газети «Колос» минулих років, можна зустріти багато прізвищ юних зірочок, які з’являлися на теренах району. Це й інтелектуали – знавці різних шкільних предметів, і спортсмени, учасники художньої самодіяльності, краєзнавці, туристи… Мабуть, не лише журналістам цікаво дізнатись, як склалася подальша доля юних обдарувань.
Микола Гармаш, Мирослав Кувалдін, Сергій Підкаура, Маргарита Білокіз – відомі імена. Сьогодні в їхній ряд записуємо прізвище Артема Шмигленка.

Про Орлик, свою малу батьківщину, Артем розповідає:
– Це дуже дороге моєму серцю село. Там живуть мої батьки, друзі, колишні однокласники. Я дуже скучаю за ними, за чудовими орлянськими краєвидами, де пройшло дитинство, шкільні роки, де прекрасні місця для риболовлі, відпочинку в будь-яку пору року…
– Як у твоєму житті з’явилася пісня?
– Про сімейну традицію – від батька до сина – мова не йде. Професійно в нашій родині ніхто не співає. Хіба на свята: хтось почне, інші підхоплять. Якось у школі мені запропонували підготувати номер художньої самодіяльності, здається, до Дня закоханих. Я вирішив заспівати, хоча й не знав, чи зумію? Так і співаю до сьогодні. Дуже вдячний батькам, які не нав’язували ту чи іншу професію, не розповідали про переваги роботи поліцейського, інженера чи юриста, а підтримали мій вибір. Навіть коли помилявся, були поряд, бо з висоти досвіду знали, що на власних помилках теж вчаться.
Тож перша моя пісня прозвучала в стінах Орлицької школи, потім був гурток вокального співу районного будинку дитячої та юнацької творчості імені Касьяна (керівник – Андрій Уткін), виступи на різних сценах, участь у конкурсах, фестивалях. І зрозумів, що мені це подобається.
– Це й стало головним аргументом у виборі майбутньої професії?
– Так, я поїхав навчатися в Гадяцький коледж культури й мистецтв, де отримав спеціальність хорового диригента. Потім став студентом Київського національного університету культури й мистецтв.
– Це тоді відбулась історія з «Караоке на майдані»?
– 30 серпня 2015 року я приїхав у Київ, щоб поселитись у гуртожиток, а 1 вересня почати навчання в університеті. Саме в той день проходили зйомки телевізійної програми «Караоке на майдані». З цікавості пішов і я.
– Ігор Кондратюк відразу звернув увагу на тебе?
– У першому ефірі ні, та оскільки записують відразу чотири ефіри, то мене відібрали в другий. Виконував пісню групи «Челсі» – «Я люблю», вийшов у фінал. Змагатися випало з «джокером». Це була жінка, що зробила внесок у сумі 600 гривень. З реакції слухачів на пісню «Смерека» можна було бачити, що маю більшу підтримку. На біс заспівав «Ти ж мене підманула…» Батьки повірили в мою перемогу аж тоді, коли вислав їм телевізор, який Ігор Кондратюк вручив мені як переможцю, а майонезом «Королівський смак» не один місяць пригощав усіх у гуртожитку. Програма в ефір вийшла місяців через два.
– Тепер, коли маєш досвід, не збираєшся взяти участь в іншій програмі – приміром, «Голос країни»?
– Бажання є, але щоб просто засвітитися, не хочу, а змагатися за перемогу не готовий. Сподіваюся, ще буде нагода.
– Чи траплялися курйозні випадки в сценічній роботі?
– Буває, виходиш на сцену, звучить музика, а ти… забув слова. Це може статися і з досвідченим співаком. Ось для того й використовуються спеціальні екрани, де висвічується текст. Коли навчався в Гадячі, ми часто їздили з концертами. Одного разу перечепився через шнур від мікрофона, але зумів вийти з ситуації із гумором. Звісно, коли виступаєш у складі колективу, то й відповідальність колективна, а якщо соліст – то це складніше.
– Яким пісням віддаєш перевагу?
– Люблю пісні, які мають глибокий зміст, мораль. Я не фанат Олега Винника, але в його репертуарі є твори, які хочеться слухати, хочеться співати, бо в них є головне – зміст.
– А як щодо кумира?
– Мій кумир родом із Казахстану – Дімаш Кудайбергенов. Завдяки йому зрозумів, що людський голос не має кордонів. А нещодавно доля подарувала мені зустріч з оперним співаком Володимиром Опеньком, який надихнув мене повірити в себе, в свої можливості.
– Як з’явилась ідея з музичними вітаннями в соціальних мережах?
– Вона давня, але оскільки апаратура була в ресторані, де я працюю, то й реалізувати її не міг. Згадав про неї тоді, коли почався карантин. Щоб розвиватись, удосконалюватись, взявся реалізовувати новий проєкт, у якому, окрім професійного виконання пісень, потрібні хороший (студійний) звук, камера. Замовив, зробив концерт-презентацію, і з’явилися перші замовлення.
– Звідки найчастіше звертаються?
– Полтавщина, Київщина, Дніпропетровщина… А взагалі географія досить різна. Є замовлення з-за меж України, але, як правило, це для наших земляків, яких туди закинула доля, і неодмінно прохають подарувати пісню українською мовою.
– Які пісенні смаки переважають?
– У більшості все «прив’язане» до дати: якщо день народження, то й пісня відповідна, або ювілей, весілля. У моєму репертуарі більше 500 пісенних композицій, але, якщо в замовленні пісня, яку я раніше не виконував, – учу. Це стимул для саморозвитку і для того, щоб подарувати іменинникам чи ювілярам приємні хвилини.
(І це Артему вдається. Нещодавно він вітав ювілярів із Кобеляк, то відео переглянули більше 1500 чоловік, а виконання пісні викликало схвальні відгуки. – Авт.).
– Кілька слів про плани.
– Зупинятися на досягнутому, звісно, не збираюся. Хотілося б налагодити творчу співпрацю з поетами і композиторами. На моїй малій батьківщині є талановитий поет Віктор Шишацький, якби покласти його слова на музику, я з радістю взяв би ці пісні у свій репертуар. Виконав би і гімн Орлика чи Придніпрянського. Це не бізнес-проєкт, це хобі плюс професійний розвиток. Але знайти однодумців важко, все зав’язано на фінансах. На щастя, я працюю сам на себе, не залежу від роботодавця, і це дає змогу займатися тим, що подобається мені й іншим.
– Дякую. Нових творчих знахідок, а ми, земляки, будемо уважно за ними стежити.

Наталя ПУЗИНА
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий