«Залізний кінь» на карантині, або Як вплинула епідемія коронавірусу на галузь пасажирських перевезень

«Залізний кінь» на карантині, або Як вплинула епідемія коронавірусу на галузь пасажирських перевезень

Часи великих потрясінь, одним з яких стала цьогорічна пандемія нового коронавірусу, – це не лише людські страждання і втрати в економіці, але й можливість переосмислити шляхи розвитку, підготуватися до рестарту, який рано чи пізно розпочнеться тоді, коли біди і негаразди минуть. Так було неодноразово і після великої депресії, і нафтових криз, і світових воєн, наслідки яких уже порівнюють з кризою-2020.

Зокрема днями Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Антоніу Гуттереш зазначав: «Світ знаходиться в сум’ятті… Ми виявилися «поставлені на коліна»… мікроскопічним вірусом. Пандемія показала крихкість нашого світу.., виявила сумний розрив між власними інтересами та інтересами суспільства, а також величезні прогалини в структурах управління і етичних рамках… Коронавірус порівнюють з рентгенівським променем, що виявляє тріщини в тендітному скелеті товариств, які ми побудували. Він висвічує повсюдні помилки і брехню». Генсек ООН зазначив, що людство зіштовхнулося з найглибшою рецесією з часів Другої світової війни і найсерйознішим падінням доходів з 1870 року. Для ліквідації наслідків кризи і недопущення чогось подібного у майбутньому він вважає за потрібне укласти новий глобальний договір. «Новий суспільний договір, укладений між урядами, людьми, громадянським суспільством, підприємствами та іншими зацікавленими сторонами, повинен охоплювати питання зайнятості, сталого розвитку та соціального захисту на основі рівних прав і можливостей», – наголосив Антоніу Гуттереш.

Транспортна галузь – лакмусовий папірець ймовірного консенсусу чи споконвічне поле бою

Яким буде після пандемії глобальний світ – питання до всього людства і світових лідерів, яких воно обирає. Навряд чи процес переосмислення наслідків кризи і розбудова нової структури та концепції тієї ж ООН або ВООЗ будуть швидкими і безболісними. Занадто все складно у сфері геополітики, занадто відрізняються інтереси світових гравців. А ось у кожній конкретній галузі, регіоні, містах та районах укладання своєрідного соціального договору, який покращить стан справ, вбачається вірогіднішим у менш віддаленій перспективі. Звісно, якщо суспільство зробить потрібні висновки.
Ні для кого не секрет, що стан справ у сфері пасажирських перевезень завжди викликав суперечки між водіями і пасажирами, перевізниками і органами влади тощо. Варто згадати і неодноразові страйки «маршрутників», які паралізували міста, і тарифні війни між «Укрзалізницею» та органами місцевого самоврядування, що стосувалися перевезень пільгових категорій пасажирів. Про все це «Зоря Полтавщини» оперативно інформувала читачів. Сьогодні спробуємо розглянути можливі наслідки коронавірусної кризи, яка, за влучним висловом Генсека ООН, як рентген, висвітлила, а чи не надуманими були багато інших, так би мовити, «містечкових» криз.
Почнемо з маршруток. Карантин жорстко вдарив по цьому бізнесу. Кількість пасажирів, а отже, і прибуток, значно зменшилися (і внаслідок обмежень, які запровадили відповідні органи, і через те, що багато хто з людей, яким поїздка не є вкрай важливою, часто-густо вирішують «поберегти здоров’я» й відмовитися від неї взагалі). І що ми спостерігаємо нині? Аж занадто потужного відтоку бажаючих займатися міським і приміським перевезенням не відчувається. Більше того, за маршрути йде боротьба. Можна згадати хоча б про те, що, як днями було повідомлено, наприкінці літа Полтавський міськвиконком проведе черговий конкурс на визначення перевізників громадського транспорту. Приватні та комунальні перевізники претендуватимуть на право обслуговувати понад 50 напрямків. Це один з наймасштабніших конкурсів за останній період на більшість маршрутів у місті – від так званого «кільця» до тих, що сполучатимуть околиці міста й мікрорайони.
Варто зазначити, що результати попереднього конкурсу, до якого не допустили одного з суб’єктів господарювання через різне сприйняття процесу перевірки стану транспортних засобів між перевізником і патрульною поліцією, нещодавно було скасовано. «Аби не бути заручниками конфліктних ситуацій між контролюючими органами й приватними підприємцями, ми проведемо ще один конкурс. На ті маршрути, які обслуговували підприємці, будуть підписані тимчасові угоди. Транспорт їздитиме, ніякого колапсу, жодного зменшення кількості транспортних засобів на маршрутах не буде», – пояснював заступник міського голови Олексій Чепурко. Так і сталося. Тобто певний консенсус між міською владою і перевізниками проглядається…
До речі, з точки зору багатьох користувачів громадського транспорту певні маршрути мали б зазнати змін. «Кільце» – це добре, але, наприклад, досить непросто було «вибратися» з Південного вокзалу до Садів-2 чи Огнівки. Доводилося або дуже довго чекати (особливо враховуючи карантинні обмеження), або їхати на «перекладних», а це втрата і часу, і грошей, і нервових та фізичних сил, особливо якщо із собою ще й багаж. Полтава – досить компактне місто, тож стосовно того, що маршрутки і автобуси «журавлиними ключами» йшли з «Південного» куди завгодно, але не в напрямку досить густонаселених мікрорайонів (тролейбусних ліній до яких, до речі, немає), «не злих тихих слів» ще в докарантинні часи вислухати довелося чимало. Особливо від гостей міста. Добиратися з пересадками у місті, яке без багажу чи не за годину можна пройти пішки, великого бажання у людей не виникало.
Але повернемось до справ фінансових. Враховуючи все вищевикладене, якщо за маршрути «змагаються», бізнес «маршрутників» навіть в умовах сьогодення і карантинних обмежень, мабуть-таки, є прибутковим? Звичайно, на прибутковість вплинуло і зниження вартості пального, яке виявилося своєрідною компенсацією для галузі. Власне, тенденція «падіння цін» з’явилася ще до карантину, але коронавірусна криза її підсилила. Тож розмови про чергове підвищення вартості проїзду останнім часом якось зійшли нанівець. Та чи надовго? Адже вартість пального після стабілізації у нижній точці потроху починає зростати. Чи не вчинять приватні перевізники спробу в черговий раз оголосити «ультиматум»? Така можливість існує, але…

До справи стає конкуренція

Варто зазначити, що міська влада зробила висновки з попередніх «ультиматумів» приватників. І, схоже, висновки правильні. На дорогах з’являються все нові й нові тролейбуси та автобуси, які навіть нині вже складають реальну конкуренцію приватному перевізнику. А на черзі нові партії транспортних засобів, що поповнять комунальний автопарк. Монополії вже не існує, що, власне, підтвердив навіть минулорічний «страйк». До речі, як не парадоксально це звучить, але полтавці можуть навіть трохи подякувати тій ситуації, адже вона виявилася своєрідною «репетицією» транспортного коронавірусного карантину. Вже тоді багато хто зрозумів, що Полтава – і справді компактне місто і подекуди для того, щоб подолати дві-три зупинки, зовсім не обов’язково «душитися» у транспорті. Багато хто пересів на власних «залізних» коней, ще й скооперувавшись із колегами чи ріднею. Все це психологічно та й з точки зору прагматизму стало у пригоді під час жорсткого карантину. А «озброєних» досвідом подолання «коронавірусної» транспортної кризи мешканців обласного центру тепер вже, мабуть, взагалі не злякати якимись новими «страйками». Інша справа, що місто подекуди почало захлинатися у заторах, але це – тема окремої розмови…
Потроху і до перевізників приходить розуміння, що вони вже не є «королями балу». Пам’ятаєте пісню улюбленця багатьох поколінь шанувальників бардівської пісні Володимира Висоцького: «Было время, и были подвалы./Было дело и цены снижали./И текли, куда надо, каналы./И в конце, куда надо, впадали». Можна з впевненістю стверджувати, що з підвалин сфера міських та приміських пасажирських перевезень, схоже, потроху виходить. Ми дочекалися навіть зниження цін. Не повірите, але, наприклад, у Щербанях проїзд до зупинки «Радгосп» у ціні «впав» ледь не вдвічі – з 8 до 5 гривень. У всіх перевізників! Перевіряючи цю інформацію, ми поспілкувалися з начальником управління ЖКГ Щербанівської ОТГ В’ячеславом Макаренком. Він підтвердив, що конкуренція і чітка й зрозуміла позиція органів самоврядування справді можуть творити дива – ціну знижено. Як буде надалі – покаже час, але перші ластівки, як то кажуть, прилетіли. До речі, в багатьох громадах поза межами міста почали замислюватися над тим, щоб функцію пасажирських перевезень на їхній території перебрали на себе саме власні комунальні підприємства. Можливо, саме комунальні маршрутки ОТГ з часом стануть іще одним реальним конкурентом на ринку. Це теж покаже час. Але у будь-якому випадку автотранспортна галузь потроху переходить з періоду «дикого» капіталізму і монопольного права в епоху жорсткої, але цивілізованої конкуренції, що не може не радувати споживача.

Коли ж прийде час монетизації?

А ось в «Укрзалізниці» (в галузі приміського сполучення) конкурентів немає, та й навряд чи вони з’являться найближчим часом. Хоча варто зауважити, що приміське сполучення для підприємства не є прибутковим. Доводилось навіть чути думку, що у цій сфері діяльності карантин зекономив залізниці відчутні кошти. Та електрички також є конкурентом автомобільному транспорту. Якщо ситуація «з одним потягом» вранці і ввечері, як це, наприклад, нині відбувається у популярному харківському напрямку, не зміниться, хто знає, чи не з’явиться у когось бажання не знизити, а, навпаки, підвищити ціни на автобусних маршрутах, які проходять повз залізничні станції. Конкурента то вже не буде. А розмови про те, що приміське залізничне сполучення під «прикриттям» коронавірусної історії почнуть «прикручувати», вже поширюються. Мовляв, деякі міста не платять за проїзд пільговиків, потрібно зменшувати кількість електричок (тобто банально не повертати відмінені на час карантину), відміняти приміські зупинки, якими користуються дачники і громадяни, які з села добираються на роботу у міста. Це, звичайно, найлегший шлях. Але, повторимось, карантинні потрясіння дають можливість знайти інші можливості, здійснити заходи, про які вже давно говорять ті, хто реально дивиться на наш конкурентний світ.
Одним із таких заходів є монетизація пільг. Тоді, можливо, білет, придбаний у Полтаві на поїздку довжиною 10–15 кілометрів від обласного центру, не коштував би стільки ж, як білет від Харкова до Полтави, якщо купляти його в Харкові (бо Харків за пільговиків залізничникам заплатив скільки сказали, а Полтава торгується або не платить). До речі, монетизація як інструмент впровадження того самого рівноправ’я, про яке так багато нині говорять у світі, стосується не лише залізничного транспорту. Карантин трохи привчив певний прошарок людей, які мають пільги, до того, що на базар чи до знайомих на інший бік міста зовсім необов’язково «кататися» щодня… Як не цинічно це звучить, привчив багато до чого, в першу чергу до того, що кудись їхати потрібно лише тоді, коли це справді необхідно. І, як результат, тієї постійної «давки», яка раніше була в громадському транспорті, нині не спостерігається. Але чи не повернеться вона, коли небезпека мине повністю? Здавалося б, саме час провести розумну і справедливу монетизацію пільг. Коли людина, яка зрозуміла, що не в штовханині у тролейбусі «щастя життя», або ж та (як багато сільських мешканців), що такою опцією, як пільговий проїзд у громадському транспорті, взагалі майже не користується, отримає замість цього права грошову компенсацію і використає її на інші свої потреби. А людина, якій конче необхідно здійснити поїздку, розплатиться за проїзд за рахунок цієї компенсації. При цьому додавши «живу копійку» у скарбничку перевізника, а отже, як податок, і в державну казну. Так, монетизація пільг – справа нелегка. Так, хтось обов’язково залишиться невдоволеним, а враховуючі реалії нашої держави, шанс на те, що все буде зроблено «по справедливості», далеко не стовідсотковий. Але рано чи пізно розробляти насправді справедливу шкалу і здійснювати цей крок усе ж таки доведеться. Так живе цивілізований світ. Ті, хто має пільги та заслуги, а також незахищені верстви населення отримують грошову компенсацію чи допомогу, ті, хто їх не мають, не відчувають себе такими, що за свої ж гроші вимушені отримувати послуги гіршої якості, та ще й дорожче, бо бізнес все одно візьме своє. А ось як зробити так, щоб незадоволених не було або ж їх була мінімальна кількість, – це і є умови того самого договору, який має укласти суспільство після виходу з коронавірусної кризи. Справа, якою мають опікуватися політики, які дивляться в майбутнє держави. Хоча б на десять років, а не від виборів до виборів.

І ще трохи про психологію…

У попередніх випусках «Ситуації» ми вже зупинялися на психологічних аспектах пандемії. Поговоримо про це і зараз. Спитайте себе, чи приємніше вам стало пересуватися громадським транспортом? Не беремо до уваги певний острах, який відчувають деякі люди від можливості заразитися, мова саме про комфортність проїзду. Як з’ясувалося, в тролейбусі часто-густо вистачає і одних дверей для того, щоб спокійно зайти і зайняти своє місце. Що в громадському транспорті, виявляється, цілком можливо проїхати, не втративши ґудзика, і найголовніше – час «мандрівки» значно зменшився. Тож все це було можливим? Саме в цьому проявився цілком неочікуваний позитивний бік (як мінімум для Полтави) досить неприємної ситуації, в яку потрапило людство. При цьому місто живе повноцінним життям, переважна більшість установ і організацій працюють, всі майже без проблем можуть вчасно добратися до робочого місця. Так, зараз літо, не спрацьовує фактор студентів і школярів. Звісно, й специфіка інфраструктури великих міст дещо відрізняється від полтавської. Але… МИ ПРИЗВИЧАЇЛИСЬ! І багато в чому стало комфортніше. От би ще «відмінити» певні штурми громадського транспорту у «час пік», як, до речі, це відбулось у багатьох містах, де люди вже досить давно, ще з докоронавірусних часів, призвичаїлись ставати в своєрідну чергу до маршрутки – хто раніше прийшов, той раніше і поїхав – елементарна взаємоповага. Чи приживеться це у Полтаві? Час покаже. Але це, знову ж таки, той самий суспільний договір: ти поважаєш мене, а я – тебе. Чомусь черга перед банком чи аптекою нині нікого не дивує, і двері не штурмують навіть ті, хто фізично сильніший чи більш нахабний. Чому б не навчитися поважати один одного і на зупинці. А влада, звісно, має поважати громадян, які її обрали, і забезпечити безперебійне функціонування громадського транспорту. Тоді, можливо, рівень агресії у декого (який, на жаль, іноді зашкалює і є зворотнім боком і згаданого вище остраху, і посткарантинного синдрому) був би значно меншим. Неймовірно прикро було читати про справді дикий випадок, який днями стався у Дніпрі. На 101-му маршруті (який, до речі, є досить жвавим з точки зору кількості транспорту) побили дівчину. Участь в інциденті взяла чи не половина пасажирів маршрутки, більшість з яких теж жінки, до того ж багато хто з них похилого віку. Не обійшлося навіть без вирваного волосся і пошкоджених речей. Пишуть, що «небайдужі громадяни» начебто вже знайшли і «покарали» чоловіка, який не витримав «жіночих розборок», «вступився» за одну із сторін і… першим вдарив потерпілу (до цього все обмежувалося взаємними образами і нецензурною лексикою декількох сусідок по салону). Здавалося б, справедливість (певним, хоч і не досить цивілізованим, чином) відновлена. Якби не одне «але»! Увесь конфлікт виник через те, що… потерпіла дівчина забажала розміститися на двомісному сидінні одна, мотивуючи це тим, що заплатила за друге місце і не бажає, щоб біля неї сидів ще хтось, мовляв, коронавірус. А отже, «хтось» мав «постояти»… чи в салоні, чи взагалі на зупинці. Чи це теж не прояв зверхності й неповаги? До речі, переважна більшість пасажирів, як і сама постраждала, були без масок. Погодьтеся, ситуація кричуща… Нині обидва інциденти розслідує поліція. Не вистачало нам лише транспортних вендет. А нервова система нині у багатьох, якщо перефразувати класиків, «змучена карантином». Громадський же транспорт – це місце, у якому, за статистикою, пересічна людина проводить від 3 до 5 відсотків свого життя. Давайте не забувати про це і не псувати життя ані собі, ані тим, хто поряд.
Карантинні обмеження, щонайменше на Полтавщині, потроху стають менш суворими. Дехто з водіїв маршруток взагалі, як то кажуть, «не знав, не знав, та ще й забув», що вони взагалі були, і знов спокійнісінько «набиває» повен салон пасажирів без жодних засобів захисту. Але дещо все ж змінилося. Багато хто з пасажирів вже не заходить у переповнений транспорт. Розумнішаємо, починаємо поважати один одного і себе самих, чи спрацьовує той самий острах, який мине, коли коронавірусна історія закінчиться? Час покаже! Але беззаперечно одне: чи стане наш громадський транспорт більш цивілізованим, залежить від кожного – представників влади, підприємців-перевізників, водіїв і, звичайно, пасажирів.

Андрій ФІАЛКОВСЬКИЙ.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий